розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Київської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Сержанюка А. С., Журби С. О.,

У листопаді 2016 року Державна організація, Київський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (далі - Фонд) подала до суду позов до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 22 грудня 2009 року між Фондом та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 1202, згідно з яким ОСОБА_3 отримала кошти у розмірі 50 000,00 грн на реконструкцію власного житла, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на строк 9 років під 3 % річних. Сума кредиту та відсотки за користування сплачуються на розрахунковий рахунок щоквартально з дня видачі кредиту не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним періодом, а за четвертий квартал - до 30 листопада звітного року. З 2015 року позичальник не сплачувала жодного платежу за тілом кредиту, нарахованими відсотками та штрафними санкціями, у результаті чого утворилася заборгованість із повернення державних коштів до Державного бюджету України. Станом на 04 листопада 2016 року заборгованість ОСОБА_3 перед Фондом складає: 19 708,00 грн - зі сплати кредиту, 2 941,56 грн - відсотки за користування кредитом, 71 605,56 грн - штрафні санкції.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути зі ОСОБА_3 вказану суму заборгованості.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 03 лютого 2017 року у задоволенні позову Фонду відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, розмір заборгованості за кредитом та відсотками за користування кредитом зазначений однією сумою, що позбавляє можливості визначити окремо розмір основного боргу за кредитом, відсотків за користування кредитом, а в подальшому - суму штрафних санкцій та період їхнього нарахування, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені. При цьому суми заборгованості, зазначені в розрахунках штрафних санкцій, різняться із заборгованістю, зазначеною в попередженнях від 15 січня 2015 року, 26 січня 2015 року, отриманих від Фонду ОСОБА_3

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову Фонду. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь Фонду заборгованість за кредитним договором від 22 грудня 2009 року № 1202 у сумі 94 255,12 грн, яка складається із: 19 708,00 грн - зі сплати кредиту, 2 941,56 грн - зі сплати відсотків за користування кредитом, 71 605,56 грн - штрафних санкціях, а також судові витрати в сумі 1 979,36 грн.

Апеляційний суд своє рішення обґрунтовував тим, що згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки ОСОБА_3своїх зобов'язань за кредитним договором не виконала, у такому разі внаслідок порушення нею зобов'язання, заборгованість має бути стягнута у судовому порядку.

У червні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 20 квітня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що причиною виникнення кредитної заборгованості, в тому числі розміру штрафних санкцій у сумі 71 605,56 грн, є наявність у неї онкологічного захворювання, відсутність належно укладеного графіка щомісячних платежів зі сплати суми основного боргу та відсотків, що повинні бути невід'ємним додатком до кредитного договору. Судом при ухваленні рішення не враховано її заяву про застосування строку позовної давності для звернення до суду із вимогами в частині стягнення штрафних санкцій.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У серпні 2017 року Фонд подав заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими оскільки кредитний договір є чинним, строк позовної давності не може бути застосований.

Ухвалою від 26 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення пені у розмірі 71 605,56 грн - скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

Судом установлено, що між Фондом та відповідачем 22 грудня 2009 року укладений кредитний договір № 1202, строком на дев'ять років, згідно з яким ОСОБА_3 отримала кошти у розмірі 50 000,00 грн для добудови житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. За користування кредитом встановлена плата в розмірі 3 % річних.

Відповідно до пункту 2.6 договору відсотки за користування кредитом сплачуються на розрахунковий рахунок або через касу Фонду щоквартально, з дня видачі кредиту, не пізніше п'ятого числа місяця, що настає за звітним періодом, а за 4 квартал - до 30 листопада звітного року. Пунктом 5.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повинен погасити кредит і відсотки за його користування.Згідно з пунктом 6.4 кредитного договору позичальник зобов'язався повертати кредит у терміни, передбачені строковим зобов'язанням. У пункті 7.3 кредитного договору вказано, що у випадку несплати визначеного строковим зобов'язанням платежу, позичальник сплачує Фонду штраф у розмірі 0,5 % від суми невнесеного або не в строк внесеного платежу та відсотки за кожний день прострочки. Пеня та штрафи вносяться на розрахунковий рахунок Фонду коштами.

Із 2015 року ОСОБА_3 не сплатила жодного платежу за тілом кредиту, нарахованими відсотками та штрафними санкціями, у результаті чого станом на 04 листопада 2016 року у неї утворилася заборгованість із повернення державних коштів до Державного бюджету в сумі 94 255,12 грн, яка складається із: 19 708,00 грн - зі сплати кредиту, 2 941,56 грн - зі сплати відсотків за користування кредитом та 71 605,56 грн - штрафні санкції.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Визначення поняття "зобов'язання" міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до положень статей 525- 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов цілком законного висновку про відповідальність боржника за вказаним договором кредиту і ухвалив рішення про задоволення позову в частині стягнення основної заборгованості та відсотків, оскільки умови договору не виконуються належним чином.

Проте суд не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції в частині стягнення пені у розмірі 71 605,56 грн із огляду на таке.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За правилами статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені, яка сплачується за кожен день прострочення, полягає в тому, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожним днем (місяцем) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК Українидо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК Українивизначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Стаття 266 ЦК Українипередбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця) їх нарахування, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК Українивстановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, а також принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізу норми розділу V ЦК України (435-15) "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, можна зробити висновок про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, можливість застосування як загальної, так і спеціальної позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Заява сторони про застосування позовної давності може бути викладена як у письмовій, так і усній формі.

Разом з тим суд не повинен занадто формально ставитись до подання стороною заяви про застосування позовної давності, оскільки така заява може бути зазначена як позиція щодо задоволення певних позовних вимог, що також є заявою про застосування позовної давності.

Стягнувши штрафні санкції за весь цей час прострочення, суд апеляційної інстанції не надав оцінки позиції відповідача, викладеній у заяві про застосування строку позовної давності про стягнення неустойки лише в межах річного строку позовної давності, зазначеного у пункті першому частини другої статті 258 ЦК України.

Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення зі ОСОБА_3 штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за весь період прострочки невиконання грошового зобов'язання, що обумовлене кредитним договором, не взявши до уваги, що відповідачем у спорі заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення неустойки.

Узагальнюючи викладене, суд дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених вимог позивача про стягнення штрафних санкцій, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права.

В іншій частині висновки суду апеляційної інстанції не оскаржувалися, доводи щодо їх помилковості в касаційній скарзі не наводяться, а отже, судом касаційної інстанції за межами доводів скарги не переглядалися.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи відповідача, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Під час нового розгляду справи в частині вимог про стягнення штрафних санкцій, суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене, надати оцінку наданих позивачем доказів (дослідити обґрунтованість та правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором), надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення в частині вимог про стягнення штрафних санкцій відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 20 квітня 2017 року в частині стягнення із ОСОБА_3 на користь Державної організації, Київський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі 71 605,56 грн штрафних санкцій скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.