розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3, на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 22 квітня 2016 року у складі судді Жукової О. Є. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2016 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Онищенка Е. А., Спас О. В.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.), третя особа - Виконавча дирекція Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд), про поновлення на роботі, стягнення виплат та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі безстрокового трудового договору працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді бухгалтера. У вересні 2014 ОСОБА_1 проінформувала роботодавця про те, що через виявлене у неї онкологічне захворювання повинна пройти курс лікування, про що 05 листопада 2014 року вона письмово повідомила відповідача.

З 20 жовтня 2014 року вона перебувала на лікарняному. Останній листок непрацездатності був їй виданий з 08 червня по 07 серпня 2015 року.

09 лютого 2015 року позивач надала відповідачу листки непрацездатності

з 20 жовтня 2014 року по 11 лютого 2015 року для нарахування виплати. Проте, відповідач відмовилась виплатити допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, пославшись на те, що вона повинна сплатити замість роботодавця суму внесків на соціальне страхування, у подальшому відповідач відмовилася обліковувати та оплачувати листки непрацездатності з 25 лютого по 07 серпня 2015 року.

Крім того, позивач зазначила, що 25 березня 2015 року вона отримала наказ від 17 березня 2015 року про її звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України. Вважала вказаний наказ незаконним, оскільки в період з 20 жовтня по 17 березня 2014 року вона була відсутня на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю менше ніж чотири місяці підряд.

На підставі вищевказаного ОСОБА_1 просила суд визнати поважними причини пропуску строку на звернення з позовом та поновити пропущений строк на звернення до суду; визнати протиправним та скасувати наказ

від 17 березня 2015 року про її звільнення з посади бухгалтера, поновити на посаді бухгалтера; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3 754,54 грн, допомогу з тимчасової непрацездатності - 12 955,50 грн та 12 955,50 грн моральної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 22 квітня

2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом та поновлено пропущений строк.

Визнано протиправним та скасовано наказ ФОП ОСОБА_2

від 17 березня 2015 року про звільнення з посади бухгалтера ОСОБА_1

з 17 березня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера у ФОП ОСОБА_2

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3 754,54 грн, невиплачену допомогу з тимчасової непрацездатності - 337,38 грн, моральну шкоду - 3 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 здійснено з порушенням трудового законодавства,оскільки встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності менше ніж чотири місяці підряд, тому роботодавець не мав законних підстав для її звільнення відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України. Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на поновлення на посаді виплату середнього заробітку та допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2016 року рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 22 квітня

2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача з роботи було здійснено з порушенням трудового законодавства, тому вона має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу після строку закінчення тимчасової непрацездатності та моральної шкоди.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив змінити рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплаченої допомоги з тимчасової непрацездатності та моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, суди не врахували, що позивач надала відповідачу листки непрацездатності за період з 20 жовтня 2015 року по 11 лютого

2015 року та з 28 лютого по 07 серпня 2015 року. Отже, через перерву у лікарняному, з 28 лютого 2015 року розпочався новий п'ятиденний строк, за який відповідач повинна була сплатити допомогу позивачу за рахунок власних коштів, а тому суд відповідно до статті 22 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ), повинен був стягнути цю допомогу на користь позивача з відповідача. Скаржник вказувала, що між Фондом та позивачем відсутні будь-які правовідносини з приводу оплати допомоги: Фонд не приймає листки непрацездатності від застрахованих осіб та не виплачує допомогу безпосередньо застрахованій особі. Отже, суди зазначені положення Закону № 1105-XIV (1105-14) до спірних правовідносин не застосували, що призвело до неправильного вирішення спору.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

21 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю,

від 20 листопада 2012 року, який зареєстровано в Південному районному Центрі зайнятості 20 листопада 2012 року працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді бухгалтера.

З 20 жовтня 2014 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною, що підтверджується листками непрацездатності.

Суди встановили, що про тимчасову втрату непрацездатності ОСОБА_1 повідомила роботодавця заявою, яка була прийнята останнім

05 листопада 2014 року.

Відповідно до листків тимчасової непрацездатності, ОСОБА_1 була звільнена від роботи з 20 жовтня по 03 листопада 2014 року, з 04 листопада по 09 листопада 2014 року, з 10 листопада по 18 листопада 2014 року,

з 19 листопада по 01 грудня 2014 року, з 02 грудня по 09 грудня 2014 року, з 10 грудня по 22 грудня 2014 року, 23 грудня по 30 грудня 2014 року,

з 31 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року, з 13 січня по 27 січня 2015 року, з 28 січня по 03 лютого 2015 року, з 04 лютого по 06 лютого 2015 року. Листок непрацездатності з 09 лютого 2015 року закрито записом про встановлення ОСОБА_1 12 лютого 2015 року ІІІ групи інвалідності.

З матеріалів справи вбачається, що з 25 лютого 2015 року по 27 лютого 2015 року ОСОБА_1 відкрито листок тимчасової непрацездатності, який закрито записом "продовжує хворіти". Відповідно наступних до листків тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 була звільнена від роботи

з 28 лютого по 17 березня 2015 року, з 18 березня по 20 березня 2015 року, з 21 березня по 20 квітня 2015 року, з 21 квітня по 27 квітня 2015 року,

з 28 квітня по 26 травня 2015 року, з 27 травня по 07 червня 2015 року, вказані листки непрацездатності були закриті записами "продовжує хворіти". Листок непрацездатності з 08 червня по 07 серпня 2015 року закрито записом "приступити до роботи восьмого серпня".

Наказом № 03/17 від 17 березня 2015 року ФОП ОСОБА_2 звільнено ОСОБА_1 з осади бухгалтера з 17 березня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

З урахуванням вказаного суди обґрунтовано виходили із того, що звільнення на підставі зазначеної норми права можливе у випадку втрати працездатності працівником понад чотири місяці підряд. Якщо непрацездатність триває менш ніж чотири місяці або понад чотири місяці, але з перервами, хоч і короткочасними, підстав для звільнення працівника з роботи немає.

Отже, на підставі наявних у справі доказів суди дійшли правильного висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 здійснено із порушенням вимог закону, оскільки встановлено, що позивач була відсутня на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності за період з 20 жовтня 2014 року

по 12 лютого 2015 року 115 днів підряд, що менше ніж чотири місяці підряд.

За таких обставин у роботодавця були відсутні підстави станом

на 17 березня 2015 року для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому суди дійшли вірного висновку про визнання наказу від 17 березня 2015 року незаконним та таким, що підлягає скасуванню. На підставі вказаного суди обґрунтовано поновили позивача на посаді бухгалтера.

Крім того, на підставі наявних у справі доказів суди обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 3 754,54 грн, розрахунок якого здійснено з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) .

Згідно з частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди також відповідають вимогам вказаної вище норми закону, оскільки визначений судами розмір відшкодування в сумі 3000 грн встановлено з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині стягнення допомоги з тимчасової непрацездатності не звернув уваги на те, що з 25 лютого 2015 року

по 27 лютого 2015 року ОСОБА_1 відкрито листок тимчасової непрацездатності за новий період, тому у відповідача був обов'язок здійснити оплату вказаного періоду тимчасовоїнепрацездатності позивача.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вказані вимоги закону апеляційний суд до уваги не взяв, оцінку всім наявним в матеріалах справи листкам непрацездатності не надав, тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення допомоги з тимчасової непрацездатності лише за період з 20 жовтня

2014 року в розмірі 337,38 грн. Крім того, вказуючи про те, що під час апеляційного розгляду до матеріалів справи надані докази про перерахування на окремий поточний рахунок ФОП ОСОБА_2 з боку Фонду коштів в сумі 3726,03 грн для здійснення фінансування матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1, не перевірив чи відбулося при цьому поновлення порушеного права позивача на вказану виплату в повному обсязі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення допомоги з тимчасової непрацездатності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в цій частині, зокрема не дослідив зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

Таким чином, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення допомоги з тимчасової непрацездатності з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, визнання протиправним та скасування наказу від 17 березня 2015 року про звільнення з посади бухгалтера, поновлення на посаді бухгалтера, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2016 року

в частині вирішення позовних вимог про стягнення допомоги з тимчасової непрацездатності скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 22 квітня

2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, визнання протиправним та скасувати наказу від 17 березня 2015 року про звільнення з посади бухгалтера, поновлення на посаді бухгалтера, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди залишити без змін.