розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року у складі судді Гуревського В. К. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію.

Позов мотивовано тим, що з осені 2014 року позивач є головою житлово-будівельного кооперативу "Ленінський-5" (далі - ЖБК "Ленінський-5"), відповідачі систематично поширюють відносно неї недостовірну інформацію про те, що позивач є нечесною та непорядною людиною, обкрадає кооператив і таке інше. Цю інформацію чули інші мешканці будинку, в якому проживає позивач.

З врахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недостовірною та спростувати інформацію, яка була поширена 26 травня та 01 червня 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у парадній житлового будинку АДРЕСА_1, про те, що ОСОБА_4 є нечесною та непорядною людиною, яка займається хабарництвом та систематично розкрадає будинок.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недостовірною інформацію, яка була поширена 26 травня та 01 червня 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у парадній житлового будинку АДРЕСА_1 про те, що ОСОБА_4 є нечесною та непорядною людиною, яка займається хабарництвом та систематично розкрадає будинок.

Зобов'язано ОСОБА_6 та ОСОБА_5 спростувати недостовірну інформацію, яка була поширена 26 травня та 01 червня 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у парадній житлового будинку АДРЕСА_1 про те, що ОСОБА_4 є нечесною та непорядною людиною, яка займається хабарництвом та систематично розкрадає будинок, у спосіб, яким ця інформація була поширена.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі систематично поширювали недостовірну інформацію відносно позивача, що підтверджено показаннями свідків, а тому у відповідності до вимог статті 277 ЦК України мають її спростувати.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про поширення відповідачами недостовірної інформації відносно позивача.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачами відносно позивача була поширена інформація у вигляді стурбованості діями останньої щодо нарахування додаткових тарифів на теплопостачання. Відповідачі не розповсюджували неправдиву інформацію, а закликали мешканців будинку у разі незгоди з тарифами на теплопостачання відстоювати свої права в судовому порядку.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди установили, що ОСОБА_4 з 2014 року є головою ЖБК "Ленінський-5".

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції підтвердили, що 26 травня 2015 року приблизно о 19 годині 40 хвилин на сходовій клітині будинку АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_5 нецензурною лайкою звинувачувала ОСОБА_4 у хабарництві та шахрайстві.

01 червня 2015 року приблизно о 16 годині до квартири ОСОБА_4 прийшли ОСОБА_5 та ОСОБА_6, своєю поведінкою демонстрували зневагу до позивача, звинувачували її в тому, що вона обкрадає будинок, і не може чесно працювати головою ЖБК із зарплатою 700 грн.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Частиною першою статті 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду (пункт 19 Постанови).

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Юридичним складом, наявність якого може бути підставою для задоволення прозову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Задовольняючи позов, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що відповідачі систематично поширювали недостовірну інформацію відносно позивача, зокрема, звинувачували її у нечесності, шахрайстві та хабарництві, тобто у порушенні норм чинного законодавства та неетичній поведінці у суспільному житті, що підтверджено показаннями свідків, чим порушили право позивача на її честь та гідність, а тому у відповідності до вимог статті 277 ЦК України мають її спростувати.

Доводи касаційної скарги щодо причин та форми висловлення негативної інформації у вигляді стурбованості діями позивача не є правовими підставами відмови у позові, оскільки розповсюджена відповідачами інформація містила дані про вчинення позивачем кримінально караних діянь, однак така інформація є недостовірною та такою, що порушує право позивача на її честь та гідність.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Разом із тим, звинувачуючи позивача у хабарництві та шахрайстві, відповідачі не надали, а матеріали справи не містять відповідного обвинувального вироку суду щодо позивача.

Доказів правдивості поширеної інформації або віднесення її до категорії оціночних суджень відповідачі не надали, а матеріали справи не містять.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Разом з тим не можна погодитися з висновками судів про необхідність застосування до спірних правовідносин презумпції добропорядності, передбаченою частиною третьою статті 277 ЦК України, оскільки її було виключено на підставі Закону № 1170-VII від 27 березня 2014 року (1170-18) , тобто до виникнення спірних правовідносин у травні та червні 2015 року, тому посилання судів в мотивувальних частинах судових рішень на частину третю статті 277 ЦК України є безпідставним і підлягають виключенню.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення попередніх інстанцій є законними та правильними по суті, тому вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415- 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Виключити з мотивувальних частин рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2017 року посилання на частину третю статті 277 ЦК України.