розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року у складі судді Щербань Л. С. та рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2017 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2016 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 40 797,17 грн, з яких: 29 345,14 грн - тіло кредиту; 5 431,53 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 9 002,32 грн - пеня, 750 грн - штрафи; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - фіксована частина, 1 918,91 грн процентна складова.

Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного 16 листопада

2009 року договору відповідач отримала кредит у розмірі 10 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок із строком дії кредитного ліміту, що відповідає строку дії платіжної картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Памяткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Взяті на себе зобов'язання відповідач належним чином не виконувала, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка станом на 11 травня 2016 року складає 40 797,17 грн, з яких: 29345,14 грн - тіло кредиту; 5431,53 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 9002,32 грн - пеня, 750 грн - штрафи; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - фіксована частина, 1918,91 грн - процентна складова, які банк просить стягнути в судовому порядку.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 40 797,17 грн та судовий збір у сумі 1378 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, у зв'язку із чим підлягає стягненню заборгованість, яка виникла станом на 11 травня 2016 року у повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором на загальну суму 37 628,26 грн.

У задоволенні позовних вимог банку про стягнення штрафів у розмірі у розмірі 705 грн, 500 грн та 1918,91 грн відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неналежне виконання відповідачкою своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню на користь банку. Разом з тим, апеляційний суд вважав, що одночасне стягнення пені та штрафів призведе до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, оскільки відповідно до статті 549 ЦК Україништраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. У зв'язку із зазначеним, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права в частині задоволення позову банку про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, просить скасувати ухвалені у справі рішення у цій частині та відмовити банку у задоволенні позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ПАТ КБ "Приватбанк", звернувшись до суду з даним позовом, не довів, у чому саме порушення його прав. Дії банку свідчать про явне ігнорування прав клієнта, що є прямим порушенням вимог частин другої та третьої статті 13 ЦК України, якими передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Судами не враховано наявної у матеріалах справи підписаної відповідачем заяви від 26 січня 2010 року про відкриття рахунку та встановлення кредитного ліміту в сумі 250 грн зі строком дії картки до грудня 2013 року. Заявник вказує на те, що могла користуватися карткою (в тому числі й зняти грошові кошти) виключно до грудня 2013 року, тобто під час розгляду справи судами не було з'ясовано, за яким кредитним договором виникла прострочена заборгованість, який розмір заборгованості, чи продовжувався термін дії картки, якщо так, то коли та на який саме строк.

Висновки судів щодо розміру заборгованості та її складових не відповідають фактичним обставинам справи та є значно завищеним.

Так, кредитний ліміт збільшувався 25 липня 2011 року до 10 700 грн. Отже, більше даної суми відповідач використати не могла. З цією сумою заявник погоджується, оскільки дійсно скористалася нею. Разом з тим, з нарахованими іншими сумами не погоджується, оскільки кредитний ліміт у розмірі 10700 грн не змінювався.

Вказує на те, що жодних товарів у будь-яких магазинах із застосуванням послуги "Оплата частинами" не купувала, даною послугою не користувалася. У липні 2015 року кредитну картку було викрадено, про що на наступний день було повідомлено банк з проханням заблокувати рахунок. З приводу незаконного заволодіння кредитною карткою також зверталася до органів національної поліції, проте, як у подальшому було з'ясовано, заяви з цього приводу були знищені.

Крім того, посилається на те, що до основної кредитної картки напередодні оформлення оплати товару частинами - у липні 2015 року, була випущена додаткова картка, згоду на видачу якої вона не давала і з відповідною заявою до банку не зверталася. Вважає, що банк шахрайськими діями на картку з лімітом в 10 700 грн, оформив оплату товару частинами на суму більш, ніж 29 000 грн.

Заявник вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки заявлені лише на підставі розрахунку, який нею не визнається і щодо якого не надано жодного належного та допустимого доказу. На підставі розрахунку, який вона визнає, позовні вимоги не заявлялися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується виключно в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, тому переглядається судом касаційної інстанції лише у цій частині і оцінка судового рішення на предмет законності та обґрунтованості в іншій частині колегією суддів не надається.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову банку про стягнення штрафів сторонами не

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що 16 листопада 2009 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту первісно у розмірі 250 грн на картковий рахунок та видано картку зі строком дії - грудень 2013 року.

ОСОБА_5 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, чим погодилась з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, порядком та розміром нарахування процентів.

Відомостей про те, що ОСОБА_5 приєднується до даних Умов і Правил не у повному обсязі послуг, які надає банк по даним Умовам та Правилам, анкета-заява не містить.

Своїм підписом відповідач підтвердила, що вона ознайомлена та згодна з Умовами і Правилами надання банківських послуг, які розміщуються на офіційному сайті ПриватБанку.

Згідно анкеті-заяви банк наділений правом збільшувати, зменшувати або анулювати кредитний ліміт.

За карткою, якою користувалась відповідач, збільшувався розмір кредитного ліміту та 25 липня 2011 року його визначено у розмірі 10 700 грн.

Частиною першою статті 1054 ЦК Українивизначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень статей 610, 611, 625 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов'язань.

При укладенні кредитного договору сторони керувались частиною першою статті 634 ЦК України, якою передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Довір, за змістом частини першої статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором. У разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту, оплати винагороди банку. У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом згідно пункту 2.1.1.12.2.1. клієнт сплачує банку відсотки в подвійному розмірі від зазначених в тарифах, що діють на дату нарахування. При непогашенні суми простроченого кредиту згідно пункту 2.1.1.12.6.1 "Умов та правил надання банківських послуг" на суму від 100 грн, клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом. При порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн + 5% від суми позову.

Згідно наданого банком розрахунку, ОСОБА_5, користуючись кредитними коштами по картці, періодично сплачувала заборгованість за наданим кредитом з урахуванням процентів за користування ним.

Разом з тим, взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, своєчасно платежі в рахунок погашення кредиту та процентів не вносила, у зв'язку з чим, станом на 11 травня 2016 року утворилась заборгованість по тілу кредиту у розмірі 29 345,14 грн, по відсоткам у розмірі - 5 431,53 грн,

9 002,32 грн - пеня. Також банком нараховано 750 грн - штрафи та штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - фіксована частина, 1 918,91 грн - процентна складова.

Під час розгляду справи відповідач визнала факт укладення з банком кредитного договору на умовах, викладених в ньому та отримала кошти з урахуванням збільшеного ліміту в розмірі 10 700 грн. Вказувала на те, що інших коштів не отримувала.

Банком надано розрахунок заборгованості за кредитом, з якого вбачається, що у липні 2015 року відповідач придбала у магазині товар та скористалась послугою "оплата частинами", передбаченою пунктом 2.1.1.14.7 Умов та правил.

Під час розгляду справи, відповідач заперечувала проти вказаних обставин, наполягала на тому, що такою банківською послугою не користувалась, а платіжну картку у неї було викрадено, у зв'язку з чим видано нову картку.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку наведеним ОСОБА_5 запереченням та дійшли обґрунтованого висновку щодо їх недоведеності, оскільки відповідач не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, а також на підтвердження факту виконання нею вимог пунктів 2.1.1.9.11 - 2.1.1.9.14 Умов і правил надання банківських послуг.

За укладеним між банком та відповідачем кредитним договором, остання, до картки за основним номером отримала 24 червня 2015 року додаткову картку та обидві картки мають єдиний рахунок.

Наданий банком розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано.

Суд апеляційної інстанції, повно встановив наведені вище обставини та дав належну оцінку умовам укладеного між сторонами договору, проаналізував надані кожним із сторін доказів, як на підтвердження позову, так і заперечень на нього, правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_5 допустила неналежне виконання взятих на зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим, заборгованість, яка утворилась за тілом кредиту та по відсоткам, а також пеня підлягає стягненню на користь банку.

Доводи касаційної скарги відповідача щодо неправильності суми заборгованості по кредитному договору та його розрахунку спростовуються дослідженими під час розгляду справи апеляційним судом доказами, які відповідачем не спростовано.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції вже повністю скасовано апеляційним судом, колегія суддів не вдається до оцінки доводів касаційної скарги щодо незаконності і необґрунтованості цього рішення суду та, залишаючи без задоволення касаційну скаргу, залишає без змін саме рішення суду апеляційної інстанції.