розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2016 року у складі судді Агєєвої Л. І. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2016 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Крамаренко Т. В., Мурлигіної О. Я.,

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ", банк) звернулося до суду з позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 11 березня 2008 року № 6166440 у розмірі 291 106, 65 дол. США та 101 006, 33 грн - заборгованості за кредитом, 217 320, 95 дол. США та 109 724, 20 грн - заборгованості за непогашеними відсотками за користування кредитом; 876 736, 36 грн - пені за порушення строків виконання зобов'язань за кредитним договором;

3 000, 00 дол. США - штрафу за порушення строків виконання зобов'язань за кредитним договором; 220 286, 50 грн - штрафу за порушення строків виконання зобов'язань зі страхування.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 11 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ЗАТ "ПУМБ"), правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 6166440, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 300 000, 00 дол. США зі сплатою 12, 99% річних за користування кредитом строком до 11 березня 2028 року. З метою забезпечення виконання кредитного договору з відповідачем укладено договір іпотеки № 61666445, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1. 02 квітня 2009 року сторони уклали додаткову угоду № 7533734 до кредитного договору № 6166440, відповідно до якої з 11 квітня до 11 вересня 2009 року включно змінено процентну ставку за користування кредитом. 15 січня 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 8571051 до кредитного договору № 6166440, відповідно до умов якої відповідачу надано другий транш кредиту у розмірі 109 352, 47 грн, з метою погашення частини заборгованості позичальника за раніше наданим траншем кредиту. 18 січня 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 8601205 до кредитного договору № 6166440, відповідно до якої з 11 лютого 2010 року до 10 червня 2011 року включно змінено процентну ставку за користування кредитом та встановлено 0, 01 %, а з 11 червня 2011 року процентна ставка становитиме 14 % річних. Посилаючись на те, що відповідач порушує кредитні зобов'язання та станом на 03 лютого 2015 року має заборгованість, банк звернувся до суду із позовом.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "ПУМБ" 291 106, 65 дол. США та 101 006, 33 грн - заборгованості за кредитом, 217 320, 95 дол. США та 109 724, 20 грн - заборгованості за непогашеними відсотками за користування кредитом та 876 736, 36 грн - пені, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що оскільки відповідач істотно порушив умови кредитного договору, не повернув суму простроченого кредиту та нараховані відсотки за користування ним, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, позов підлягає задоволенню. Відхиляючи доводи відповідача про сплив позовної давності, суд першої інстанції посилався на те, що 01 вересня 2011 року та 18 червня 2015 року відповідач звертався до банку із заявами про реструктуризацію боргу та про застосування до нього індивідуальних умов з прощення боргу. Крім того, позивач 11 листопада 2010 року звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до відповідача, остаточне рішення у справі ухвалено Апеляційним судом Миколаївської області 25 вересня 2013 року у справі № 22-Ц/784/2423/13, а тому саме з 25 вересня 2013 року перебіг позовної давності розпочато спочатку, а тому цей позов пред'явлено у межах позовної давності. У частині позовних вимог про стягнення суми штрафів відмовлено за безпідставністю.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2013 року позов задоволено. Зазначене рішення набрало законної сили 25 вересня 2013 року та на час розгляду справи триває виконавче провадження. Проте рішення суду неможливо виконати у зв'язку з уведенням мораторію на стягнення майна громадян як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Таким чином, з урахуванням положень частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності почався знову з 25 вересня 2013 року. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про переривання позовної давності вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просив скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Заявник зазначив, що у зв'язку із невиконанням умов кредитного договору ПАТ "ПУМБ" 02 червня 2010 року надав відповідачеві повідомлення № 109/547/120, у якому вимагав достроково повернути всю суму кредиту, нараховані відсотки за користування кредитом та нараховану пеню.

ОСОБА_4 у тридцятиденний строк зазначеної вимоги не виконав, унаслідок чого банк звернувся із позовом про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За результатами розгляду зазначеної справи 21 травня 2013 року суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову.

01 вересня 2011 року заявник звертався до банку із заявою про реструктуризацію боргу за кредитом, що зумовило переривання позовної давності відповідно до частини першої статті 264 ЦК України. З огляду на зазначене банк мав звернутись до суду із позовом до 02 вересня 2014 року. Також зазначив, що суди безпідставно стягнули частину заборгованості у іноземній валюті, оскільки це суперечить вимогам чинного законодавства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 24 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-УІІІ, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 15 травня 2018 року.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 березня 2008 року між ЗАТ "ПУМБ", правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 6166440 про надання кредиту у сумі 300 000, 00 дол. США, в свою чергу, відповідач зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, вносити плату за кредит та повернути банку кредит у строк до 11 березня 2028 року.

02 квітня 2009 року банк та відповідач уклали додаткову угоду № 7533734 до кредитного договору від 11 березня 2008 року, відповідно до умов якої на період з 11 квітня 2009 року до 11 вересня 2009 року включно процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 6, 00 % річних. У випадку порушення позичальником зобов'язань з повернення кредиту чи сплати процентів або інших зобов'язань, встановлених договором, процентна ставка за користуванням кредитом за рішенням банку (з наступним письмовим повідомленням про це позичальника) повертається до розміру, встановленого у пункті 1.3 цього договору, на період з першого дня розрахункового періоду, наступного за розрахунковим періодом, в якому відбулося порушення, і до 11 вересня 2009 року включно, а з 12 вересня 2009 року процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 13, 22 % річних.

15 січня 2010 року між ПАТ "ПУМБ" та відповідачем укладена додаткова угода № 8571051 до кредитного договору від 11 березня 2008 року № 6166440, відповідно до якої сторони дійшли домовленості про додаткове надання відповідно до умов кредитного договору позичальнику другого траншу (частини) кредиту у розмірі 109 352, 47 грн, що еквівалентно частині заборгованості за кредитом в іноземній валюті (першим траншем кредиту) у розмірі 13 303, 22 дол. США за курсом 8, 22 грн за 1, 0 дол. США. Виключним цільовим призначенням другого траншу кредиту було погашення частини заборгованості позичальника за раніше наданим першим траншем кредиту.

18 січня 2010 року між банком та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 8601205 до кредитного договору від 11 березня 2008 року № 6166440, відповідно до умов якої у разі належного виконання позичальником кредитних зобов'язань на період з 11 лютого 2010 року до 10 червня 2010 року встановлюється процентна ставка у розмірі 0, 01 % річних, а з 11 червня 2010 року процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 14, 00 % річних. У разі порушення позичальником зобов'язань з повернення кредиту чи сплати процентів чи інших зобов'язань, встановлених кредитним договором, процентна ставка за користування кредитом повертається до розміру, встановленого пунктом 1.3 договору.

ОСОБА_4 кредитне зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка на 03 лютого 2015 року становила: 291 106, 65 дол. США та 101 006, 33 грн - заборгованості за кредитом; 217 320, 95 дол. США та 109 724, 20 грн - заборгованості за непогашеними відсотками за користування кредитом; 876 736, 36 грн - пені за порушення строків виконання зобов'язань за кредитним договором;

У зв'язку із невиконанням умов кредитного договору ПАТ "ПУМБ" 02 червня 2010 року надав відповідачеві повідомлення № 109/547/120, у якому вимагав достроково повернути всю суму кредиту, нараховані відсотки за користування кредитом та нараховану пеню.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2013 року у справі № 784/2859/13 позов ПАТ "ПУМБ" до ОСОБА_4 задоволено частково. У рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 11 березня 2008 року № 6166440 звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок, загальною площею 269, 3 кв. м, житловою площею 159, 6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, яка буде встановлена на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності. Судом виселено усіх мешканців, які зареєстровані та проживають у будинку.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25 вересня 2013 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2013 року у частині виселення з предмета іпотеки скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що 02 червня 2010 року ПАТ "ПУМБ" направив відповідачу повідомлення з вимогою про дострокове повернення суми кредиту, яке ОСОБА_4 виконано не було.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В оцінці дій сторін та відповідних їм правових наслідків Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

З урахуванням наведеного у досліджуваній справі Верховний Суд зробив висновок про відсутність у банку правових підстав нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом у цій цивільній справі з огляду на те, що 02 червня 2010 року ПАТ "ПУМБ" пред'явив до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України про дострокове виконання кредитного зобов'язання.

Наведені норми права суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не застосували та дійшли необґрунтованих висновків про можливість стягнення заборгованості за процентами, що нараховані після зміни строку виконання основного зобов'язання.

Щодо застосування позовної давності

Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції ОСОБА_4 надав суду заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює визначення моменту початку перебігу строку позовної давності.

Таким чином, звернувшись до відповідача із вимогою про дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про стягнення заборгованості розпочався на 31 день з дня отримання заявником вимоги про дострокове повернення суми кредиту, тобто з 03 липня 2010 року.

Відхиляючи зазначену заяву ОСОБА_4, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що позовна давність позивачем не пропущена, оскільки позовна давність була перервана пред'явленням банком позову, рішення за яким набрало законної сили 25 вересня 2013 року, а тому з цієї дати почався новий перебіг позовної давності.

Окрім цього, відмовляючи у застосуванні позовної давності, судами встановлено, що 01 вересня 2011 року відповідач звернувся до позивача з заявою з проханням здійснення реструктуризації боргу, а 18 червня 2015 року відповідач звернувся з заявою до позивача з проханням застосування до нього індивідуальних умов з прощення боргу. Обидві заяви містять відомості щодо визнання відповідачем свого боргу, а тому перебіг позовної давності був перерваний двічі, з огляду на що позовна давність у цій справі на момент звернення банку із позовом не спливла.

З таким висновком суду неможливо погодитись з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252- 255 ЦК України.

Тобто після переривання перебіг позовної давності розпочинається заново, починаючи з наступного дня після пред'явлення позову, або вчинення особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Таким чином, позовна давність у цій справі переривалась двічі - 11 листопада 2010 року (звернення до суду із позовом) та 01 вересня 2011 року (подання заяви про реструктуризацію), з огляду на що позовна давність спливла 02 вересня 2014 року.

Виходячи з положень статті 264 ЦК України, необхідно встановлювати, коли достеменно боржник вчинив відповідні дії, оскільки перебіг позовної давності може перериватися лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-3030цс16. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на момент звернення із цим позовом та із заявою ОСОБА_4 від 18 червня 2015 року про застосування до нього індивідуальних умов з прощення боргу позовна давність спливла, а отже не могла бути перерваною вчиненням зазначених дій.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги щодо спливу позовної давності до частини позовних вимог про стягнення суми заборгованості за кредитом та відсотків, нарахованих до 03 липня 2010 року. Верховним Судом також враховано, що у зв'язку із зверненням відповідача до банку із заявами про реструктуризацію не відбулося новації правовідносин, відповідно неможливо стверджувати, що у кредитних правовідносинах між сторонами відбулася їхня трансформація або виникнення нових правовідносин, що впливало би на обрахунок позовної давності у цій справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після пред'явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, то вимоги позивача про стягнення процентів та суми пені на них, нарахованих після 03 липня 2010 року, є необґрунтованими.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Таким чином, Верховний Суд, встановивши порушення судами норм матеріального права, зробив висновок про обґрунтованість скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову у частині стягнення процентів та пені за порушення зобов'язання зі сплати відсотків, нарахованих після 03 липня 2010 року, за безпідставністю, у іншій частині позову - за спливом позовної давності.

Оскільки касаційна скарга не містить доводів незаконності рішень у частині відмови у стягненні суми штрафів, згідно з вимогою статті 400 ЦПК України, судом касаційної інстанції справа у цій частині не переглядалась.

Верховний Суд в ухваленні законного та обґрунтованого рішення керується завданням та принципами цивільного судочинства.

Відповідно до правил статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За пунктом 10 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, у тому числі, розумність строків розгляду справи судом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

У частинах першій та третій статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено повністю, то витрати за подання апеляційної скарги у вигляді судового збору компенсуються заявнику за рахунок Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" у розмірі 4 019, 40 грн, а також суму судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 4 384, 80 грн.