розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 серпня 2017 року

у складі судді Мазуренко Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І.,

У липні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі -

ФОП ОСОБА_2) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя

особа - Уманський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Уманський МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області), про зняття майна з-під арешту.

Позовна заява мотивована тим, що 04 липня 2017 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (після зміни прізвища - ОСОБА_4.) було укладено договір оренди нерухомого майна, на підставі якого він отримав в оренду два торгові приміщення, загальною площею 278,6 кв. м, в торговому центрі "Капітошка", що знаходиться по вул. Європейській, 42а у м. Умань Черкаської області. Відповідно до вказаного договору він орендував торговий зал, площею 67,29 кв. м, який знаходиться на першому поверсі торгового центру та підвальне приміщення, площею 211,31 кв. м.

Зазначав, що 15 червня 2017 року йому стало відомо, що в орендованому ним приміщенні, а саме - в торговому залі, який знаходиться на першому поверсі торгового центру "Капітошка", проводяться виконавчі дії та проведено опис належного йому майна. Проте копія постанови про опис та арешт майна на його адресу не направлялась.

Також вказував на те, що 27 червня 2017 року приміщення магазину було опломбовано, що перешкоджало його підприємницькій діяльності. При зверненні до орендодавця йому стало відомо, що ОСОБА_4 також не був ознайомлений із постановою про опис та арешт майна, тому вважав вказані дії державного виконавця незаконними.

Крім того, він зазначав, що не є боржником у виконавчому провадженні, тому дії працівників виконавчої служби є незаконними і просив суд скасувати арешт на товар, що перебуває в приміщенні торгового центру "Капітошка", накладений

15 червня 2017 року постановою старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області ОСОБА_6 про опис та арешт майна.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 серпня 2017 року у задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його права порушені діями ОСОБА_4, тобто позивач ФОП ОСОБА_2 не довів своїх позовних вимог, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України

2004 року). При цьому доводи позову фактично стосуються порушення посадовими особами ДВС вимог чинного законодавства під час проведення виконавчих дій у відповідному виконавчому провадженні. Проте, звертаючись до суду з зазначеним позовом, ФОП ОСОБА_2 питання про визнання права власності на описане та арештоване державним виконавцем майно не ставив, що є виключно його процесуальним правом, оскільки суд розглядає справи в межах пред'явлених позовних вимог з врахуванням принципів диспозитивності та змагальності (статті 10, 11 ЦПК України 2004 року).

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 відхилено. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про зняття арешту, а не з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту, тому вважав, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав та залишив без змін рішення міськрайонного суду про відмову у позові як законне та обґрунтоване.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФОП ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконним та необґрунтованими, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Зазначав, що текст ухвали апеляційного суду, який було отримано поштою, відрізняється від тексту, оголошеного під час проголошення ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 05 жовтня 2017 року в судовому засіданні. Вважав, що апеляційним судом допущено помилку при визначенні предмета позову, оскільки у частинах другій - п'ятій статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено лише про зняття арешту з майна з необов'язковим визнанням права власності на майно, оскільки власність на спірне майно підтверджена документально. Крім того, накладаючи арешт на майно ФОП ОСОБА_2, державний виконавець невірно зазначив його найменування, кількість та асортимент товару.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 14 червня 2001 року ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець у виконавчому комітеті Черкаської міської ради.

Відповідно до договору оренди нерухомого майна від 04 липня 2015 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та орендодавцем ФОП ОСОБА_4, позивач отримав у строкове користування підвальне приміщення та торговий зал, загальною площею 278,6 кв. м, на першому поверсі магазину "Капітошка", що розташований по АДРЕСА_1, для здійснення комерційної діяльності.

03 листопада 2016 року ОСОБА_4 змінив прізвище на ОСОБА_4, про що було складено відповідний актовий запис і вказаний факт підтверджується свідоцтвом про зміну імені.

Також встановлено, що у державній виконавчій службі відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду, де боржником є

ОСОБА_4, а стягувачем - ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Відповідно до постанови про опис та арешт майна боржника від 15 червня

2017 року старшим державним виконавцем Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області ОСОБА_6 було проведено опис та арешт майна боржника ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зміст, зазначених у статті 15 ЦК України підстав для захисту, не розкривається, але він відображений у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

Порушення цивільних прав може проявлятись, зокрема, в: протиправному позбавленні права власності чи його обмежені (стаття 321 ЦК України), створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП ОСОБА_2 посилався на те, що його право власності на майно, що знаходиться у зазначеному приміщені протиправно обмежено накладенням на нього арешту, що позбавило законного права користування його власністю. При цьому послався на те, що документи на майно він надав державному виконавцю в електронному вигляді.

Залишаючи позов ФОП ОСОБА_2 без задоволення, суди не перевірили зазначених доводів і дійшли передчасного висновку з посиланням на

статтю 59 Закону України "Про виконавче провадження", що особа, яка вважала, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому суди не взяли до уваги положення частин другої - п'ятої

статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", у яких зазначено про зняття арешту з майна з необов'язковим визнанням права власності на таке майно. Крім того, не перевірили доводів про те, що, накладаючи арешт на майно

ФОП ОСОБА_2, держаний виконавець невірно вказав його найменування, кількість та асортимент, тобто порушив порядок накладення арешту, що є підставою для зняття з нього арешту.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення про відмову у задоволенні позову ФОП ОСОБА_2, дійшли передчасного висновку про те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки звернувся до суду із позовом про зняття арешту, а не з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту.

Ураховуючи викладене, суди не з'ясували характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення в справі, неправильно застосували норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої