розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5, на рішення Олександрівського районного суду Донецької області в складі судді Щербак Ю. В. від 23 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області в складі суддів: Біляєвої О. М., Груіцької Л. О., Папоян В. В., від 28 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до відкритого акціонерного товариства "Олександрівський Райагрохім", назва якого змінена на приватне акціонерне товариство "Олександрівський Райагрохім" (далі - товариство, ПАТ "Олександрівський Райагрохім"), про про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що 22 березня 2007 року між учасниками справи укладено договір оренди землі за № 121 строком на 11 років. Як указано позивачем, у липні 2016 року під час отримання орендної плати наперед за 2016 рік у грошовій формі ОСОБА_4 підписала додаткову угоду від 09 серпня 2016 року. Зазначено, що указаний документ остання підписала, не читаючи.

У вересні 2016 року позивач звернулась до адміністрації товариства для отримання додаткової орендної плати в сумі 1 500 грн . Під час отримання цієї доплати вона була повідомлена, що це виплати тим, хто підписав додаткову угоду і продовжив строк оренди. З цього часу позивач дізналась про те, що вона підписала додаткову угоду до договору оренди землі від 2007 року, хоча не бажала продовжувати строк дії договору оренди. У зв'язку із зазначеним, вона повернула отримані гроші та звернулась до директора товариства із заявою про розірвання додаткової угоди, але отримала письмову відмову від 30 вересня 2016 року.

Посилаючись на те, що відповідач навмисно ввів її в оману з метою перешкоджання їй передати земельну ділянку іншому орендареві, не надав їй екземпляр угоди, де зазначено, що така угода почне діяти з квітня 2018 року та приховав важливі для укладення угоди умови позивач просила суд визнати недійсною додаткову угоду від 09 серпня 2016 року до договору оренди землі № 121 від 22 березня 2007 року на підставі частини першої статті 230 ЦК України та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 23 січня 2014 року у позові ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства "Олександрівський Райагрохім" про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсним відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 власноруч підписала додаткову угоду від 09 серпня 2016 року до договору оренди землі № 121 від 22 березня 2007 року, чим засвідчила свою згоду зі змістом такої угоди, у зв'язку і чим позивачем не надано доказів відсутності її волевиявлення при укладенні спірної додаткової угоди та вчинення цього правочину під впливом обману з боку відповідача.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, відхилено. Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 23 січня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу в межах позовних вимог, які зводяться до визнання недійсним спірної додаткової угоди саме з підстав статті 230 ЦК України, висновки суду відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що скаржник вперше ознайомлена зі спірною додатковою угодою у вересні 2016 року, оскільки така угода була підписана ОСОБА_4 разом із документами на отримання грошей від товариства, що, на думку скаржника, є елементом обману, у зв'язку із чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 230 ЦК України. З пояснень свідка ОСОБА_6 позивач саме у липні 2016 року підписала угоду від 09 серпня 2016 року, у зв'язку із чим, на думку скаржника, суди не визначили з якого моменту остання надала волевиявлення на укладення спірної угоди.Інших доводів касаційна скарга не містить.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

04 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За положеннями статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами встановлено, що 22 березня 2007 року відкрите акціонерне товариство "Олександрівський Райагрохім", яке змінило назву ПАТ "Олександрівський Райагрохім", та ОСОБА_4 уклали договір оренди належної позивачу земельної ділянки загальною площею 4,96 га терміном на одинадцять років. У п. 4.1 договору сторони визначили розмір орендної плати - 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Пунктом 12.1 цього договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

09 серпня 2016 року ПАТ "Олександрівський Райагрохім" та ОСОБА_4 уклали у письмовій формі додаткову угоду, якою внесені наступні зміни до договору оренди земельної ділянки від 22 березня 2007 року: 1) продовжений термін дії договору на 12 років з 12 квітня 2018 року; 2) пункт 4.1 викладений у новій редакції, якою встановлений новий розмір щорічної орендної плати - 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Установлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно указана додаткова угода була зареєстрована 04 серпня 2016 року.

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частина перша статті 229 ЦК України передбачає, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 20 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним (роз'яснення пункту 20 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_4 власноруч підписала додаткову угоду від 09 серпня 2016 року до договору оренди землі № 121 від 22 березня 2007 року, чим засвідчила свою згоду зі змістом такої угоди, та врахувавши, що позивачем не надано доказів вчинення цього правочину під впливом обману з боку відповідача, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування у справі статті 230 ЦК України та відмову у позові ОСОБА_4

Доводи касаційної скарги про відсутність у ОСОБА_4 волевиявлення на укладення спірної додаткової угоди до договору оренди спростовуються змістом спірної угоди, яка підписана ОСОБА_4 особисто, що свідчить про її ознайомлення та згодою із запропонованими умовами, матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про введення товариством позивача в оману, які були предметом розгляду даної справи,судами попередніх інстанцій повно та всебічно перевірені та не знайшли свого підтвердження, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження введення її в оману щодо обставин, які мають істотне значення для укладення угоди, тобто не виконала свій процесуальний обов'язок, передбачений законом.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.