розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2017 року в складі судді Мигович О. М. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Горейко М. Д., Фединяка В. Д.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д., про зміну черговості одержання права на спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9, спадкоємцем першої черги якого є ОСОБА_5, а спадкоємцями другої черги є ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Спадкодавець був інвалідом першої групи та потребував стороннього догляду, проте відповідач відмовилася у наданні такої допомоги. Позивач вказував, що саме він піклувався про ОСОБА_9 оплачував лікування, доглядав за ним, тобто тривалий час опікувався, матеріально забезпечував та надавав іншу допомогу спадкодавцеві, тому має право на підставі частини другої статті 1259 ЦК України на спадкування разом з ОСОБА_5 як спадкоємцем першої черги.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просив надати йому право на спадкування разом з ОСОБА_5 як спадкоємцем першої черги.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спадкодавець отримував пенсію і міг матеріально забезпечити себе. Відповідач не могла самостійно опікуватися ОСОБА_9, а тому наймала інших осіб для догляду за останнім та оплачувала надані послуги. Позивач здійснював догляд за ОСОБА_9 періодично.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач надавав допомогу ОСОБА_9 та доглядав за ним лише періодично, таку допомогу надавали спадкодавцю й інші родичі, а також сторонні особи за відповідну плату. Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами, що він протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, стан здоров'я був у безпорадному стані, а тому відсутні правові підстави для зміни черговості одержання права на спадкування відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що з 2015 року ОСОБА_9 потребував сторонньої допомоги, а з 2016 року - цілодобового стороннього догляду. Саме позивач піклувався про ОСОБА_9, оплачував лікування, доглядав за ним, тобто тривалий час опікувався, матеріально забезпечував та надавав іншу допомогу спадкодавцеві, тому має право на підставі частини другої статті 1259 ЦК України на спадкування разом з ОСОБА_5 як спадкоємцем першої черги.

У січні 2018 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законними та справедливими. Наявні у матеріалах справи докази не можуть підтвердити вчинення ОСОБА_4 дій, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України. Зібраними по справі доказами підтверджено, що спадкодавець самостійно доглядав за собою та періодично лікувався на денному стаціонарі. До 2016 року ОСОБА_4 працював в Управлінні газового господарства у м. Калуші, почував себе добре та звільнився з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, тому міг сам себе забезпечити усім необхідним. Спадкодавець мав серцево-судинні захворювання, проте не перебував у безпорадному стані. Позивач та ОСОБА_4 проживали у різних населених пунктах, а показаннями свідків підтверджено, що ОСОБА_9 приїжджав до спадкодавця періодично, лише на вихідних.

22 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення заявлених вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування на підставі частини другої статті 1259 ЦК України необхідна наявність наступних юридичних фактів: здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження; тривалий час здійснення вказаних вище дій; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що позивач надавав допомогу ОСОБА_9 та доглядав за ним лише періодично, таку допомогу надавали спадкодавцю й інші родичі, а також сторонні особи за відповідну плату. Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами, що він протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, стан здоров'я був у безпорадному стані, а тому відсутні правові підстави для зміни черговості одержання права на спадкування відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.