розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Мережко М. В.,

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Київської області, ОСОБА_4, третя особа - Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" Києво-Святошинської районної ради Київської області, про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його племінник - ОСОБА_6, після смерті якого залишилося спадкове майно у вигляді незавершеного будівництва та земельної ділянки площею 0,0770 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Як єдиний спадкоємець, він у строк, передбачений статтею 1270 ЦК України, звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із відповідною заявою про прийняття спадщини згідно із правочином від 03 серпня 2010 року, однак йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із подачею ОСОБА_4, з якою спадкодавець проживав у незареєстрованому шлюбі, до Києво-Святошинського районного суду Київської області позову про визнання спірного майна об'єктом спільної сумісної власності.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0770 га, що знаходиться за цією ж адресою.

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3, Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Київської області, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Аграрний комерційний банк", про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, усунення від права на спадкування, визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що проживала разом зі ОСОБА_6 з 2003 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1. Вони вели спільне господарство, сплачували спільні рахунки, турбувалися один про одного, вели спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, разом відпочивали, мали взаємні права та обов'язки.

Враховуючи наведене, просила встановити факт її проживання однією сім'єю із ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1, без реєстрації шлюбу в період з 2004 року по 2010 рік; визнати спільною сумісною власністю подружжя незакінчений будівництвом житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,0770 га, що розташована за цією ж адресою, та вантажний фургон VOLVO FL6, 1988 року випуску, шасі (кузов) НОМЕР_2; поділити зазначене майно, визнавши за нею право власності на ? його частини; усунути від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 - ОСОБА_3 та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_6, а саме на ? частини вищезазначеного майна.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано в порядку спадкування за законом право власності за ОСОБА_3 на ? частини незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1, який належав померлому ОСОБА_6

Визнано в порядку спадкування за законом право власності за ОСОБА_3 на ? частини земельної ділянки площею 0,0770 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована по АДРЕСА_1, яка належала померлому ОСОБА_6

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1, без реєстрації шлюбу в період з 2004 року по 2010 рік.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 незакінчений будівництвом житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0770 га, що розташована за цієї ж адресою, а також транспортний засіб марки VOLVO FL6, тип кузова - вантажний фургон-с, кузов НОМЕР_2, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_4, видане 03 червня 2008 року.

Поділено майно, належне на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частини незакінченого будівництвом житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; ? частини земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0770 га, що розташована за цією адресою та ? частини транспортного засобу марки VOLVO FL6, тип кузова - вантажний фургон-с, кузов НОМЕР_2, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_4, видане 03 червня 2008 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що він є племінником спадкодавця ОСОБА_6, а тому відповідно до частини третьої статті 1266 ЦК України має право на спадкове майно після смерті останнього за правом представлення. Обґрунтовуючи доведеність зустрічного позову, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 проживала разом із ОСОБА_6 однією сім'єю з 2004 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано в порядку спадкування за законом право власності за ОСОБА_3 на незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1, який належав померлому ОСОБА_6

Визнано в порядку спадкування за законом право власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0770 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована за цієї ж адресою.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та відмову у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не доведено як факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_6, так і факт збільшення вартості спірного об'єкта незавершеного будівництва внаслідок спільних трудових та грошових затрат у період такого проживання, а також не доведено, що за рахунок її грошових коштів придбана спірна земельна ділянка, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 має право на все спадкове майно після смерті спадкодавця ОСОБА_6 за правом представлення відповідно до частини третьої статті 1266 ЦК України.

У травні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року, в якій просила скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про приєднання до матеріалів справи нових доказів, які підтверджують, що власником спірного майна на час розгляду справи в апеляційному суді є ОСОБА_7, безпідставно поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції через три роки після його ухвалення, вийшов за межі позовних вимог, оскільки в позові ОСОБА_3 зазначає, що помер його племінник ОСОБА_6 і цей факт підтверджується матеріалами цивільної справи, проте апеляційний суд посилається на те, що ОСОБА_3 є племінником спадкодавця і відповідно до цього застосовує до спірних правовідносин положення частини третьої статті 1266 ЦК України, однак не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме статтю 1263 ЦК України. Апеляційний суд не мав жодних підстав вважати, що спірний будинок набутий у спільну сумісну власність подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_8, оскільки за чиї кошти придбаний будинок судом не встановлювалося, при цьому висновок суду, що спірний будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_8, належними доказами не підтверджений, а тому зроблений на припущеннях.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, після смерті якого залишилось спадкове майно у вигляді незавершеного будівництва по АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,0770 га, розташованої за цією ж адресою, за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Державний акт виданий на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2005 року.

За ОСОБА_6 також зареєстрований транспортний засіб марки VOLVO FL6, тип кузова: вантажний фургон-с, кузов НОМЕР_2, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Єдиним спадкоємцем за законом третьої черги є ОСОБА_3, який 03 серпня 2010 року звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу в строк, передбачений статтею 1270 ЦК України, згідно з правочином про прийняття спадщини від 03 серпня 2010року.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивач ОСОБА_3 є племінником спадкодавця ОСОБА_6, а тому він має право на спадкове майно після смерті спадкодавця за правом представлення відповідно до частини третьої статті 1266 ЦК України.

У свою чергу колегія суддів не може погодитися із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на те, що ОСОБА_3 є рідним дядьком померлого ОСОБА_6, а тому він є спадкоємцем третьої черги відповідно до статті 1263 ЦК України, тобто апеляційним судом помилково застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, які не підлягають застосуванню.

В даному випадку підлягає застосуванню положення статті 1263 ЦК України, яка передбачає, що у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Отже доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд зазначив у рішенні, що ОСОБА_3 є племінником спадкодавця і відповідно до цього застосовує до спірних правовідносин положення частини третьої статті 1266 ЦК України, однак не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме статтю 1263 ЦК України є обґрунтованими.

Проте, неправильне застосування норми матеріального права не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки за встановленими обставинами, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив позов єдиного спадкоємця.

У зв'язку з наведеним, рішення апеляційного суду підлягає зміні шляхом виключення із його мотивувальної частини посилання на статтю 1266 ЦК України, як на підставу для задоволення позову.

Щодо інших доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що останньою не доведено як факт проживання однією сім'єю із спадкодавцем ОСОБА_6, так і факт збільшення вартості спірного об'єкта незавершеного будівництва внаслідок їх спільних трудових та грошових затрат у період такого проживання, а також не доведено, що за рахунок її грошових коштів придбана спірна земельна ділянка, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва.

Апеляційним судом встановлено, що об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1, придбаний ОСОБА_6 27 січня 1996 року в період перебування в шлюбі з ОСОБА_8, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого старшим державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Дудкіною Н. В.

Тобто, ще 27 січня 1996 року зазначений об'єкт незавершеного будівництва набутий у спільну сумісну власність подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_8

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_4, крім іншого, також посилалася на частину першу статті 62 СК України (збільшення за рахунок її грошових та трудових затрат вартості спірного об'єкта незавершеного будівництва).

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна необхідно мати на увазі, що таке збільшення повинно відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Земельна ділянка площею 0,0770 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, придбана ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2005 року.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 не надано належних доказів, що за рахунок її грошових та трудових затрат вартість спірного об'єкта незавершеного будівництва взагалі збільшилася і що таке збільшення є істотним, а також, що за рахунок її грошових коштів придбана спірна земельна ділянка.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не мав жодних підстав вважати, що спірний будинок набутий у спільну сумісну власність подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_8, оскільки за чиї кошти придбаний будинок судом не встановлювалося, при цьому висновок суду, що спірний будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_8 належними доказами не підтверджений, а тому зроблений на припущеннях, не заслуговують на увагу, оскільки належність подружжю майна, придбаного у період шлюбу, на праві спільної сумісної власності призюмується. Крім того, у пункті 1.7 іпотечного договору від 11 лютого 2010 року, укладеного між ВАТ "Аграрний комерційний банк" та ОСОБА_6 зазначено, що об'єкт незавершеного будівництва, що розташований по АДРЕСА_1, належить іпотекодавцю ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності, оскільки набутий за час шлюбу.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про приєднання до матеріалів справи нових доказів, які підтверджують, що власником спірного майна на час розгляду справи в апеляційному суді є ОСОБА_7, не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє правильність та законність рішення суду першої інстанції на час його ухвалення та обмежений процесуальним законом у можливості прийняти та дослідити нові докази.

Доводи касаційної скарги про безпідставне поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки заявником до апеляційної скарги подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження з посиланням на поважність причин його пропуску, а саме, що при проголошенні оскаржуваного рішення ні він, ні його представник не були присутні, копія судового рішення на їхні адреси не направлялася. Суд апеляційної інстанції визнав зазначені причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними, а тому у Верховного Суду в силу повноважень, наданих суду касаційної інстанції, відсутні підстави для здійснення переоцінки указаних обставин.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Наведені в касаційній скарзі інші доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

З огляду на викладене, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та відмову у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд, належним чином оцінивши подані сторонами докази, правильно виходив із того, що ОСОБА_3 є спадкоємцем третьої черги після смерті ОСОБА_6, а ОСОБА_4 не довела, що вона проживала однією сім'єю із померлим, що за рахунок її грошових та трудових затрат вартість спірного об'єкта незавершеного будівництва взагалі збільшилася і що таке збільшення є істотним, а також, що за рахунок її грошових коштів придбана спірна земельна ділянка.