Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 420/655/16-ц

провадження № 61-15664св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промінь",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 09 лютого 2017 року у складі судді Стеценко О. С. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Коновалової В. А., Коротенко Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь" (далі - ТОВ "Промінь") про стягнення недоплаченої орендної плати та пені за користування землею за 2015 рік.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до державних актів він є власником чотирьох земельних ділянок у розмірі: 7,2832 га, згідно з державним актом НОМЕР_2; 7,2838 га, згідно з державним актом НОМЕР_1; 6,3822 га, згідно з державним актом НОМЕР_3; 6,4917 га, згідно з державним актом НОМЕР_4. 01 липня 2008 року між ним та ТОВ "Промінь" укладені чотири договори оренди №№ 454, 455, 456, 457 вищевказаних земельних ділянок, терміном на 10 років. Вказані договори за своїм змістом ідентичні.Відповідно до умов договорів, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі, згідно з угодою щодо умов сплати орендної плати на кожен рік оренди, яка є невід'ємною частиною договору. Обчислення розміру орендної плати за змелю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься до 30 грудня поточного року. Розмір орендної плати переглядається щорічно у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цими договорами, справляється пеня у розмірі 0,2 % несплаченої суми за кожен день прострочення.Вважає, що відповідач не повністю виконав покладені на нього зобов'язання щодо сплати орендної плати за 2015 рік, оскільки сплатив орендну плату за кожну земельну ділянку у сумі 3 570,00 грн, тоді як інші власники землі отримали від ТОВ "Промінь" орендну плату за 2015 рік у сумі 7 140,00 грн за одну земельну ділянку. Отже, недоплачена орендна плата за користування кожною із чотирьох земельних ділянок за 2015 рік складає 3 570,00 грн. Крім того, відповідач зобов'язаний у такому випадку сплатити пеню за період із 31 грудня 2015 року по 25 березня 2016 року у розмірі 606,90 грн за кожним договором оренди, на загальну суму 2 427,60 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ТОВ "Промінь" на його користь недоплачену орендну плату за користування землею за 2015 рік у розмірі: 3 570,00 грн за кожним із чотирьох договорів оренди землі та пеню за несплату орендної плати за 2015 рік у розмірі 606,90 грн за кожним із договорів оренди земельної ділянки.

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 09 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що права позивача не порушено, оскільки відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за договорами оренди землі щодо сплати за 2015 рік відповідного розміру орендної плати, а тому вимоги про нарахування пені та стягнення орендної плати у збільшеному розмірі, яка не передбачена договором оренди землі є безпідставними.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 17 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач із пропозиціями щодо зміни розміру орендної плати не звертався, зміни до вказаних договорів сторонами не вносились, і на час розгляду справи договори є діючими. Після укладення сторонами вказаних договорів оренди їхні умови відповідачем виконувалися, орендна плата в 2015 році сплачена у сумі 3 750 грн за кожну земельну ділянку.

У червні 2018 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 травня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що інші власники землі отримали від ТОВ "Промінь" орендну плату за 2015 рік у розмірі 7 140,00 грн за одну земельну ділянку. Суди не прийняли до уваги, той факт, що заочним рішенням Новопсковського районного суду від 19 квітня 2012 року № 2/1219/124/2012 були розірвані договори оренди №№ 454, 455, 456, 457 між ним та TOB "Промінь". Рішення набрало законної сили. В зв'язку з цим було внесено записи про їхнє розірвання. Але відповідно до ухвали Новопсковського районного суду від 26 квітня 2013 року заочне рішення скасовано. Згідно зі статтею 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. Тобто земельна ділянка повинна бути повернута за актом прийому-передачі. TOB "Промінь" не повернув орендовані земельні ділянки. Вони знаходилися під його контролем, незаконно утримувались та використовувались.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що позивачу на праві приватної власності на підставі Державних актів, виданих 28 грудня 2004 року належать чотири земельні ділянки, площею 7,2832 га, згідно з державним актом НОМЕР_2; 6,7105 га, згідно з державним актом НОМЕР_1; 6,3822 га, згідно з державним актом НОМЕР_3; та 6,4917 га, згідно з державним актом НОМЕР_5 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Новорозсошанської сільської ради Новопсковського району Луганської області.

01 липня 2008 року між сторонами укладені чотири договори оренди вищевказаних земельних ділянок, терміном на 10 років, які були зареєстровані у Новопсковському РРО. Відповідно до умов пункту 9 цих договорів, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі, згідно з угодою щодо умов сплати орендної плати на кожен рік оренди, яка є невід'ємною частиною договору.

Угодами щодо сплати орендної плати згідно з кожним із додатків до договорів оренди, сторонами погоджено щорічний розмір платежів - 1 600,00 грн.

Отже, сторони досягли згоди щодо умов вказаних договорів зі сплати орендної плати.

Відповідачем із власної ініціативи збільшено розмір орендної плати із 1 600,00 грн до 3 750,00 грн, та виплачено позивачу в 2015 році вказану суму за кожну земельну ділянку.

Пунктом 34 договорів передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Частина 3 статті 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК Українипередача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК Українимайнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі"під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами першою та другою статті 21 Закону України "Про оренду землі"орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) .

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За змістом пункту 4 частини першої статті 24 Закону України "Про оренду Землі"орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Отже, суди дали належну оцінку доводам позивача та, відхиляючи їх, обґрунтовано виходили з їх безпідставності, оскільки позивач підтвердив факт відсутності додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок щодо змін орендної плати після 2008 року, де сума орендної плати визначена у розмірі 1 600,00 грн. Позивач посилався на те, що ТОВ "Промінь" із власної ініціативи сплачувало орендну плату у розмірі вищому, ніж вказаний у договорах оренди, кожного року самостійно переглядав умови сплати орендної плати. При цьому, позивач не надав суду доказів того, що він звертався до відповідача щодо зміни умов договорів або укладення додаткових угод щодо визначення розміру орендної плати, як визначено умовами договорів оренди земельних ділянок, укладених сторонами у 2008 році.

Доводи позивача про не з'ясування судами питання щодо розміру орендної плати, яка виплачувалась ТОВ "Промінь" іншим орендодавцям є безпідставними, оскільки встановлення таких обставин не стосується предмету розгляду у цій справі. Спірні правовідносини виникли на підставі договорів оренди земельних ділянок, укладених у 2008 році між сторонами та не стосуються інших орендодавців.

Посилання заявника на Указ Президента України від 02 лютого 2002 року № 92/2002 (92/2002) "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та часток (паїв)", є безпідставними, оскільки цей указ носить рекомендаційний характер та не зумовлює обов'язкового його застосування у правовідносинах, які виникли з договорів оренди, укладених між власником земельної ділянки та орендарем.

Твердження заявника про те, що суди не звернули уваги на заочне рішення Новопсковського районного суду від 19 квітня 2012 року у справі № 2/1219/124/2012, яким були розірвані договори оренди №№ 454, 455, 456, 457 між ним та TOB "Промінь", і як наслідок позивач не отримував орендну плату, а земельні ділянки перебували у володінні відповідача, є необґрунтованими, оскільки ці обставини не досліджувалися судами попередніх інстанції. При цьому вказані події мали місце у 2012 році, тоді як ОСОБА_4 заявлені вимоги щодо виплати орендної плати та пені, що стосуються 2015 року.

Доводи касаційної скарги були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень Верховного Суду.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І. Усик