розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на рішення апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Верланова С. М., Приходька К. П.,

У березні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (далі - ТОВ "Комплекс Агромарс") звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просило стягнути з ОСОБА_4 майнову шкоду, заподіяну підприємству працівником, у розмірі 25 405,05 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12 липня 2013 року ОСОБА_4 був прийнятий на роботу в ТОВ "Комплекс Агромарс" на посаду оператора автозаправочної станції зміни № 1 відділу постачання транспортного департаменту Гаврилівського птахівничого комплексу.

В подальшому він неодноразово переводився на посади підмінного водія-експедитора та водія автофургону різних автоколон ТОВ "Комплекс Аргомарс", у зв'язку з чим між ним та підприємством укладались договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем трудових обов'язків, недбайливого ставлення до майна, переданого йому під індивідуальну матеріальну відповідальність, останнім допущено нестачу під час перевезення м'ясопродукції, чим товариству заподіяно майнову шкоду на суму 25 405,05 грн.

17 листопада 2016 року ОСОБА_4 звільнений з роботи за власним бажанням, однак відшкодувати заподіяну підприємству шкоду в добровільному порядку відмовився.

Посилаючись на пункт 4 частини першої статті 232 КЗпП України, ТОВ "Комплекс Агромарс" просило позов задовольнити.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2017 року у складі судді Купрієнка С. І. позовні вимоги ТОВ "Комплекс Агромарс" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Комплекс Агромарс" 25 405,05 гривень завданих збитків та 1 600,00 грн судового збору, всього 27 005,05 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем факту завдання відповідачем шкоди підприємству та обов'язку ОСОБА_4 відшкодувати цю шкоду, оскільки він був матеріально-відповідальною особою.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове про відмову у позові.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що факт порушення покладених на ОСОБА_4 трудових обов'язків, а також винні, протиправні дії відповідача при перевезенні м'ясопродукції, що призвели до нестачі, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, позивачем не доведені.

У серпні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Зокрема, суд не врахував наявність укладеного між сторонами договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність відповідача.

ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити без змін оскаржуване судове рішення як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справу № 363/228/17 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлено, що відповідно до наказу від 12 липня 2013 року № 638 КА/к-п ОСОБА_4 був прийнятий на роботу в ТОВ "Комплекс Агромарс" оператором автозаправочної станції зміни № 1 відділу постачання транспортного департаменту.

З 03 грудня 2014 року ОСОБА_4 переведений на посаду водія автофургону, доручено за його згодою виконувати додаткові обов'язки експедитора в порядку суміщення та укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Пунктом 3 цього договору передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.

Відповідно до пункту 4 договору працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

Наказом від 17 листопада 2016 року № 0076 КА/к-з ОСОБА_4 звільнений з роботи за власним бажанням.

Під час виконання відповідачем своїх трудових обов'язків у період з 16 січня 2016 року до 15 листопада 2016 року виявлено нестачу підзвітного товару (мясопродукції), внаслідок чого ТОВ "Комплекс Агромарс" завдано збитки, розмір яких відповідно до розрахунку склав 25 405,05 грн.

Відповідно до частин першої-другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Отже за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених йому матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі продукції за період його роботи на підприємстві з 16 січня 2016 року до 15 листопада 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності вчинення відповідачем винних дій та причин виявленої недостачі. Пояснення у відповідача з приводу складених актів по факту нестачі продукції не відбиралися.

Недоведеними апеляційний суд визнав і створення ТОВ "Комплекс Агромарс" належних умов для забезпечення повного збереження ввірених ОСОБА_4 матеріальних цінностей, як це передбачено пунктом 2 договору про повну матеріальну відповідальність.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.