Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 465/6678/16-ц

провадження № 61-25857св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лаврик Тетяна Ярославівна, організація торговельно-виробничих процесів "ЯрМарх" у формі товариства з обмеженою відповідальністю,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області від 14 вересня 2017 року у складі суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частки у статутному фонді товариства, обґрунтовуючи вимоги тим, що він є одним із співзасновників організації торгівельно-виробничих процесів "ЯрМарх" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ОТВП "ЯрМарх" ТОВ). З моменту утворення та реєстрації товариства - 22 грудня 1994 року - він є його учасником. До 2003 року був власником частки у статутному фонді товариства у розмірі 50 %, а після смерті матері - ОСОБА_7 - розмір належної йому частки у статутному фонді збільшився до 74,25 %.

14 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_5 (його дочкою) укладено договір дарування 23 % належної йому частки у статутному капіталі товариства. Вчиняючи договір він вважав, що ОСОБА_5 не буде долучатися до управлінням товариством, а виключно отримуватиме дивіденди від його господарської діяльності.Після укладення договору дарування він протягом 2013, 2014 та більшої частини 2015 року, як і раніше, здійснював повне керівництво товариством. Проте, 20 жовтня 2015 року рішенням зборів учасників його звільнено з посади директора. Цим же рішенням зборів учасників директором товариства призначено ОСОБА_5 Під час отримання правової допомоги від адвокатів восени 2015 року він усвідомив свою помилку, що після укладення договору дарування від 14 грудня 2012 року істотно зменшився обсяг його прав щодо управління товариством.

З урахуванням зазначених обставин позивач просив: визнати недійсним договір дарування 23 % частки в статутному фонді ОТВП "ЯрМарх" ТОВ, укладений 14 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_5 як такий, що був укладений внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17 травня 2017 року (у складі судді Лозинського Б. М.) позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, укладаючи договір дарування частки у статутному капіталі товариства, був переконаний, що не зменшує обсяг своїх прав щодо управління товариством, тобто помилився щодо обставин та суті укладеного правочину, що не відповідає його внутрішній волі.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Відповідно до пункту 1 оспорюваного договору ОСОБА_4 передав в дар ОСОБА_5 належну йому частку у статутному капіталі ОТВП "ЯрМарх" ТОВ в розмірі 23 %. У пункті 4 договору зазначено, що з моменту укладення цього договору, дарувальник втрачає усі права і обов'язки щодо ОТВП "ЯрМарх" ТОВ, що були обумовлені його статусом учасника цього товариства. Отже, на підставі договору дарування від 14 грудня 2012 року ОСОБА_5 набула право власності на частку в статутному капіталі ОТВП "ЯрМарх" ТОВ, що включає в себе перехід корпоративних прав на подаровану частку, та правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською діяльністю товариства, а також отримання певної частки прибутку (дивідендів). Після укладення договорів купівлі-продажу та дарування від 14 грудня 2012 року учасниками ОТВП "ЯрМарх" ТОВ того ж дня протоколом №12/12-14/1 затверджено нові частки у статутному капіталі наступним чином: ОСОБА_4 - 27 % статутного капіталу; ОСОБА_4 - 24,25 % статутного капіталу; ОСОБА_5 - 23 % статутного капіталу; ОСОБА_8 - 25,75 % статутного капіталу. Таким чином, внаслідок відчуження ОСОБА_4 47,25 % частки у статутному капіталі ОТВП "ЯрМарх" ТОВ його частка у товаристві з 74,25 % зменшилася до 27 %, що очевидно було відомо позивачу. Останній продовжував виконувати обов'язки директора товариства, володіючи 27 % частками у статутному капіталі, доки не був усунутий з посади рішенням зборів, оформленим протоколом №15/10-20/1 від 20 жовтня 2015 року. Системний аналіз вищезазначених доказів дає підстави для висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_4 при укладенні договору дарування 23 % часток в статутному фонді ОТВП "ЯРМарх ТОВ ОСОБА_5 від 14 грудня 2012 року було вільним і відповідало його внутрішній волі, правочин був вчинений у формі, встановленій законом, і був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду із розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що 14 вересня 2017 року не був присутнім у судовому засідання при ухваленні апеляційним судом оскаржуваного рішення. Він попередньо звертався до апеляційного суду із заявою про відкладення розгляду справи, проте вказана заява судом необґрунтовано відхилена.

15 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

До Верховного Суду від ОСОБА_4 надійшла заява про відмову від касаційної скарги.

Листами судді роз'яснено ОСОБА_4 зміст 398 ЦПК України (1618-15) та витребувано підтвердження відмови від касаційної скарги із нотаріальним посвідченням справжності підпису заявника на такій заяві.

Враховуючи те, що у відповідь на листи судді нотаріально посвідченої заяви про відмову від касаційної скарги від ОСОБА_4 не надійшло, справа підлягає розгляду по суті без врахування заяви ОСОБА_4 про відмову від касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За положеннями статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до положень статті 147 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

На цій підставі можуть бути визнані недійсними правочини, вчинені під впливом помилки (стаття 229 ЦК України).

У відповідності до статті 229 ЦК України,якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз'яснено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" (v0009700-09) відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Відповідно до пункту 1 оспорюваного договору ОСОБА_4 передав в дар ОСОБА_5 належну йому частку у статутному капіталі ОТВП "ЯрМарх" ТОВ в розмірі 23 %.

У пункті 4 договору зазначено, що з моменту укладення цього договору дарувальник втрачає усі права і обов'язки щодо ОТВП "ЯрМарх" ТОВ, що були обумовлені його статусом учасника цього товариства.

Отже, на підставі договору дарування від 14 грудня 2012 року ОСОБА_5 набула право власності на частку в статутному капіталі ОТВП "ЯрМарх" ТОВ, що включає в себе перехід корпоративних прав на подаровану частку, та правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською діяльністю товариства, а також отримання певної частки прибутку (дивідендів).

Після укладення договорів купівлі-продажу та дарування від 14 грудня 2012 року учасниками ОТВП "ЯрМарх" ТОВ того ж дня протоколом № 12/12-14/1 затверджено нові частки у статутному капіталі наступним чином: ОСОБА_4 - 27 % статутного капіталу; ОСОБА_4 - 24,25 % статутного капіталу; ОСОБА_5 - 23 % статутного капіталу; ОСОБА_8 - 25,75 % статутного капіталу.

За змістом статті 50 Закону України "Про господарські товариства" (тут і далі у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Відповідно до статті 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

За змістом норми статті 167 ГК України корпоративні права - це право особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Враховуючи ті обставини, що 14 грудня 2012 року 23 % частки у статутному капіталі ОСОБА_4 подарував, а 24,25 % - відчужив шляхом продажу, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що воля позивача була спрямована на відчуження частини його частки у статутному капіталі ОТВП "ЯрМарх" ТОВ, оскільки у зв'язку з переходом до ОСОБА_5 частки у статутному капіталі товариства до неї перейшли права на участь в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої, а також інші правомочності пропорційно розміру її частки. Відповідно, у ОСОБА_4 припинилися корпоративні права на відчужені ним частки у статутному капіталі ОТВП "ЯрМарх" ТОВ.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_4 про розгляд справи апеляційним судом без його участі, необхідно зазначити таке.

Відповідно до статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в апеляційному суді, його представник ОСОБА_9 був присутнім в судовому засіданні під час проголошення оскаржуваного рішення апеляційного суду, який заявляв також про необхідність з'ясування думки позивача особисто. Разом з тим, представник ОСОБА_4 не навів обґрунтувань поважності причини відсутності позивача у судовому засіданні, а тому апеляційний суд розглянув справу без особистої участі ОСОБА_4 із дотриманням вимог процесу.

Крім того, ОСОБА_4 надав суду апеляційної інстанції пояснення до апеляційної скарги, в яких викладено зміст його вимог та обґрунтування підстав позову, що враховані апеляційним судом при вирішенні справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильність висновків суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв