розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Волинської області від 24 червня 2016 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Стрільчука В. А., Здрилюк О. І.,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Камінь - Каширської міської ради Волинської області, ОСОБА_5 про скасування рішень міської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтовано тим, що вона в порядку спадкування після смерті батьків, набула право власності на жилий будинок АДРЕСА_1

У серпні 2015 року, після намагання відповідача - ОСОБА_5 знести належний їй хлів, вона дізналася про приватизацію ним земельної ділянки під вказаною спорудою, без погодження з нею меж такої земельної ділянки.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 остаточно просила скасувати рішення Камінь - Каширської міської ради Волинської області від 22 травня 2013 року № 34/38 та від 03 вересня 2014 року № 48/17, згідно з яким відповідачу передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1 та видане на підставі цих рішень свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 09 квітня 2015 року.

ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, посилаючись на те, що право власності на неї набув у встановленому законом порядку.

РішеннямКамінь - Каширського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Скасовано рішення Камінь - Каширської міської ради Волинської області від 22 травня 2013 року № 34/38 про затвердження розробленої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_5 площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 Скасовано рішення Камінь - Каширської міської ради Волинської області від 03 вересня 2014 року № 48/14 "Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд громадянам на території Камінь - Каширської міської ради Волинської області" в частині затвердження ОСОБА_5 технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,1000 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та передання йому у власність цієї земельної ділянки.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно земельну ділянку площею 0,1000 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, серії НОМЕР_1 від 09 квітня 2015 року, видане на ім'я ОСОБА_5 У зустрічному позові ОСОБА_5 відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення міської ради та свідоцтво про право власності на земельну ділянку, видане на ім'я ОСОБА_5, порушують права позивача, як користувача хліва.

Відмовляючи в зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності вимог ОСОБА_5

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 28 грудня 2015 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_5 Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Остаточним рішенням Апеляційного суду Волинської області від 24 червня 2016 року рішення Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_4 Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_5 у користуванні належною йому на підставі свідоцтва про право власності, серії НОМЕР_1 від 09 квітня 2015 року земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_4 знести тимчасову дерев'яну споруду - хлів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керуючись статтею 391 ЦК України, дійшов висновку про захист права ОСОБА_5 як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 Волинської області у обраний ним спосіб, усунення перешкоди ОСОБА_5 у користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_4 знести тимчасову дерев'яну споруду - хлів.

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, у якій просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

29 серпня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 та зупинено виконання рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічного позову до закінчення касаційного провадження.

22 лютого 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував, що земельна ділянка під спірним хлівом не була вилучена в ОСОБА_4 у встановленому законом порядку і вона нею користується понад 50 років. Відповідач пропустив строк для звернення до суду з вищезазначеним позовом. Посилання ОСОБА_5 про те, що належний їй хлів належав його батькам і вона ним лише користується є безпідставними, оскільки не підтверджено належними доказами. Під час приватизації спадкового майна він не оформив право власності на спірну господарську споруду, тим самим визнав, що вона не входить до такого майна.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Камінь-Каширської міської ради Волинської області від 21 березня 2012 року № 20/12 ОСОБА_5 надано дозвіл на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо складання документів та видачі державних актів на право приватної власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1 га, розташованої по АДРЕСА_1

РішеннямКамінь - Каширської міської ради Волинської області від 03 грудня 2012 року № 28/8 погоджено розроблену науково-технічну документацію із землеустрою щодо складання та видачі державних актів на право власності на вказану земельну ділянку.

РішеннямКамінь - Каширської міської ради Волинської області від 22 травня 2013 року № 34/38 затверджено технічну документацію з землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_5 площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1. Рекомендовано ОСОБА_5 зареєструвати право власності на вказану земельну ділянку.

Рішенням Камінь-Каширської міської ради Волинської області від 03 вересня 2014 року № 48/14 затверджено, разом з іншими громадянами, ОСОБА_5 технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж вищевказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано йому у власність цю земельну ділянку.

Встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на вище вказану земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 09 квітня 2015 року ОСОБА_5 є власником земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель, площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1

Згідно із генеральним планом (схеми) присадибної ділянки АДРЕСА_1 та схеми земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку за вище вказаною адресою встановлено, що на вказаній земельній ділянці знаходяться жилий будинок, а хлів ОСОБА_5 знаходиться за межами спірної земельної ділянки.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції установлено, що заперечуючи проти позову ОСОБА_4 та обґрунтовуючи свої зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_5 вказував, що позивач не є власником спірної господарської споруди - хліву та користувачем земельної ділянки. Хлів (сарай) є дерев'яною спорудою без фундаменту, а тому при складанні технічної документації на спірну земельну ділянку не був нанесений на план-схему, оскільки є тимчасовою спорудою. Крім того, земельна ділянка, на якій розташовано будинок позивача та належна йому на праві власності земельна ділянка, не є суміжними, так як розділені вулицею Вузькою.

Відповідно до положень статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно із статтею 15, пункту 4 частини другої статті 16, статей 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені статтею 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав, а тому сторони по справі звернулися до суду з вимогою про захист порушеного права у спосіб, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України, зокрема шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г)визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Право власності на будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці не оформлено.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка, розміщена навпроти житлового будинку, що належить ОСОБА_4 Між спірною земельною ділянкою та земельною ділянкою, що належить на праві власності ОСОБА_4 проходить ґрунтова дорога, а вулиця, що розділяє ці земельні ділянки має назву Вузька. Вказані обставини сторонами не заперечувались та не спростовувались.

Наявність вулиці Вузької між спірною земельною ділянкою, що надана у власність ОСОБА_5, та земельною ділянкою, що перебуває у власності ОСОБА_4, також підтверджується ситуаційною схемою та кадастровим планом, що міститься в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_5

Спірна земельна ділянка відокремлена від домогосподарства ОСОБА_4 вулицею. Дерев'яний хлів, який є господарсько-побутовою будівлею не може бути відокремленим об'єктом нерухомого майна, а є приналежними до житлового будинку.

Крім того, в суді апеляційної інстанції встановлено та не заперечувалося сторонами, що на спірній земельній ділянці, що належить на праві власності ОСОБА_5 розміщено тимчасову споруду - дерев'яний хлів, яким користується ОСОБА_4

Таким чином, апеляційний суд з урахуванням установлених обставин у справі дослідив докази у їх сукупності, дійшов висновку, що інші будівлі на спірній земельній ділянці, які б належали ОСОБА_4, або ж членам її родини, ніколи не були розміщені.

Домогосподарство, що належить ОСОБА_4 та земельна ділянка на якій розміщено дерев'яний хлів значаться за різними адресами, а саме: АДРЕСА_1

Тому доводи позивача про належність їй на законній підставі дерев'яного хліва, що розміщений, на земельній ділянці, що надана ОСОБА_5, в суді апеляційної інстанції не було доведено.

Як встановлено судами, цільове призначення спірної земельної ділянки площею, 0,10 га на якій розміщено хлів - для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд. ОСОБА_4 вказуючи про намір отримати дану земельну ділянку у власність залишила поза увагою, що нею уже отримано у власність 0.08 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, при нормі 0,10 га, що встановлена ЗК України (2768-14) .

Ураховуючи наведене, апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги те, що позивач правомірно користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1 оскільки зазначена обставина не підтверджується жодним правовстановлюючим документом (державний акт; витяг про реєстрацію права на ділянку; свідоцтво про право власності; договір оренди; договір суперфіцію тощо).

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що земельна ділянка під спірною господарською будівлею (хлівом) не була вилучена в ОСОБА_4 у встановлений законом порядку і нею вона користується понад 50 років на законних підставах є не доведеними та ґрунтуються на припущеннях, з огляду на таке.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається з матеріалів справи, цільове призначення спірної земельної ділянки визначено для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка належить на праві власності ОСОБА_5

Тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для захисту порушеного права ОСОБА_5 як власника спірної земельної ділянки у обраний ним спосіб, виклавши при цьому відповідні мотиви.

Доводи касаційної скарги про те, що належна ОСОБА_4 спірна господарська будівля (хлів) належала батькам ОСОБА_5 і він нею лише користується, при приватизації спадкового майна він не оформив право власності на неї, тим самим визнав, що вона не входить до спадкового майна, не заслуговують на увагу, оскільки судом встановлено, що спірна земельна ділянка відокремлена від домогосподарства ОСОБА_4 вулицею Вузька та судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів того, що у власності чи користуванні ОСОБА_4 перебуває будь-яка земельна ділянка, відсутні докази її права власності на господарську споруду (хлів), яка не є фундаментальною.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд, із урахуванням установлених апеляційним судом обставин дійшов висновку, що задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції дослідив всі докази у справі у їх сукупності та надав їм належну оцінку, виконав всі вимоги цивільного судочинства, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у первісному позові ОСОБА_4

Судом апеляційної інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновки апеляційного суду, є власним тлумаченням обставин справи, на законність судового рішення не впливають.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Волинської області від 24 червня 2016 року в частині задоволення зустрічного позову до закінчення касаційного провадження, виконання судового рішення за результатами його перегляду підлягає поновленню відповідно до вимог частини третьої статті 436 ЦПК України.