розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

У травні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Н. В., про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2. За життя син позивачів зареєстрував шлюб з ОСОБА_6.

Після смерті ОСОБА_8 залишилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1, яку він набув у власність до укладення шлюбу з ОСОБА_6.

Батьки ОСОБА_8 є спадкоємцями першої черги за законом після його смерті.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просили суд визнати за ними право власності по 1/2 частини квартири НОМЕР_4, житловою площею 28,5 кв. м, загальною площею 50,92 кв. м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, кожному в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8

У червні 2017 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу КияницяН. В., про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

У зустрічному позові зазначала, що з серпня 2000 року вона проживала однією сім'єю з померлим ОСОБА_8, а з 25 червня 2005 року між ними укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб

серії НОМЕР_3.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, після його смерті залишилося нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1

Звернувшись до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Н. В. із заявою з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, вона дізналась про неможливість у його видачі у зв'язку із зверненням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до суду з позовом про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 просила суд визнати за нею право власності на 1/3 частини квартири НОМЕР_4, житловою площею 28,5 кв. м, загальною площею 50,92 кв. м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини квартири НОМЕР_4, житловою площею 28,5 кв. м, загальною площею 50,92 кв. м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини квартири НОМЕР_4, житловою площею 28,5 кв. м, загальною площею 50,92 кв. м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачі, як спадкоємці першої черги після смерті їх сина - ОСОБА_8, мають право на прийняття спадщини у вигляді квартири НОМЕР_4, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, у вказаних частках.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання за спадкоємцем ОСОБА_6, як одного з подружжя, права спадкування, суд виходив з тощо, що відповідно до відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області від 30 травня 2017 року місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ще з 26 липня 2005 року, що свідчить про її не проживання разом з ОСОБА_8 та ухилення від обов'язків щодо його утримання як спадкодавця.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено постанову, якою позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Н. В., про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу КияницяН.В., про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом задоволено.

Визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/3 частині за кожним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення пункту 2 частини третьої статті 1224 ЦК України, оскільки будь-яке судове рішення про обставину ухилення ОСОБА_6, як спадкоємця першої черги, за життя померлого не приймалося, а тому незаконно визнав право власності на спірну квартиру по 1/2 частині лише за батьками.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2017 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не досліджено повно, всебічно та об'єктивно всі обставини у справі, у зв'язку з чим суд дійшов помилкового висновку про визнання за ОСОБА_6 майнових прав після смерті ОСОБА_8

Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_6, як дружина померлого ОСОБА_8, не ухилялась від виконання обов'язків щодо його утримання суперечать обставинам справи та спростовуються показаннями свідків, та іншими доказами, якими підтверджено факт непроживання їх разом із спадкодавцем у спірній квартирі.

Крім того, судом проігноровано те, що набуття спірної квартири у власність ОСОБА_8 відбулось ще до його шлюбу з ОСОБА_6 на підставі заповіту у зв'язку з утриманням ОСОБА_4, ОСОБА_5 її попередніх власників. Також не враховано, що витрати на поховання спадкодавця здійснювались виключно за кошти заявників (батьків померлого).

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.

Відповідно до вимог частини першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_8

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 травня 1996 року ОСОБА_8 успадкував 1/2 частини двокімнатної квартири НОМЕР_4, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_1

Також на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 грудня 2004 року ОСОБА_8 успадкував іншу 1/2 частини квартири НОМЕР_4.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07 червня 2017 року № 88985771, ОСОБА_8 належить нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_3, на праві приватної власності.

25 червня 2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

Відповідно до довідки про причини смерті (до форми № 106/о № 4150) від 02 грудня 2016 pоку, яка міститься в матеріалах спадкової справи, причиною смерті ОСОБА_8 є гостра коронарна недостатність.

18 січня 2017 року ОСОБА_6 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу КияниціН.В. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_8, до складу якої входить квартира АДРЕСА_3.

Заявою від 19 червня 2017 року, адресованою цьому ж нотаріусу, ОСОБА_6 просила видати свідоцтво про право на спадщину на вказану вище квартиру.

Відповідно до повідомлення від 19 червня 2017 року № 459/01-16 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу КияницеюН.В. відмовлено ОСОБА_6 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 у зв'язку із перебуванням на розгляді у суді цивільної справи за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом та накладенням на неї арешту.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Частиною першою статті 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною першою статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

У пункті 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) наголошено на необхідності враховувати правило частини першої статті 1278 ЦК України про те, що коли спадкодавець у заповіті не розподілив спадщину між спадкоємцями, частки кожного спадкоємця є рівними. При розподілі такої спадщини необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності.

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Частиною третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що сторони вказаного спору є спадкоємцями першої черги спадкування та мають право щодо визнання за ними права власності на спірну квартиру у рівних частках.

Посилання заявників на те, що ОСОБА_6 не зареєстрована у спірній квартирі та, на їх думку, не проживала разом зі спадкодавцем на момент його смерті, не позбавляє її права на спадщину. Заявниками не заперечується факт звернення ОСОБА_6 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини через півтора місяця з моменту смерті спадкодавця.

Доводи касаційної скарги про необхідність застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, положень статті 1224 ЦК України, є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Частиною п'ятою статті 1224 ЦК України визначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (2947-14) . Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Встановлення фактів ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги та перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потреби спадкодавця в допомозі цієї особи є предметом дослідження та має місце при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування.

Таким чином, встановлення обставин щодо потреби спадкодавця в утриманні є умовою для усунення від права на спадкування (стаття 1224 ЦК України), проте таких вимог при вирішенні цього спору позивачами за первісним позовом заявлено не було.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом того, що поховання спадкодавця здійснювалось виключно за кошти заявників (батьків померлого), висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, і можуть бути підставою для відшкодування їм ОСОБА_6 частини цих витрат на підставі статті 1232 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року - без змін на підставі статті 401 ЦПК України, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.