розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії, припинення права власності, припинення права користування житловим приміщенням та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСибанк") (правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк") та ОСОБА_3 24 квітня 2008 року укладений договір про надання споживчого кредиту № 11338539000, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у сумі 27 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення до 24 квітня 2029 року, а відповідач зобов'язався у встановлені кредитним договором строки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 24 квітня 2008 року укладений іпотечний договір № б/н, предметом якого є однокімнатна квартира, загальною площею 40,1 кв. м, житловою площею

25,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач не виконує належним чином свої зобов'язання та не дотримується терміну повернення наданого йому кредиту.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ "Дельта Банк" просило в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 37 347,49 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 298 518,49 грн за договором про надання споживчого кредиту від 24 квітня 2008 року

№ 11338539000, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ "Дельта Банк", зобов'язати Державну реєстраційну службу України здійснити державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру, припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_3, у тому числі право володіння, користування та розпорядження цією квартирою, припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за зазначеною адресою.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 07 лютого 2014 року позов задоволено частково.

У рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 37 347,49 доларів США, що згідно з курсом НБУ становить 298 518,49 грн, за договором про надання споживчого кредиту від 24 квітня 2008 року № 11338539000, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартира загальною площею 40,1 кв. м, житловою площею 25,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі вказаного предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору іпотеки

від 24 квітня 2008 року № б/н, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4

У решті вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позичальником порушені умови виконання кредитного договору, які призвели до заборгованості, а тому позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2017 року рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 07 лютого 2014 року у частині задоволення позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення зазначеного договору в позасудовому порядку не реалізував, а звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору.

У березні 2017 року ПАТ "Дельта Банк подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що законом передбачена можливість передачі предмета іпотеки банку у разі невиконання умов кредитного та іпотечного договорів, враховуючи, що вказаний спосіб забезпечення виконання кредитного договору обумовлений сторонами при укладенні договору іпотеки, а отже, ПАТ "Дельта Банк" має можливість задовольнити свої вимоги шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 06 листопада 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк".

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 24 квітня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому надано кредит у розмірі 27 000,00 доларів США строком до 24 квітня 2029 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 24 квітня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, відповідно до якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2.

Позичальник порушив умови виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 37 347,49 доларів США, що еквівалентно 298 518,49 грн.

08 грудня 2011 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тому числі і за кредитним договором

від 24 квітня 2008 року, укладеним з ОСОБА_3

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України та статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Статтею 36 Закону, яка має назву: "Позасудове врегулювання", передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У свою чергу, статтею 37 Закону, яка має назву: "Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки", передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, а також висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 21 березня 2018 року

У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, крім того, вказала наступне.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, керуючись вищевказаними нормами матеріального права, дійшов правильного висновку, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, тому відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, визнання та реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом України "Про іпотеку" (898-15) не передбачено.

Доводи касаційної скарги про те, що законом передбачена можливість передачі предмета іпотеки банку у разі невиконання умов кредитного та іпотечного договорів, враховуючи, що вказаний спосіб забезпечення виконання кредитного договору обумовлений сторонами при укладенні договору іпотеки, а отже ПАТ "Дельта Банк" має можливість задовольнити свої вимоги шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на іншому тлумаченні положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 213- 215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.