розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, у складі судді Пушкарського Д. В., від 18 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Плавич Н. Д., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., від 27 вересня 2016 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі -

ПАТ "Дельта Банк", банк) звернулось до суду з позовом до

ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 26 червня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі -

АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі

20 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних з кінцевим терміном повернення 26 червня 2022 року. На забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором у той же день між банком та

ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. 08 грудня 2011 року між публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (правонаступником АКІБ "УкрСиббанк") та

ПАТ "Дельта Банк" був укладенийдоговір купівлі-продажу права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за спірним кредитним договором. Позичальник неналежним чином виконував свої зобов'язання за вказаним кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, якастаном на 14 жовтня 2014 року становить 308 229,31 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11174080000 від 26 червня 2007 року у розмірі 308 229,31 грн визнати за ним право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 28 грудня

2016 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час звернення позивача до суду діяв Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Оскільки квартира, яка була передана в іпотеку, є єдиним місцем проживання відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ПАТ "Дельта Банк" у задоволенні позову з інших правових підстав.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги правові висновки суду касаційної інстанції з приводу того, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а отже не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, якщо такий спосіб передбачений іпотечним договором.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що 26 червня 2007 року між ОСОБА_5 та

АКІБ "УкрСіббанк" був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 20 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних з кінцевим терміном повернення 26 червня 2022 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором 26 червня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір про передачу в іпотеку банку квартири АДРЕСА_1.

На підставі договору від 08 грудня 2011 рокуміж ПАТ "УкрСиббанк" та

ПАТ "Дельта Банк" останній набув право вимоги за вказаним кредитним договором.

ОСОБА_5 належним чином не виконував умови кредитного договору

№ 11174080000 від 26 червня 2007 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 308 229,31 грн.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому

статтею 37 Закону України "Про іпотеку";

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, набутого у позасудовому порядку.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті

статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Зазначений правовий висновок щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі

Вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк", оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

З урахуванням наведеного, оскаржене судове рішення апеляційного суду є по суті правильним. Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є безпідставними та висновків суду не спростовують. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене рішення апеляційного суду - без змін.