Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., ЛуспеникаД.Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Яремка В. В., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації, відшкодування витрат на утримання квартири та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 квітня 1995 року НОМЕР_1.

Крім нього, в цій квартирі зареєстровані відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 2009 року чинили йому перешкоди у проживанні у вказаній квартирі. У 2015 році відповідачі, не повідомивши його, добровільно звільнили спірну квартиру, фактично проживають за іншою адресою, не сплачують комунальні послуги.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою, зняти їх з реєстрації, стягнути з відповідачів на його користь 2 191 грн 56 коп. на відшкодування заборгованості за комунальні послуги та витрати на утримання квартири, а також 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 жовтня 2017 року у складі судді Семенка О. В. позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі більше двох років не проживають у спірній квартирі, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням відповідно до частини другої статті 405 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 жовтня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та стягнення витрат зі сплати судового збору скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 у цій частині відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 не підтвердив належними та допустимими доказами факт відсутності відповідачів без поважних причин у квартирі АДРЕСА_1 понад один рік, тому підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом на підставі частини другої статті 405 ЦК України, відсутні.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалене судове рішення апеляційної інстанції у справі постановлено без з'ясування всіх обставин, які мають значення для справи, та з порушенням оцінки доказів. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_4 є власником спірної квартири, відповідачі не проживають в спірній квартирі більше двох років.

У квітні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_5, в якому вона просила залишити оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно прийнято при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 квітня 1995 року НОМЕР_1 (а. с. 8).

Відповідно до довідки комунального житлово-ремонтного підприємства № 14 від 10 липня 2017 року № 2374 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: ОСОБА_4 - власник, ОСОБА_5- інші, ОСОБА_6 - син, ОСОБА_7 - дочка, ОСОБА_8 - син (а. с. 11).

Відповідно до угоди, укладеної у 2016 році між комунальним житлово-ремонтним підприємством № 14 та ОСОБА_5, сторони домовились про реструктуризацію заборгованості щодо сплати комунальних послуг. Наймач (власник) житла зобов'язувався погасити заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг станом на 01 липня 2016 року у сумі 3 695 грн 26 коп. (а. с.31).

Також судом апеляційної інстанції установлено, що у листопаді 2015 року та у січні 2017 року ОСОБА_5 у спірній квартирі замінювала вікна, що підтверджується замовленнями та квитанціями (а. с. 32, 33).

Жодних платежів за період з 2015 року до дня пред'явлення позову ОСОБА_4 за квартиру не вносив.

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, є неповнолітнім.

Доказів того, що відповідачі добровільно, без поважних причин вибули на інше постійне місце проживання, матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до частини другої статті 10 і частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, в редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідачі у встановленому законом порядку вселилися в квартиру, як члени сім'ї власника, набули права користування квартирою та зареєстрували своє місце проживання у ній, до іншого місця проживання не вибували, що в сукупності свідчить про безпідставність та недоведеність позову ОСОБА_4 в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, та зняття їх з реєстрації.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про упередженість апеляційного суду при розгляді справи, оскільки, як вбачається з журналу та аудіозапису судового засідання, на виконання вимог статей 166, 167, 304 ЦПК України 2004 року сторонам справи було роз'яснено головуючим їхні права і обов'язки, у тому числі право заявити відвід судді (складу суддів), однак позивач наданими йому статтями 23, 27, ЦПК України (1618-15) 2004 року правом заявити судді відвід не скористався.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу (частина перша статті 415 ЦПК України).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 жовтня 2017 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.