розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 липня 2016 року у складі судді Марцинкевича В. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Усика Г. І.,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про витребування майна (грошових коштів) із чужого незаконного володіння та стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначено, що 16 липня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо"(далі - ПАТ "Банк Камбіо") та ОСОБА_3 укладений договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку НОМЕР_1 мультивалютного (гривня, євро, долар США). 20 серпня 2014 року між цими ж сторонами укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаровою О. П., за умовами якого ОСОБА_3 придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. В цей же день в приміщенні банку ОСОБА_3 склала довіреність строком дії до 31 грудня 2014 року, відповідно до умов якої остання надала право ОСОБА_7 розпоряджатися на її власний розсуд рахунком НОМЕР_1 (виконувати операції: внесення та зняття готівкових коштів, конвертація, переведення, закриття рахунку і т.д.), відкритим у відділенні ПАТ "Банк Камбіо".

За даними виписки із особовому рахунку НОМЕР_1, виданої відділенням Донецької дирекції ПАТ "Банк Камбіо" з 10 вересня 2013 року по 21 січня 2015 року, та за даними платіжного доручення від 09 вересня 2014 року № 21 із зазначеного рахунку здійснено перерахування коштів на ім'я ОСОБА_4 на рахунок № НОМЕР_2 у сумі 149 000,00 грн.

22 травня 2015 року ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_4 надіслано письмову вимогу про повернення помилково перерахованих грошових коштів у сумі 149 000,00 грн, зазначена вимога залишена без виконання.

Враховуючи наведене, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_4 безпідставно отримані кошти в сумі 149 000,00 грн, три проценти річних та інфляційну складову за період прострочення виконання зобов'язання в сумі 5 058,00 грн та 11 234,60 грн відповідно.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 149 000,00 грн, а також суми нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат як безпідставно набутого майна, належного позивачу на праві власності, суд першої інстанції виходив із того, що грошові кошти у розмірі 149 000,00 грн перераховані з рахунку позивача на рахунок відповідача особою, що діяла на підставі довіреності, наданої позивачем із відповідними повноваженнями, тобто відповідач набув спірне майно за наявності достатніх правових підстав, яке не може бути у неї витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довела наявності підстав для стягнення з відповідача зазначеної суми коштів як безпідставно набутих.

У січні2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач, не маючи будь-яких письмових документів, які підтверджують законність набуття нею грошових коштів у сумі 149 000,00 грн, що перераховані з рахунку ОСОБА_8, ігноруючи письмову вимоги про повернення зазначених коштів, до цього часу їх не повернула, між сторонами у справі немає жодних договірних відносин, а довіреність, яка надана позивачем на ім'я ОСОБА_7, не є правовою підставою для набуття у власність відповідачем грошових коштів, належних позивачу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу там надано строк для подачі заперечень.

У лютому 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду указану справу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що 16 липня 2012 року між ПАТ "Банк Камбіо" та ОСОБА_3 укладений договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку НОМЕР_1 мультивалютного (національна валюта, євро, долар США), відповідно до умов якого банк відкрив ОСОБА_3 поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування згідно зі статутом банку, нормативно-правовими актами НБУ та іншими актами законодавства України.

20 серпня 2014 року між ПАТ "Банк Камбіо" та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаровою О. П., за умовами якого ОСОБА_3 придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Того ж дня у приміщенні банку в присутності працівника банку ОСОБА_10, складено довіреність на розпорядження рахунком, строком дії до 31 грудня 2014 року, яка посвідчена працівником банку, відповідно до умов якої ОСОБА_3 надала право ОСОБА_7 розпоряджатися на її власний розсуд рахунком НОМЕР_1 (виконувати операції: внесення та зняття готівкових коштів, конвертація, переведення, закриття рахунку і т.д.), відкритим у відділенні ПАТ "Банк Камбіо".

За даними виписки із особового рахунку НОМЕР_1, виданої відділенням Донецької дирекції ПАТ "Банк Камбіо" з 10 вересня 2013 року по 21 січня 2015 року, та за даними платіжного доручення від 09 вересня 2014 року № 21, із зазначеного рахунку здійснено перерахування коштів на ім'я ОСОБА_4 на рахунок № НОМЕР_2 у сумі 149 000,00 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 04 грудня 2014 року № 782 "Про віднесення ПАТ "Банк Камбіо" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 04 грудня 2014 року № 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Камбіо".

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 27 лютого 2015 року № 144 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Камбіо" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 46 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Камбіо".

22 травня 2015 року ОСОБА_3 направила на адресу ОСОБА_4 письмову вимогу про повернення помилково перерахованих грошових коштів у сумі 149 000,00 грн, зазначена вимога залишилася без виконання.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок iншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичного змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Судами встановлено, що грошові кошти в сумі 149 000,00 грн перераховані з рахунку позивача, відкритого в ПАТ "Банк Камбіо", на рахунок відповідача уповноваженою особою ОСОБА_7 на підставі довіреності на розпорядження рахунком від 20 серпня 2014 року, виданої позивачем відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до умов довіреності ОСОБА_3 надала право ОСОБА_7 на власний розсуд розпоряджатися коштами на рахунку НОМЕР_1, з якого в подальшому і були перераховані кошти на ім'я відповідача. Крім того, позивач не зверталася до банку з приводу визнання помилковим зарахування зазначених грошових коштів, а також не заявляла свої вимоги на цю суму в процесі ліквідації банку.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача суми коштів як безпідставно набутих нею відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про відсутність між сторонами будь-яких договірних відносин та безпідставне набуття відповідачем належних позивачу коштів - не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що у відповідності до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.