У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, Біленьківської селищної ради, Виконавчого комітету Краматорської міської ради про виділ земельної ділянки в натурі, визначення меж та встановлення порядку користування земельною ділянкою, визнання недійсними технічного паспорту, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права на жилий будинок, визнання недійсною технічної документації із землеустрою та скасування її державної реєстрації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, визнання незаконними та скасування рішення Виконавчого комітету Краматорської міської ради в частині оформлення права приватної власності ОСОБА_4, визнання незаконним та скасування рішення Біленьківської селищної ради про затвердження технічної документації із землеустрою.

Позов мотивовано тим, що договір дарування від 23жовтня 2003 року та договір купівлі-продажу від 14жовтня 1994 року є основними правовстановлюючими документами, в яких визначено набувачів та обсяг їхніх прав. Намагання відповідачів поділити загальну земельну ділянку на підставі технічного паспорту на жилий будинок АДРЕСА_2 від 30 травня 2011 року є незаконними. Із порушенням вимог статті 19 Конституції України, пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (z0157-02) (далі - Тимчасове положення), на підставі рішення Виконавчого комітету Краматорської міської ради від 17 серпня 2011 року № 726 ОСОБА_4 незаконно видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 серпня 2011 року.

Виконавчий комітет прийняв зазначене рішення на підставі заяви ОСОБА_4 про оформлення права приватної власності на будинок АДРЕСА_1 та виділ у натурі 1/2 частки жилого будинку, що знаходиться в спільній частковій власності, але пунктом 8 Тимчасового положення не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування з оформлення права власності за заявою у випадку виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У відповідача ОСОБА_4 відсутні як відповідний договір так і відповідне рішення суду. На підставі свідоцтва про право власності ОСОБА_4отримала 29вересня 2011 року незаконне свідоцтво (Витяг) про державну реєстрацію прав та технічний паспорт на жилий будинок, у якому зазначено неправильний розмір земельної ділянки - 453 кв. м. Для отримання незаконного технічного паспорту використовувався акт узгодження зовнішніх меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 без зазначення дати, який не підписаний начальником управління Держкомзему у м. Краматорську, а замість ОСОБА_3 акт підписано сторонньою особою, яка не проживає у будинку 36.

Крім того, ОСОБА_4 набула право власності та неправомірно отримала свідоцтво про право власності на частину спірної земельної ділянки у розмірі 0,0435 га замість належних їй відповідно до договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1994 року та нормативних вимог державних будівельних норм 0,0402 га.

У березні 2015 року на підставі незаконного технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 від 30 травня 2011 року без дотримання вимог статті 377 ЦК України, пункту 3.25 абз.-3 ДБН 360-92, товариство з обмеженою відповідальністю "Земексперт" (далі - ТОВ "Земексперт") незаконно виготовило технічну документацію на земельну ділянку ОСОБА_4 розміром 0,0435 га, якою розмежовано спірні земельні ділянки по стіні жилого будинку позивача.

У порушення пункту 1 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" технічну документацію зареєстровано в Держкомземі 30 березня 2015 року. Вона затверджена неправомірно на сесії Біленьківської селищної ради тільки 07 травня 2015 року, до вирішення земельного спору між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та виділу в натурі ОСОБА_4 належної їй частки із спільної земельної ділянки, яка знаходиться в спільному частковому користуванні.

Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_4 з порушенням розміру ідеальних часток у спільній частковій власності самовільно заволоділа його приватною власністю, чим перешкоджає розробці технічної документації з розмежування земельної ділянки згідно з правовстановлюючими документами та нормативними актами. У зв'язку з наведеним позивач звернувся до судового експерта, який запропонував два варіанти порядку користування спірною земельною ділянкою.

Посилаючись на зазначені обставини, під час розгляду справи уточнивши позовні вимоги, позивач просив згідно з частинами третьою, червертою статті 88 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) виділити йому в натурі частку земельної ділянки, яка входить до складу будинку на АДРЕСА_3, у розмірі згідно з договором дарування від 23 жовтня 2003 року та рішення Краматорського міського суду від 13 квітня 2011 року, із земельної ділянки, яка знаходиться у спільній частковій власності, загальною площею 0,0804 га.

Визначити межу між земельними ділянками, які входять до складу будинків АДРЕСА_2 згідно з договором дарування від 23 жовтня 2003 року та договором купівлі-продажу від 14 жовтня 1994 року та встановити порядок користування земельними ділянками за варіантом № 1 висновку судового експерта від 16 квітня 2015 року.

Визнати недійсними технічний паспорт, виданий ОСОБА_4 30 травня 2011 року, свідоцтво про право власності на нерухоме майно на АДРЕСА_1, видане ОСОБА_4 29 серпня 2011 року та скасувати державну реєстрацію цього права у комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації (далі - КП БТІ) 29 вересня 2011 року.

Визнати недійсною технічну документацію із землеустрою від 10 березня 2015 року на земельну ділянку площею 0,0435 га на АДРЕСА_1, яка за законом не входить до складу земельної ділянки цього будинку, та скасувати державну реєстрацію цієї технічної документації у Державному земельному кадастрі від 30 березня 2015 року.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0435 га на АДРЕСА_1, яка за законом не входить до складу земельної ділянки цього будинку.

Визнати незаконними та скасувати: пункт 1.2 рішення Виконавчого комітету Краматорської міської ради від 17 серпня 2011 року № 726 у частині права приватної власності ОСОБА_4, рішення Біленьківської селищної ради від 07 травня 2015 року № 47/VI-5 про затвердження технічної документації із землеустрою.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 березня 2017 року, у позові ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що на підставі частини третьої статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Пунктом 8 Тимчасового положення, яке було чинним на той час, передбачалось оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об'єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об'єктами складну річ. Оскільки співвласників жилого будинку АДРЕСА_2 було тільки двоє, то після виділу в натурі ОСОБА_3 своєї частки право спільної власності припинилось і укладення окремого договору про виділ частки в натурі або рішення суду не потрібно, у зв'язку із чим доводи позивача щодо неправомірності рішення Виконавчого комітету Краматорської міської ради від 17 серпня 2011 року № 726 про оформлення ОСОБА_4 права приватної власності на жилий будинок та видачу свідоцтва про право власності є необґрунтованими, тому підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні.

Також немає правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно,яке видане ОСОБА_4 29 серпня 2011 року на підставі вказаного рішення, оскільки воно видане органом місцевого самоврядування згідно з пунктом 6 Додатку 2 до Тимчасового положення та є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводилась державна реєстрація права власності на нерухоме майно. З витягу про державну реєстрацію прав Краматорського міського БТІ від 29 вересня 2011 року вбачається, що підставою виникнення права власності ОСОБА_4 на жилий будинок АДРЕСА_1 є свідоцтво про право власності, видане Виконавчим комітетом Краматорської міської ради, що свідчить про правомірність реєстрації права приватної власності ОСОБА_4

Суди виходили з того, що доводи позивача про неправомірне виготовлення Краматорським БТІ 30 травня 2011 року технічного паспорта жилого будинку № АДРЕСА_1, оскільки в ньому зазначений невірний розмір земельної ділянки - 453 кв. м, а для його виготовлення використовувався акт узгодження зовнішніх меж земельної ділянки АДРЕСА_1 без зазначення числа та місяця, він не підписаний начальником управління Держкомзему у м. Краматорську, і замість ОСОБА_3 акт підписано сторонньою особою. Однак такі доводи позивача є безпідставними, оскільки згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Держбуду України від 24травня2001 року № 127, технічний паспорт складається на підставі матеріалів технічної інвентаризації, яка проводиться з метою визначення фактичної площі та об'єму (щодо проектних) збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд, обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів; установлення вартості об'єктів.

Отже, розмір земельної ділянки зазначається в технічному паспорті з точки зору розташованих на ній об'єктів нерухомості. Крім того, позивач не довів, що технічний паспорт було виготовлено на підставі акта узгодження зовнішніх меж земельної ділянки, в якому відсутні дата та підписи. Надалі відповідач ОСОБА_4 отримала правовстановлюючі документи на земельну ділянку з іншим розміром, ніж зазначено в технічному паспорті.

Вирішуючи позовні вимоги, які стосуються виділу в натурі частки земельної ділянки, встановлення меж, визначення порядку користування земельними ділянками, визнання недійсною технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_4, скасування реєстрації технічної документації в Державному земельному кадастрі, визнаня незаконним та скасування рішення Біленьківської селищної ради від 07 травня 2015 року № 47/VІ-5, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, суд виходив із того, що відповідно до підпункту "г" пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) (з наступними змінами та доповненнями) при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України, до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.

Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частину могло переходити відповідно достатті 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала жилий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V (997-16) , і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята жилим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

З 01 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на жилийбудинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України в редакції Закону України від 5 листопада 2009 року № 1702-VI (1702-17) .

Оскільки рішенням Краматорського міського суду від 01 жовтня 2010 року встановлено, що у попередніх власників жилого будинку АДРЕСА_2 земельна ділянка загальною площею 792 кв. м перебувала у спільному користуванні, ав договорі купівлі-продажу від 14 жовтня 1994 року не визначено будь-яких умов щодо набуття земельної ділянки, тому до ОСОБА_4, згідно з положеннями чинної на той час статті 30 ЗК України (2768-14) , перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташованийжилий будинок № АДРЕСА_1.

Як установлено судом, рішення відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідно до статті 124 ЗК України щодо земельної ділянки на АДРЕСА_3 не приймалось, у власність вона не передана, і оскільки ОСОБА_3 не є власником або користувачем земельної ділянки, то його вимоги про виділ у натурі частки земельної ділянки, установлення межі та визначення порядку користування земельними ділянками не ґрунтуються на законі.

Звертаючись до суду, ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_4 незаконно набула право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, на підставі технічної документації із землеустрою, виготовленої ТОВ "Земексперт" площею 435 кв. м, якою розмежовано спірні земельні ділянки по стіні його будинку. Технічну документацію у порушення пункту 1 частини першої статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" зареєстровано в Держкомземі 30 березня 2015 року, до затвердження її 07 травня 2015 року на сесії Біленьківської селищної ради і без урахування тих обставин, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 існує спір. Згідно з вимогами Закону України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Однак таку ділянку можна використовувати відповідно до її цільового призначення, але нею не можна розпоряджатися, поки не буде отриманий кадастровий номер, оскільки відомості про таку ділянку не внесені до Державного реєстру земель.

10 березня 2015 року на підставі договору на виконання робіт за заявоюОСОБА_4 від 02 березня 2015 року ТОВ "Земексперт" за участю сертифікованих інженерів-землевпорядників виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0435 га, яка знаходиться на території Біленьківської селищної ради.

Технічна документація із землеустрою у паперовій формі засвідчена підписами та особистими печатками інженерів-землевпорядників. Площа земельної ділянки ОСОБА_4 у розмірі 0,0435 га визначена за її фактичним користуванням, та під час розгляду справи позивач не довів, що на час набуття ОСОБА_4 права власності на жилий будинок № АДРЕСА_1 існував інший порядок користування спірною земельною ділянкою. Розробниками подано документацію із землеустрою до Управління Держземагенства у м. Краматорську, яким 30 березня 2015 року внесено відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку комунальної власності площею 0,0435 га (кадастровий номер НОМЕР_1) за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Біленьківської селищної ради від 07 травня 2015 року № 47/VІ-5 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 площею 0,0435 га та передано безоплатно у власність цю земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_4

Реєстраційна служба Краматорського міського управління юстиції Донецької області 04 червня 2015 року прийняла рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_1 на підставі рішення Біленьківської селищної ради від 07 травня 2015 року та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 березня 2015 року і власнику ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку площею 0,0435 га. Проаналізувавши наведені обставин, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у м. Краматорську на АДРЕСА_1 розроблена з дотриманням вимог Закону України "Про землеустрій" (858-15) , державна реєстрація земельної ділянки проведена відповідно до положень Закону України "Про державний земельний кадастр" (3613-17) , рішення Біленьківської селищної ради від 07 травня 2015 року про затвердження технічної документації та передачу земельної ділянки ОСОБА_4 Біленьківська селищна рада прийняла на підставі та в межах повноважень, свідоцтво про право власності на земельну ділянку видане на підставі рішення про державну реєстрацію права власності відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , порушень чинного законодавства судом не встановлено. Крім того, позивач право користування земельною ділянкою, на якій розташований його будинок не оформив, орган виконавчої влади або місцевого самоврядування рішення про передачу земельної ділянки у користування або у власність не приймав, тобто позивач не є землевласником або землекористувачем земельної ділянки, на якій розміщено його будинок, тому права позивача як землевласника або землекористувача не порушені, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для задоволення його позовних вимог.

12 квітня 2017 рокуОСОБА_3 звернувся до суду із касаційною скаргою, у якій проситьрішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 березня 2017 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

02 червня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних і кримінальних справ поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження вказаних судових рішень, відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали справи.

06 листопада 2017 року ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.

У лютому 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій з порушенням пункту 1 статті 8, пункту 3 статті 10, пункту 1 статті 15, статті 213 ЦПК України, пункту 1 статті 3, статті 15, пункту 2 статті 16, статей 21, 393 ЦК України незаконно відмовили позивачу в задоволенні позовних вимог. Вирішуючи спір, суди не застосували положення статей 88, 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (z0391-10) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (z0391-10) , та залишили поза увагою рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11 березня 2009 року, 01 жовтня 2010 року, 27 травня 2014 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2015 року.

У червні 2017 року ОСОБА_4 надіслала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням чинного законодавства України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 14 жовтня 1994 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_5 1/2 частку домоволодіння, яке складається з двох жилих будинків, а саме: жилий будинок "А" загальною площею 98,2 кв. м, у тому числі жилою площею 55,2 кв. м і дворові будівлі та споруди сараю Е, гаражу В, підвалу п/д, 1/2забору, замощення ІІ на АДРЕСА_1 Право власності на зазначену частку домоволодіння 20 лютого 1995 року було зареєстровано за ОСОБА_4 в КП БТІ м. Краматорська за № 24299.

Згідно з договором дарування від 23 жовтня 2003 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 1/2 частку домоволодіння, яке складається з двох жилих будинків, а саме: жилий будинок "Б, б, п/д, м/с" загальною площею 122,8 кв. м, жилою площею 50,2 кв. м, та 1/2 частку дворових будівель, розташованих у АДРЕСА_2 на земельній ділянці Краматорської міської ради. На ційземельній ділянці розташовано дерев'яний обкладений цеглою жилогобудинок А, А 1, а, а1, п/д, жилий напівблоковий будинок Б, б, п/д, м/с та сараї Е, З, гараж В, душ Г, вбиральня Д, навіс Ж, огорожа №1-5, замощення І. Право власності на зазначену частку домоволодіння зареєстровано заОСОБА_3 в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 24жовтня 2003 року.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на жилий будинок, поділ споруд і побудов, усунення перешкод у встановленні паркану встановлено, що згідно з договорами дарування від 17 липня 1990 року та купівлі-продажу від 18 травня 1990 року у попередніх власників об'єктів нерухомості, розташованих на території жилого будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, земельна ділянка загальною площею 792 кв. м перебувала у спільному користуванні. Як об'єкт спільного користування відповідно до правочинів від 14 жовтня 1994 року та 23 жовтня 2003 року вона перейшла до сторін у цій справі.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 13 квітня 2011 року ОСОБА_3 виділено в натурі належну йому на підставі договору дарування 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_2 у м. Краматорську із майна, що перебувало у спільній частковій власності, а саме жилий будинок Б, б, п/д, м/с, споруди: душ Г, вбиральня Д, навіс Ж, сарай З, металева огорожа № 1-5, замощення І. Рішенням Виконавчого комітету Краматорської міської ради від 15 червня 2011 року № 635 виділеному нерухомому майну присвоєно поштовий номер: АДРЕСА_3; 26 вересня 2011 року на праві власності це майно зареєстровано за ОСОБА_3 Краматорським міським БТІ.

17 серпня 2011 року за заявою ОСОБА_4 Виконавчий комітет Краматорської міської ради прийняв рішення № 726 про оформлення права приватної власності ОСОБА_4 на жилий будинок з надвірними побудовами та спорудами у м. Краматорську на АДРЕСА_1. 29 серпня 2011 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2.

Відповідно до пункту 1 рішення Біленьківської селищної ради від 26 грудня 2012 року № 23/VІ-8 ОСОБА_3 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд без погодження меж з користувачем суміжної ділянки АДРЕСА_2. Пунктом 2 цього рішення визначалось встановлення межі між суміжними земельними ділянками на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 за фактичним використанням земельної ділянки на АДРЕСА_3. Однак постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року пункт 2 рішення Біленьківської селищної ради від 26 грудня 2012 року № 23/VІ-8 було скасовано.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України (2001 року) право власності на землю - цеправо володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини другої статті 6, частини першої статті 22, частини першої статті 23 ЗК України (1991 року) передбачалося набуття громадянами права власності на земельні ділянки та виникнення права власності після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акта про право власності на землю.

Аналогічними за змістом нормами статті 81 ЗК України також передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

На відміну від норми статті 30 ЗК України (1991 року; у редакції, чинній на час укладення ОСОБА_4 договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1994 року), яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності або права користування земельною ділянкою в разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина перша статті 120 ЗК України (2001 року; у редакції, чинній на час укладення ОСОБА_3 договору дарування від 23 жовтня 2003 року) визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим за відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, необхідно враховувати таке.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження жилого будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята жилим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо жилийбудинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Частина четверта статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на часукладення ОСОБА_3 договору дарування від 23 жовтня 2003 року) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Аналіз змісту норм цих статей у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на частину будівлі чи споруди,стає власником (користувачем) відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексунеобхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен зі співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі, або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 ЗК України.

За положеннями статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами.

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до частин третьої, четвертої цієї статті учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право: вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації; на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізнішепридбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, необхідно брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок поділено в натурі.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право користування якою має позивач (позивачі), необхідно виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п'ята статті 319 ЦК України).

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, 22 червня 2017 року у справі № 569/4806/15-ц та у постанові Верховного Суду від 9 липня 2018 року у справі № 1527/3704/12.

Таким чином, норма частини четвертої статті 120 ЗК України визначає умови переходу права на земельну ділянку в залежність не тільки від змісту договору про перехід такого права, але і від договору відчуження будівель, споруд, зміст якого може змінювати загальне правило пропорційного переходу прав на земельну ділянку до набувачів будівлі. Ця норма практично визначає основну умову договору про перехід права на земельну ділянку, не дозволяючи сторонам вийти за встановлені законом рамки пропорційності розподілу прав на ділянку на стадії укладення договору про перехід права на неї, якщо раніше вони не передбачали таку можливість у договорі відчуження будівлі.

Встановивши, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 13 квітня 2011 року у справі № 2-1196/2011 ОСОБА_3 виділено в натурі належну йому на підставі договору дарування 1/2 частку домоволодіння із майна, що перебувало у спільній частковій власності,суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що право спільної часткової власності на це майно принилося, проте залишили поза увагою, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 1 жовтня 2010 року у справі 2-4435/2010 встановлено, що земельна ділянка площею 792 кв. м, на якій розміщені належні сторонам жилі будинки, перебувала у спільному користуванні попередніх власників цих об'єктів нерухомості, та як об'єкт спільного користування перейшла до сторін у цій справі;на час розгляду цієї справи належні сторонам частки із складу земельної ділянки не виділялися.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року, постановленій у цій справі, зазначено, що суди встановили, що належні сторонам жилі будинки розташовані на земельній ділянці загальною площею 801 кв. м.

Під час розгляду цієї справи, 10 березня 2015 року за заявою ОСОБА_4 від 02 березня 2015 року ТОВ "Земексперт" виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_1 у м. Краматорську площею 0,0435 га. Зазначена площа земельної ділянки визначена за її фактичним користуванням. 30 березня 2015 року управління Держземагенства у м. Краматорську внесло відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку комунальної власності розміром 0,0435 га (кадастровий номер НОМЕР_1) на АДРЕСА_1 у м. Краматорську, а 07 травня 2015 року рішенням Біленьківської селищної ради № 47/VІ-5 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилогобудинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_4на АДРЕСА_1 площею 0,0435 га та передано їйбезоплатно у власність цю земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

04 червня 2015 року Реєстраційна служба Краматорського міського управління юстиції Донецької області прийняла рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку, та видано останній свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0435 га.

З огляду на зазначене, суди безпідставно не застосували до правовідносин сторін указані норми матеріального права та не з'ясували, чи виділялися належні сторонам частки із складу земельної ділянки, що перебувала у спільному користуванні сторін,пропорційно до розміру часток кожного із власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, з урахуванням тих обставин, що відповідачу передано у власність земельну ділянку площею 0,0435 га, а належні сторонам жилі будинки розташовані на земельній ділянці загальною площею 801 кв. м.

Крім зазначеного, необхідно звернути увагу на те, що розмір земельної ділянки повинен визначатися відповідно до чинних будівельних норм та правил, санітарних норм та правил, інших нормативних документів та містобудівної документації, зокрема, необхідно застосовувати Державні будівельні норми 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, підпунктом 3.25 яких установлено, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що ОСОБА_3 не є землевласником або землекористувачем земельної ділянки, на якій розміщено належні йому на праві власності жилий будинок та споруди, тому його права як землевласника або землекористувача не порушені, отже, відсутні правові підстави для задоволення його позовних вимог.

За загальним правилом, землекористувачем є громадянин або юридична особа, яким у встановленому законом порядку земельну ділянку передано у землекористування.

Право землекористування прийнято розглядати в різних аспектах. Як правовий інститут це право являє собою сукупність однорідних правових норм, що визначають підстави, умови та порядок виникнення, здійснення, зміни та припинення права на використання земель.

Право землекористування як правовий інститут є похідним від інституту права власності на землю. Крім того, сам характер використання землі значною мірою визначається правом власності на землю.

Право володіння земельною ділянкою полягає в тому, що конкретна особа - землекористувач - набуває можливість здійснювати господарське "панування" над цією земельною ділянкою. Право користування - це визнані законом можливості використання користувачем земельної ділянки її корисних властивостей для задоволення власних матеріальних та інших потреб. Конкретний зміст правомочностей володіння і користування землекористувача визначається законом.

Разом з тим, ОСОБА_3, який на час розгляду справи не оформив право власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщено належні йому на праві власності жилий будинок та споруди, є фактичним землекористувачем з огляду на вказані вище норми матеріального права та загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з частиною 3 пункту "б" статті 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Ураховуючи норми закону про те, що в разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності (користування) на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти, ОСОБА_3 як фактичний землекористувач не позбавлений можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права на землю з позовом до свого суміжного землекористувача щодо земельної ділянки, яка перебуває у їх спільній власності, і порушувати питання про визнання недійсними правовстановлюючих документів суміжного землекористувача на землю тощо.

Отже, у порушення вимог статей 57- 60, 137, 177, 179, 185, 212- 215, 303 ЦПК України (у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV) суди не дослідили належним чином подані позивачем докази, не встановили фактичні обставини справи в їх сукупності, зокрема, не з'ясували, чи виділялися належні сторонам частки із складу земельної ділянки, що перебувала у спільному користуванні сторін,пропорційно до розміру часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, а тому дійшли передчасного висновку про те, що позивач не довів порушення його права на землю з боку відповідачів.