розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬБАНК" на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Талалай О. І., Янчук Т. О. та на додаткове рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 травня 2017 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Талалай О. І., Янчук Т. О.,

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" (далі - ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості за процентами у сумі 13 241, 55 грн та пені у сумі 4 821, 00 грн.

На обґрунтування вимог позову банк зазначив, що 23 червня 2008 року між Акціонерним товариством "Індустріально-Експортний Банк" (далі - АТ "Індустріально-Експортний Банк"), правонаступником якого є

ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 557/700557, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у сумі 92 700, 00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15, 2 % річних строком з 23 червня 2008 року до 22 червня 2015 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 червня 2008 року між ОСОБА_5 та позивачем укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати в повному обсязі за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 січня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку грошові кошти в сумі 66 273, 64 грн. Оскільки, незважаючи на рішення суду про стягнення заборгованості, зобов'язання за кредитним договором відповідачами не виконані, то за період з 01 січня 2012 року до 27 грудня 2012 року сума нарахованих процентів становить 13 241, 55 грн. Також за період з 31 грудня 2015 року до 13 жовтня 2016 року нараховано пеню за несвоєчасне погашення процентів у сумі 4 821, 00грн.

Як на правові підстави позову банк посилався на положення статей 512- 519, 526, 530, 536, 553, 554, 610, 629, 1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 січня 2017 року позов задоволено. Судом стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 557/700557 в сумі 18 062, 55 грн, з яких 13 241, 55 грн - заборгованість за відсотками за період з 01 січня 2012 року до 27 грудня 2012 року, 4 821, 00 грн - за пенею за період з 31 грудня 2015 року до 13 жовтня 2016 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє банк права на стягнення штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) . Оскільки відповідачем були вчинені дії, що свідчать про визнання ним боргу, перебіг позовної давності переривався, а тому банком не пропущений.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 27 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 10 травня 2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що, укладаючи кредитний договір, сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Оскільки ОСОБА_4 продовжував користуватися грошовими коштами банку, тому позивачем правомірно нараховано проценти відповідно до умов кредитного договору. Помилковими визнано висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем у період з 24 грудня 2013 року до 15 липня 2014 року вчинено дії, які свідчать про визнання ним заборгованості за процентами за період з 01 січня 2012 року до 27 грудня 2012 року, оскільки ці грошові кошти сплачені на виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 січня 2012 року. ОСОБА_4 не виконував щомісячні зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом за період з 01 січня 2012 року до 27 грудня 2012 року, у той час як банк звернувся з позовом 19 жовтня 2016 року (позовну заяву подано надіслано поштою), а тому необхідно застосувати позовну давність і ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. У зв'язку зі спливом позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за процентами, вважається, що позовна давність сплинула й до додаткової вимоги про стягнення неустойки.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, банк просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що відповідно до статті 264 ЦК України строк позовної давності було перервано, оскільки банк довідався про порушення своїх прав після того, як Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 19 березня 2015 року у справі № 2218/7788/11 відмовив йому у стягненні суми заборгованості за кредитним договором.

У травні 2017 року банк подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ доповнення до касаційної скарги, у яких просив також скасувати додаткове рішення апеляційного суду про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою банку на рішення апеляційного суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою банку на додаткове рішення апеляційного суду та зупинено його виконання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 червня 2008 року між АТ "Індустріально-Експортний Банк", правонаступником якого є

ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 557/700557, відповідно до умов якого відповідачу ОСОБА_4 надано кредит у сумі 92 700, 00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15,2% річних строком з 23 червня 2008 року до 22 червня 2015 року (включно), а ОСОБА_4 зобов'язався повертати кредит щомісячно до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 червня 2008 року між АТ "Індустріально-Експортний Банк" та ОСОБА_5 укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання перед позивачем відповідати у повному обсязі за зобов'язаннями ОСОБА_4

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 січня 2012 року, постановленим у іншій цивільній справі, яке набрало законної сили 14 лютого 2012 року, стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2008 року №557/700557 станом на 01 листопада 2011 року у сумі 66 273, 64 грн, що складається з: залишку за сумою кредиту - 45 228, 00 грн, заборгованості за відсотками - 693, 19 грн, простроченої заборгованості - 16 422, 97 грн, прострочених відсотків - 4 622, 67 грн, пені за несвоєчасну сплату платежів - 1 440, 89 грн.

На виконання зазначеного рішення суду у період з 24 грудня 2013 року до 15 липня 2014 року сплачені кошти у сумі 62 275, 00 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Укладаючи кредитний договір, сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (пункт 8.5 кредитного договору).

При цьому сторони визначили строки виконання ними окремих зобов'язань за кредитним договором, зокрема ОСОБА_4 мав сплачувати банку проценти до 15 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим (пункт 2.4 кредитного договору).

Суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що оскільки ОСОБА_4 продовжував користуватися грошовими коштами, тому банк правомірно нараховував проценти відповідно до умов кредитного договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

У частині другій статті 1050 ЦК Українипередбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частини першої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому Верховний Суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути порушені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (див. mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і № 22095/93, 51)).

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України не є тотожними.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов'язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили його строк, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов'язання.

Згідно з правовим висновком ВеликоїПалати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 (v015p710-02) визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред'явлення досудової вимоги, так і судової.

Верховний Суд дійшов переконання, що, звернувшись до суду із позовом про стягнення із позичальника та поручителя кредитної заборгованості у повному обсязі, банк реалізував своє право на пред'явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов'язання.

З огляду на те, що банк звернувся до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості, тобто пред'явив до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, то у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом.

При порушенні суб'єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов - це право вимагати від суду ухвалення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подання позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного права законодавець будь-яких строків не встановив.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на подання позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обмежене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин, дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активного здійснення належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України шляхом подання до суду позову про стягнення кредиту, процентів та нарахованих за договором штрафних санкцій позивач втратив право нараховувати проценти за кредитом, таким чином, до вимоги позивача про стягнення таких процентів позовна давність не може бути застосована.

Щодо вимог про стягнення неустойки, нарахованої за останній рік до дня звернення до суду, Верховним Судом враховано таке.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфа 2 глави 49 ЦК України (435-15) особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не зазначено у законі або в договорі.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так й до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Оскільки після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки.

На підставі системного аналізу наведених норм права Верховний Суд зробив висновок про те, що банк не мав права нараховувати відсотки та пеню за кредитом, які стали предметом позову, а тому відсутні підстави стверджувати про наявність факту порушення суб'єктивного цивільного права. З цих же підстав позбавлені правового сенсу доводи касаційної скарги про переривання позовної давності.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Верховний Суд дійшов переконання, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, помилково підставою відмови у позові зазначив сплив позовної давності.

Враховуючи те, що неправильне застосування норм матеріального права допущено як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то скасуванню підлягають обидва судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості, оскільки в результаті пред'явлення до позичальника позову про стягнення усієї суми кредитної заборгованості, банк згідно з частиною другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, після чого право нараховувати проценти та пеню за кредитом припинилося.

Додатковим рішенням апеляційного суду стягнуто з банку на користь ОСОБА_5 судовий збір у сумі 1 515, 80 грн, сплачений нею за подання апеляційної скарги.

Оскільки Верховним Судом скасовується рішення апеляційного суду, то додаткове рішення цього ж суду щодо розподілу судових витрат також підлягає скасуванню.

За правилами частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.