розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року у складі судді Поліщук І. О. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2017 року у складі суддів: Калараш А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом доУправління капітального будівництва Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якому просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь матеріальну шкоду у розмірі - 1 061 116,93 грн та моральну шкоду у розмірі - 1 000 000 грн.

Позов мотивовано тим, що 06 серпня 2003 року між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та ТОВ "Златоград", було укладено інвестиційно-підрядний договір, за умовами якого відповідач (замовник) замовляв у ТОВ "Златоград" підрядні роботи із будівництва, житлового комплексу "Золоте Руно" по вул. Малиновського у м. Одесі.

11 березня 2005 року між ТОВ "Златоград" та позивачем укладено інвестиційний договір, відповідно до умов якого останній, як інвестор здійснив внесок інвестицій у вигляді грошових коштів у розмірі 39 199 доларів США за придбання двох однокімнатних квартир, площею по 62,71 кв. м кожна. ТОВ "Златоград" зобов'язувалося здійснити будівництво житлового комплексу "Золоте Руно" по вул. Малиновського, мікрорайон "Д", обмеженого вул. Млиновського, пров. Хвойним, вул. Багрицькою та Лаюстдорфською дорогою.

Під час будівництва вказаного житлового комплексу прокуратурою м. Одеси винесено протест на рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 17 вересня 1992 року, яким було виділено земельну ділянку під будівництво будинку та постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2015 року рішення Одеської міської ради, про передачу Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради земельних ділянок площею 23420 кв. м для будівництва житлового комплексу "Золоте Руно", визнано незаконним та скасовано.

У позові позивач посилався на те, що незаконними діями Управління капітального будівництва Одеської міської ради йому завдано матеріальної шкоди у розмірі фактично внесених інвестиційних коштів 39199 доларів США та моральна шкода у розмірі 1 000 000 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не доведено неправомірних винних дій Управління капітального будівництва Одеської міської ради при укладенні інвестиційно-підрядного договору 06 серпня 2003 року між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та ТОВ "Златоград", а надані позивачем докази не підтверджують і відповідно причинного зв'язку між шкодою завданою позивачу та зазначеним договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для їх задоволення, оскільки матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів вини відповідачів у завданні йому такої шкоди.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини - положення статті 1166 ЦК України та безпідставно не застосовано закон, який підлягав застосуванню - стаття 1173 ЦК України.

Позивач ставив питання про відшкодування в порядку незастосованої судами першої та апеляційної інстанцій статті 1173 ЦК України відшкодування шкоди від органу місцевого самоврядування - виконавчого комітету Одеської міської ради за незаконне рішення - рішення Виконавчого комітету від 17 вересня 1992 року, яке за протестом прокуратури м. Одеси скасовано. Завдану шкоду - втрачені інвестиційні кошти у розмірі 1 061 116,93 грн, за внесення яких позивач не отримав передбачену договором нерухомість (частина друга статті 18 Закону України "Про інвестиційну діяльність"), оскільки виділення землі під її забудову було незаконним через проживання на ній інших громадян.

Відповідно ця шкода була завдана ОСОБА_4 саме при здійсненні владно-адміністративних повноважень виконавчого комітету Одеської міської ради, який виділив земельну ділянку під будівництво.

Щодо питання відшкодування шкоди з Управління капітального будівництва Одеської міської ради, заявник послався на те, що вказаний відповідач не виконав свої зобов'язання за інвестиційно-підрядним договором від 06 серпня 2003 року, а саме: не здійснив відселення мешканців з території будівництва; не забезпечив розробку та погодження документації із проектування тимчасових та постійних інженерних мереж, отримання технічних умов на них і їх передачу ТОВ "Златоград"; не забезпечив оформлення дозволів на будівництво у Державній архітектурно-будівельній інспекції, що призвело до неможливості розпочати будівництво житлового комплексу "Золоте Руно" і сприяло втраті ОСОБА_4 інвестиційних коштів у сумі 39 199 доларів США, які були перераховані ТОВ "Златоград" безпосередньо на розрахунковий рахунок Управління капітального будівництва Одеської міської ради.

Крім того, в порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій, описуючи у своїх рішеннях незаконні дії Одеської міської ради щодо виділення 22 січня 2008 року земельної ділянки під будівництво житлового комплексу "Золоте Руно", не залучили Одеську міську раду у якості третьої особи у цій цивільній справі і не отримали від неї пояснень по суті справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 травня 2018 року справу передано Верховному Суду.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її змісту і вимог до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У якості правової підстави для задоволення вимог про відшкодування матеріальної шкоди позивач посилається на положення статті 1173 ЦК України.

Відповідно до статті 1173 ЦК України, шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим, або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Наведена норма є спеціальною, тобто у ній передбачені особливості відшкодування шкоди, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності.

До таких особливостей відноситься: суб'єктний склад завдавачів шкоди, завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Якщо шкода завдається не у сфері владно-адміністративних відносин, а у господарський або технічній діяльності органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування, вона відшкодовується не за правилами статті 1173 ЦК України, а на загальних підставах (стаття 1166 ЦК України).

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки, органів місцевого самоврядування вважаються діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійсненні поза межами компетенції вищезазначених органів.

Незаконність рішення, дії чи бездіяльність завдавача шкоди має бути доведена.

Правове значення при вирішенні питання про наявність підстав для відшкодування шкоди на підставі наведеної статті має встановлення сукупності обставин: факту спричинення шкоди, неправомірності дій (бездіяльності), якими цю шкоду завдано, причинного зв'язку між фактом спричинення шкоди та неправомірними діями (бездіяльністю).

Обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди (статті 23, 1167 ЦК України) є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У випадку відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Позовні вимоги до виконавчого комітету Одеської міської Ради позивач обґрунтовував тим, що 25 вересня 2012 року він отримав від відповідача гарантійний лист, яким виконавчий комітет гарантував йому виконання всіх зобов'язань Управління капітального будівництва Одеської міської ради за інвестиційно-підрядним договором від 12 серпня 2003 року.

З урахуванням встановлених обставин та на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суди правильно виходили з того, що зазначений гарантійний лист не є належним та безспірним доказом вини виконавчого комітету Одеської міської ради у спричиненні матеріальної шкоди позивачу, не підтверджує порушення прав позивача саме цим органом.

Стосовно позовних вимог, заявлених до Управління капітального будівництва Одеської міської ради, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд правильно виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами неправомірних винних дій Управління капітального будівництва Одеської міської ради при укладенні інвестиційно-підрядного договору 06 серпня 2003 року між цим управлінням та ТОВ "Златоград", а також причинного зв'язку між шкодою, завданою позивачу та зазначеним договором.

Встановивши, що позивач не довів належними і допустимими доказами наявність усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності Управління капітального будівництва Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради за наведеними вище статтями закону, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про солідарне стягнення із вказаних відповідачів, як матеріальної, так і моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права вбачаються необґрунтованими, оскільки наведені вище норми застосовано до спірних правовідносин правильно.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, об'єктивно врахував, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року визнано протиправним рішення Одеської міської Ради, а позов пред'явлено до Управління капітального будівництва Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради. При цьому, позовні вимоги заявлено в суді першої інстанції саме до цих відповідачів, підстав позову та вимог позивач під час розгляду справи не змінював.

Доводи касаційної скарги про безпідставне незалучення до участі у справі у якості третьої особи - Одеську міську раду з метою отримання відповідних пояснень по суті справи, не впливають на висновки судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до Управління капітального будівництва Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради.

Справа розглянута судами саме в межах, заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, з дотриманням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Законне і обґрунтоване судове рішення не може бути скасовано з одних лише формальних підстав.

Крім наведеного, судами було враховано, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року, за ОСОБА_4 визнано інвестиційні права на індивідуальний об'єкт інвестування у вигляді двох однокімнатних квартир, будівельні номери № 2 та №7 на 4-ому загальному, 1-му житловому поверсі 18-й поверхового будинку корпус "А" загальною площею 2х62,71= 125,42 в житловому комплексі "Золоте Руно", за адресою будівництва по вул. Маршала Малиновського, мікрорайон "Д", обмеженого вулицею Маршала Малиновськолго, провулком Хвойним, вулицею Багрицького та Люстдорфській дорозі у м. Одесі, відповідно до інвестиційного договору від 11 березня 2005 року, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ "Златоград".

При цьому, ОСОБА_4 є потерпілим та цивільним позивачем у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 за ознаками злочинів передбачених частиною п'ятою статті 191, статтею 190 КК України.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та фактично зводяться до незгоди заявника з мотивами, з яких суди виходили, вважаючи необґрунтованими вимоги позивача, та з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.