розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Гуцал Л. В., Трішкової І. Ю.,

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"

(далі - ПАТ "Дельта Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просило у рахунок погашення заборгованості у розмірі 368 427, 93 грн, яка станом на 26 серпня 2015 року складається з: 284 969, 23 грн заборгованості за кредитом, 15 292, 98 грн заборгованості за відсотками, 18 214, 37 грн нарахованої пені за порушення зобов'язання за договором, 0, 16 грн - нарахованої пені за комісією, 49 951, 19 грн штрафів, звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-11, 14 в будівлі літ. "Г-2", загальною площею 317, 2 кв. м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, шляхом його продажу на прилюдних торгах за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

На обґрунтування позову посилалось на те, що 06 червня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Астра Банк" (далі - ПАТ "Астра Банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ "ФОРТІС ПЛЮС" (далі - ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС") укладено кредитний договір (зі змінами та доповненнями), відповідно до умов якого ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС" отримало кредит в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 16 984, 17 дол. США та зобов'язалось сплачувати проценти за користування кредитом, повернути зазначену суму у строк до 14 липня 2016 року.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язання за зазначеним кредитним договором між ПАТ "Астра Банк" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 500000025927007/І (зі змінами), за умовами якого іпотекодатель передав банкові в іпотеку належні йому на праві власності нежитлові приміщення першого поверху № 1 -:-11, 14 у будівлі літ. "Г-2", загальною площею 317, 2 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1.

02 грудня 2013 року між ПАТ "Астра Банк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЛітвіновоюТ.В., за реєстровим № 1533, за яким позивач зокрема придбав права вимоги за кредитним договором від 06 червня 2011 року № 500000025927007 та іпотечним договором від 06 червня 2011 року № 500000025927007/І. Позичальник не виконав належним чином умов кредитного договору, у зв'язку чим позивач звернувся до суду із зазначеним позовом про звернення стягнення на предмет застави.

Як на правові підстави заявлених вимог позивач навів посилання на статті 11, 12, 16, 32, 33, 35, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статті 525, 526, 530, 536, 548, 549, 572, 590, 610, 629, 1050, 1054 ЦК України.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2015 року з ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС" на користь ПАТ "Дельта Банк" стягнута заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2011 року № 500000025927007 у розмірі 13 272, 19 дол. США, що станом на 26 серпня 2015 року складає 368 427, 93 грн. З наданих до суду представником відповідача копій квитанцій судом установлено, що сума заборгованості у розмірі 386 427, 93 грн ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС" сплачена у повному обсязі. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 14 квітня 2016 року залишок заборгованості становить 122 008, 96 грн. Таким чином, суд дійшов висновку, що сума заборгованості за кредитним договором, яка становить 122 008, 96 грн, не є співмірною вартості іпотечного майна, яка складає 537 300, 00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 липня 2016 року скасовано, у задоволенні позову банка до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено з інших підстав.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові з інших підстав, зазначив, що оскільки зобов'язання ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС" щодо сплати заборгованості за кредитним договором, розмір якої станом на 26 серпня 2015 року становив 368 427, 93 грн, були припинені їх належним виконанням під час розгляду справи судом першої інстанції, тому підстави для задоволення заявленого позову відсутні. Визнаючи виконаними зобов'язання ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС", апеляційний суд взяв до уваги, що третьою особою рішення Господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2015 року було виконано у повному обсязі, позивачем не було подано уточненої позовної заяви з належним обґрунтуванням підстав виникнення заборгованості у розмірі 122 008, 96 грн.

ПАТ "Дельта Банк", не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, звернулося із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просило суд касаційної інстанції скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року у частині відмови у позові та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права. Заявник зазначає, що апеляційний суд зробив неправильний висновок про припинення зобов'язання основного позичальника унаслідок його належного виконання та не застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 590 ЦК України, оскільки ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС" зобов'язання не було виконаним у повному обсязі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року у справі відкрито касаційне провадження; ухвалою від 05 липня 2017 року цивільну справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 19 січня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06 червня 2011 року між ПАТ "Астра Банк" та ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС" укладено кредитний договір № 500000025927007.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06 червня 2011 року між ПАТ "Астра Банк" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 500000025927007/І, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ДавидовоюЯ.Ф., за реєстровим № 938.

02 грудня 2013 року між ПАТ "Астра Банк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЛітвіновоюТ.В. за реєстровим № 1533, за яким позивач зокрема придбав права вимоги за кредитним договором від 06 червня 2011 року № 500000025927007 та іпотечним договором від 06 червня 2011 року № 500000025927007/І.

Відповідно до пункту 1 додаткового договору від 15 липня 2014 року № 4 до кредитного договору від 06 червня 2011 року № 500000025927007 сторони домовилися викласти текст договору у новій редакції, за умовами якого надання кредиту здійснюється окремими частинами, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості у сумі 16 984, 17 дол. США з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 14 липня 2016 року включно, на умовах, визначених цим договором, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних.

Свої зобов'язання, визначені кредитним договором, банк виконав належним чином у повному обсязі.

Станом на 26 серпня 2015 року розмір заборгованості ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС" перед позивачем становить 13 272, 19 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 300 262, 21 грн, та 68 165, 72 грн та складається із: сума заборгованості за кредитом строкова - 8 492, 17 дол. США; сума заборгованості за кредитом прострочена - 4 104, 04 дол. США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 15 952, 69 грн; сума заборгованості за відсотками строкова - 161, 51 дол. США; сума заборгованості за простроченими відсотками - 514, 47 дол. США; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 2 261, 68 грн; пеня за комісією - 0, 16 грн; штрафи - 49 951, 19 грн.

15 липня 2014 року між ПAT "Дельта Банк" та ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору № 500000025927007/І, за умовами якого в забезпечення виконання зобов'язань позичальником перед банком передано в іпотеку нерухоме майно: нежитлові приміщення першого поверху № 1 -:-11,14 у будівлі літ."Г-2", що знаходиться в будинку АДРЕСА_1.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 09 червня 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ТимофєєвоюО.В., за реєстровим № 345.

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з їх системного аналізу.

Норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з положенням статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2015 року стягнуто з ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС" на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2011 року у сумі 13 272, 19 дол. США, що за курсом НБУ станом на 26 серпня 2015 року є еквівалентом 300 262, 21 грн, та 68 165, 72 грн та складається із: сума заборгованості за кредитом

строкова - 8 492, 17 дол. США; сума заборгованості за кредитом

прострочена - 4 104, 04 дол. США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 15 952, 69 грн; сума заборгованості за відсотками

строкова - 161, 51 дол. США; сума заборгованості за простроченими

відсотками - 514, 47 дол. США; розмір пені за несвоєчасне повернення

відсотків - 2 261, 68 грн; пеня за комісією - 0, 16 грн; штрафи - 49 951, 19 грн.

Встановлено та не заперечується представником позивача, що зазначена заборгованість сплачена ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС" у повному обсязі.

У травні 2016 року позивачем подано до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до змісту якої у рахунок погашення заборгованості ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС" просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах. Проте, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач надав такий самий розрахунок заборгованості, що містила первинна редакція позову та який став підставою для стягнення заборгованості за рішенням господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2015 року.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 червня 2011 року № 500000025927007 у сумі 13 272, 19 дол. США та 68 165, 72 грн, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що ця сама заборгованість, обрахована за той самий період, вже стягнута за рішенням господарського суду, яке належним чином виконано ТОВ "ТД "ФОРТІС ПЛЮС".

Доводи заявника щодо того, що судом неправомірно не застосовано положення частини четвертої статті 590 ЦК України, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів наявності іншої заборгованості, ніж зазначений у рішенні Господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2015 року та на існування якої, у тому ж розмірі, позивач посилався у цій справі у позовній заяві від 29 серпня 2015 року та уточненій заяві від 11 травня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції також вірно зазначив, що сам по собі факт надання позивачем у додатках до уточненого позову розрахунку заборгованості за кредитним договором за інший, більш тривалий період, не свідчить про збільшення позовних вимог, оскільки позовної заяви, яка б відповідала вимогам статей 119, 120 ЦПК України 2004 року позивачем не надано; уточнена позовна заява не містить посилань на доданий розрахунок, не зазначено, на підтвердження яких доводів та обставин її надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у сукупності, правильно керувався тим, що оскільки зобов'язання зі сплати суми заборгованості у розмірі 13 272, 19 дол. США та 68 165, 72 грн є виконаними, доказів існування іншої заборгованості позивачем не надано та не обґрунтовано, підстави для задоволення позову були відсутні.

Інших доводів у касаційній скарзі не наведено. Верховний Суд розглядає справу у межах доводів касаційної скарги відповідно до правил статті 400 ЦПК України.

Верховним Судом встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року підлягає залишенню без змін.

Суд не вправі ґрунтувати постановлене рішення на припущеннях позивача, що не знайшли свого доказового підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.