розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І.,

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 01 лютого 2010 року між ним та

ОСОБА_3 було укладено договір процентної позики, за умовами якого він позичив відповідачу кошти в сумі 3 300 доларів США з нарахуванням 3 % на місяць від основної суми позики та кінцевим терміном погашення до 01 серпня 2010 року. Однак ОСОБА_3 повернув йому лише частину позики в сумі

2 500 доларів США, а решту суми боргу в розмірі 800 доларів США та проценти обумовлені договором добровільно не сплатив.

За таких обставин, з урахуванням того, що з моменту звернення до суду з позовною заявою ОСОБА_3 повернув 600 доларів США у рахунок погашення процентів, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 21 280 грн, проценти за користування кредитом у розмірі

50 327 грн, 2 700 грн витрат на правову допомогу та 716 грн судового збору.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 27 вересня 2017 року у складі судді Грицака Р. М. Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 лютого 2010 року в сумі 71 607 грн. Стягнуто з

ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 761 грн судових витрат та 1 920 грн витрат на правову допомогу.

Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 не виконав зобов'язання у строк, передбачений договором всупереч статті 530 ЦК України, та прострочив виконання зобов'язання перед кредитором, однак вчинив дії на погашення позики, що свідчить про визнання ним свого боргу, що в свою чергу стало підставою для поновлення перебігу строку позовної давності, тому суд не вбачає порушення строків позовної давності зі сторони ОСОБА_1щодо будь-якої з позовних вимог. У зв'язку із порушенням прав позивача з

ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за договором позики від 01 лютого

2010 року в сумі 71 607 грн з яких: 21 280 грн - сума неповернутого основного боргу та 50 327 грн - сума несплачених процентів за вказаним договором.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, враховуючи умови договору про строк повернення позики до 01 серпня 2010 року та відсутність письмової угоди про продовження строку договору, позовна давність за договором спливла 01 серпня 2013 року. Повернення відповідачем позичених коштів протягом 2015-2017 років не свідчить про переривання позовної давності, оскільки переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку позовної давності, а не після його спливу. За вказаних обставин, помилковим є висновок суду про те, що мало місце переривання позовної давності внесенням платежів на погашення позики у 2015-2017 роках. Зважаючи на те, що сторони в письмовій формі (формі укладення договору) не продовжили строку договору, що є обов'язковим в силу статті 654 ЦК України, тому відсоткова ставка у розмірі 3 % на місяць не може застосовуватись поза межами строку договору.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду є незаконною, необґрунтованою й такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства. ОСОБА_1 зазначав, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність переривання строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_3 визнав, що сплачував проценти за договором позики з моменту укладення договору до березня 2015 року, частково повертав основний борг впродовж 2010-2017 років. Вказував на те, що висновок суду першої інстанції про переривання строку позовної давності у вказаних правовідносинах ґрунтується на поясненнях відповідача, що згідно чинного процесуального законодавства є належним та допустимим доказом. Таким чином, міськрайонний суд обґрунтовано дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності для захисту свого порушеного права. Крім того, ОСОБА_3 не подано жодного доказу, що нарахована позивачем сума основного боргу та розмір процентів за договором позики розраховані невірно.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилався на те, що відсутність письмового договору про продовження строку, про який вказував апеляційний суд, не припиняє правовідносини сторін договору позики, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє позичальника права на отримання процентів, передбачених умовами договору.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами установлено, що 01 лютого 2010 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 укладено договір процентної позики, згідно якого ОСОБА_1 (позикодавець) передав у власність ОСОБА_3 (позичальнику) 3 300 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути їх позикодавцю, а також сплатити проценти в розмірі та порядку, встановлених договором (а.с. 7-9).

За вказаним договором позичальник зобов'язаний сплачувати проценти у розмірі 3 % на місяць від суми позики (або її частини, з урахуванням пункту 2.3 договору) до дня фактичного повернення позики. Згідно із пунктом 4.1 вказаного договору зазначену вище суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 01 серпня 2010 року.

у пункті 5.2 договору сторони обумовили, що строк повернення позики, установлений в пункті 4.1, може бути продовжено за погодженням сторін, що оформляється додатковою угодою до договору процентної позики. Усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням договору та не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного законодавства України (пункт 5.3).Факт отримання 3 300 доларів США підтверджується розпискою власноручно написаною ОСОБА_3 (а.с. 10).

Також встановлено, що ОСОБА_3 повертав борг частинами, а саме: у серпні 2010 року - 100 доларів США, 19 листопада 2015 року - 900 доларів США,

09 лютого 2016 року - 1 тис. доларів США, 16 лютого 2017 року - 200 доларів США, 26 квітня 2017 року - 300 доларів США та 10 травня 2017 року -

600 доларів США.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною п'ятою статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

ОСОБА_3 просив застосувати строк позовної давності до вказаних правовідносин, оскільки строк звернення до суду закінчився 01 серпня 2013 року (а. с. 46).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна давність за договором процентної позики спливла 01 серпня 2013 року.Повернення ОСОБА_3 позичених коштів протягом 2015-2017 років не свідчить про переривання позовної давності, оскільки переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку позовної давності, а не після його спливу. За вказаних обставин, помилковим є висновок суду про те, що мало місце переривання позовної давності внесенням платежів на погашення позики у 2015-2017 роках. Зважаючи на те, що сторони в письмовій формі (формі укладення договору) не продовжили строку договору, що є обов'язковим в силу статті 654 ЦК України, тому відсоткова ставка у розмірі 3 % на місяць не може застосовуватись поза межами строку договору.

Посилання касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 сплачував проценти за договором позики з моменту укладення договору до березня 2015 року та частково повертав основний борг впродовж 2010-2017 років, що є підставою переривання строку позовної давності, суд не бере до уваги, оскільки переривання строку можливе лише в межах загальної позовної давності, однак належних і допустимих доказів на підтвердження вказаного надано не було.

Доводи касаційної скаргивисновки суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.