Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 753/20241/16-ц

провадження № 61-7087св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", ОСОБА_6,

третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_7 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року у складі судді Даниленко В. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Соколової В. В., Чобіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), ОСОБА_6, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві), у якому просив визнати недійсним договір іпотеки, укладений 07 вересня 2006 року.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1, площею 49,1 кв. м.

07 вересня 2006 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки.

У серпні 2016 року йому стало відомо про те, що 07 вересня 2006 року приватним нотаріусом Мироник О. В. було накладено обтяження на майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_6

Зазначає, що заборону відчуження було накладено на майнові права двокімнатної квартири АДРЕСА_1, тоді як він є власником однокімнатної квартири, площею 49,1 кв. м за цією ж адресою, тому просив визнати недійсним договір іпотеки.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано доказів порушення його прав під час укладення договору іпотеки.

У лютому 2018 року ОСОБА_5 - представник ОСОБА_7 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що йому належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1, площею 49,1 кв. м, а нотаріусом встановлено обтяження на майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру за цією ж адресою, площею 82 кв. м.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) 28 березня 2018 року справу № 753/20214/16-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що однокімнатна квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_7 з 24 листопада 2015 року.

07 червня 2006 року приватним нотаріусом Мироник О.В. встановлено обтяження на майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру, що знаходиться на 7 поверсі, загальною площею 82,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Підставою обтяження є договір іпотеки від 07 вересня 2006 року № 5167, іпотекодержатель - АКБ СР "Укрсоцбанк", іпотекодавець - ОСОБА_6

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення судового рішення), кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із статтею 57 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З позовної заяви убачається, що ОСОБА_7 просив визнати недійсним договір іпотеки, стороною якого він не є та копію якого суду не надав. При цьому, не зазначив правових підстав, за яких такий договір слід визнати недійсним.

Встановивши фактичні обставини справи, а також з урахуванням того, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться лише до оцінки та переоцінки доказів у справі, проте зазначене знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат