розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня

2016 року в складі судді Ковальчук Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2016 року в складі колегії суддів: Волохова Л. А., Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 12 серпня 2011 року між ПАТ "Акцент-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 5 000 грн, зі сплатою 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 10 серпня 2013 року.Оскільки позичальник не виконала належним чином свої кредитні зобов'язання у неї виникла заборгованість перед кредитором, яка станом на 30 вересня 2015 року становить 62 205,69 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 3 343,91 грн, заборгованість зі сплати процентів - 4,10 грн, заборгованості по комісії за користування кредитом - 1 800 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання - 67 192,36 грн, з урахуванням частково стягнутої заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 134,68 грн. Також позивач має право на стягнення 500 грн штрафу (фіксована частина) та 3 110,28 грн штрафу (процентна складова). Отже, загальна заборгованість позичальника перед кредитором становить 65 815,97 грн.

На підставі викладеного ПАТ "Акцент-Банк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 65 815,97 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Акцент-Банк" за кредитним договором від 12 серпня 2011 року штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 3 110,28 грн, а всього - 3 610 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Акцент-Банк" судові витрати у розмірі 1 218 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право на стягнення пені у кредитора виникло з наступного дня, з якого почала виникати заборгованість, а до суду останній звернувся лише у жовтні 2015 року, тому пеня підлягає стягненню лише в межах одного року до дня пред'явлення позову, тобто строку позовної давності, визначеного пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, а також зазначив, що згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості останнє нарахування пені за порушення строків розрахунків банком було здійснено саме 30 вересня 2015 року, попереднє нарахування пені було здійснено 29 листопада 2013 року. Позивачем до матеріалів справи не було надано детального розрахунку нарахування пені за останній рік. З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості дійти висновку про обґрунтованість розміру нарахування позивачем відповідачу пені за порушення строків розрахунків за останній рік.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Акцент-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив змінити рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не подав заяви про застосування строку позовної давності. Судами безпідставно застосовано позовну давність до вимог про стягнення пені без заяви про застосування строку позовної давності.

У решті судові рішення не оскаржуються, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

12 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що 12 серпня 2011 року між ПАТ "Акцент-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 5 000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 10 серпня 2013 року.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2014 року позов ПАТ "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Акцент-Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 134,68 грн, яка становить заборгованість за кредитом - 3 343,91 грн, заборгованість зі сплати процентів - 4,10 грн, заборгованість зі сплати комісії - 1 800 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 3 343,91 грн, штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 142,76 грн.

Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованість позичальника перед кредитором станом на 30 вересня 2015 року становить 72 340,37 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 3 343,91 грн, заборгованість зі сплати процентів - 4,10 грн, заборгованості по комісії за користування кредитом - 1 800 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання - 67 192,36 грн.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами норм матеріального права при ухваленні судових рішень в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені.

Судова колегія частково погоджується з доводами касаційної скарги в цій частині, враховуючи таке.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане.

Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Отже, позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18.

Як встановлено вище, строк дії договору закінчився 10 серпня 2013 року, а рішення суду про стягнення заборгованості з боржника ухвалено 21 лютого 2014 року.

Проте апеляційний суд не встановив, чи відкрито виконавче провадження з примусового виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2014 року, чи виконано це рішення повністю або частково, отже, не встановив, на яку суму і за який період позивачем нараховано пеню.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Суд першої інстанції безпідставно застосував строк позовної давності в один рік до пені без заяви відповідача про застосування наслідків спливу такого строку.

Згідно з частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 5.5 кредитного договору термін позовної давності по вимогам, зокрема про стягнення пені за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Проте вказані умови кредитного договору про збільшення позовної давності апеляційний суд залишив поза увагою.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Отже, суд апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені не встановив чи відбулося виконання рішення суду про стягнення заборгованості з боржника, не перевірив належним чином наданий банком розрахунок пені, не перевірив суму боргу, на яку вона нараховується.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що сторони кредитного договору збільшили строк позовної давності по всім вимогам, зокрема і за пенею, а відповідачем не подано заяви про застосування строку позовної давності, отже, безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про застосування строку позовної давності в один рік до штрафних санкцій.

Оскільки суд апеляційної інстанцій порушив норми процесуального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення пені скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.