розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернополя на ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 25 січня 2017 року у складі судді Петейчука Б. М. та ухвалу апеляційного суду Львівської області

від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

У січні 2017 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Тернополя (далі - КЕВ м. Тернополя) звернувся до суду за заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Заява мотивована тим, що 19 жовтня 2015 року Бродівський районний суд Львівської області ухвалив рішення, яким зобов'язав ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 24 кв. м, яка відноситься до земель оборони та знаходиться в постійному користуванні КЕВ м. Тернополя, шляхом знесення самочинно збудованого нежитлового приміщення (гаражу) особисто або за рахунок ОСОБА_1 Вказане рішення набрало законної сили 30 жовтня 2015 року та було звернуто до примусового виконання.

Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 22 серпня

2016 року виправлено описку, допущену у виконавчому листі Бродівського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2016 року, в частині визначення адреси та місця знаходження земельної ділянки, на якій знаходиться самочинно збудоване нежитлове приміщення (гараж), та підлягає знесенню. 13 жовтня 2016 року було повторно видано виконавчий лист, трок пред'явлення до виконання якого було визначено до ЗО жовтня

Заявник зазначав, що повторний виконавчий лист ним отримано лише

10 листопада 2016 року, що унеможливило звернення до виконання, тому просив поновити строк з пред'явленням до виконання та видати виправлений виконавчий лист для подальшого звернення в органи державної виконавчої служби.

Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 25 січня

2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2017 року, в задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи в поновленні строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у заявника було достатньо часу для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Доводи заявника, що виконавчий документ отримано ним після закінчення строку для його пред'явлення, судом відхилено, як неповажні, та такі, що не підтверджуються матеріалами справи.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, КЕВ м. Тернополя просить скасувати постановлені у справі ухвали та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд прийшов передчасного висновку про відмову в поновленні строкудля пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки допущення описки у виконавчому листі відбулось із вини суду, а зменшення судом строку пред'явлення виконавчого листа до виконання з трьох років до десяти днів свідчить про обмеження судом прав стягувача, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Касаційна скрага також містить посилання на те, що поза увагою суду залишився той факт, що лише наявність виконавчого листа, приведеного у відповідність до норм чинного законодавства, дає можливість на його звернення до органів примусового виконання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року поновлено КЕВ

м. Тернополястрок на касацінйе оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суд установив, що 19 жовтня 2015 року Бродівський районний суд Львівської області ухвалив рішення, яким зобов'язав ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 24 кв. м, яка відноситься до земель оборони та знаходиться в постійному корситуванні КЕВ м. Тернополя, шляхом знесення самочинно збудованого нежитлового приміщення (гаражу) особисто або за рахунок ОСОБА_1 Вказане рішення набрало законної сили 30 жовтня 2015 року. Цього ж дня було видано виконавчий лист, який КЕВ м. Тернопіля отримало 19 лютого

Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 01 серпня

2016 виправлено описку в судовому рішенні, а ухвалою цього ж суду

від 22 серпня 2016 року виправлено описку у виконавчому листі.

13 жовтня 2016 року видано виконавчий лист із виправленою опискою,

17 жовтня 2016 року даний виконавчий документ скерований стягувачеві, а 20 жовтня 2016 року отриманий КЕВ м. Тернополя.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, ? з наступного дня після його постановлення.

Відповідно до вимог частини першої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У пункті 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання.

Згідно з вимогами статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, ? з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача.

Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

З аналізу зазначених статей вбачається, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, суд не врахував, що фактичною підставою відмови у прийнятті до провадження виконавчого листа та відмови у відкритті виконавчого провадження була неможливість на той час реального виконання судового рішення та необхідність виправлення описки в судовому рішенні в частині визначення адреси та місця земельної ділянки, на якій знаходиться самочинно збудоване нежитлове приміщення (гараж), яке підлягає знесенню. Без зазаначення цих даних виконання судового рішення було неможливим.

За викладених обставин ухвала Бродівського районного суду Львівської області від 25 січня 2017 року та ухвала апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2017 року не можуть вважатись законними і обґрунтованою та підлягають скасуванню, а справа передачі до суду першої інстанції на новий розгляду (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Керуючись статтями 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду