розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2016 року у складі судді Саукової А. А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Лівінського І. В., Данилової О. О., Коломієць В. В.,

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 36 260, 45 грн.

Позов обґрунтовувався тим, що 05 серпня 2008 року ОСОБА_3 відповідно до укладеного договору б/н отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. З огляду на те, що відповідач не виконав умови договору, станом на 31 березня 2016 року у нього є заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 7 838, 34 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 22 208, 67 грн, заборгованості за пенею в сумі 4 248, 66 грн, штрафу (фіксованої частини) в сумі 250, 00 грн та штрафу (процентної складової) в сумі 1 714, 78 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2016 року позов задоволено частково. Судом стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" проценти за користування кредитом у сумі 3 004, 97 грн. Вирішено питання стосовно розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що строк дії кредитної картки закінчився у серпні 2010 року, а нова банківська картка відповідачу не видавалася, останній платіж за кредитним договором здійснений в листопаді 2009 року. Суд зробив висновок, що задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення процентів в сумі 3 004, 97 грн за період з 01 грудня 2014 року до 31 березня 2016 року, оскільки позикодавець має право на одержання процентів від суми позики в межах позовної давності. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що рішення суду першої інстанції відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15. Доводів, які б спростовували здійснений судом розрахунок процентів, апеляційна скарга не містила. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що банк пропустив строк позовної давності для стягнення заборгованості станом на 30 листопада 2014 року, що встановлено рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2015 року у справі № 487/507/15-ц, а тому з відповідача підлягають стягненню лише проценти за кредитом у межах позовної давності, тобто з 01 грудня 2014 року до 31 березня 2016 року (в межах позовних вимог), у розмірі 3 004, 97 грн.

ОСОБА_3, не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, у грудні 2016 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що застосування судами правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, призвело до встановлення безстроковості дії кредитного договору та ігнорування рішення суду за одними і тими же правовідносинами, між тими ж сторонами, яким вже застосовано позовну давність та відмовлено у стягненні заборгованості.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Жовтневого районного суду Миколаївської області зазначену цивільну справу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 05 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (далі - ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", укладено кредитний договір (без номера), відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 8 000, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У підпункті 5.5.1 Умов та Правил надання банківських послуг, що є додатком до заяви про надання кредитної лінії, передбачено, що при порушенні позичальником зобов'язань з погашення кредиту, він сплачує банку відсотки за підвищеною відсотковою ставкою або додаткову комісію, розміри яких встановлюються тарифами.

Відповідач належним чином не виконував обов'язки зі сплати заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого станом на 31 березня 2016 року у нього існує заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача складається з: заборгованості за кредитом в сумі 7 838, 34 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 22 208, 67 грн, заборгованості за пенею в сумі 4 248, 66 грн, штрафу (фіксованої частини) в сумі 250, 00 грн та штрафу (процентної складової) в сумі 1 714, 78 грн.

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України(параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

У частині другій статті 1050 ЦК Українипередбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що банк умови кредитного договору виконав, надав кредит позичальнику, який свої обов'язки з повернення боргу не виконав.

Щодо застосування позовної давності

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

У кредитному договорі від 05 серпня 2008 року встановлено обов'язкові щомісячні платежі у вигляді відсотків як плату за користування кредитом, проте договір чи додатки до нього не містять деталізації повернення боргу частинами, зокрема у формі графіка погашення суми боргу.

Відповідно до підпункту 3.1.1, пункту 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) зазначено на ній, вона є дійсною до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, зазначеного на картці (поле "MONTH").

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Враховуючи те, що кредитним договором не встановлено обов'язку позичальника щомісячно вносити платіж з повернення суми кредиту у конкретно визначеному розмірі та не передбачено самостійної відповідальності за невиконання цього обов'язку, а строк погашення кредиту в повному обсязі у договорі визначено останнім днем місяця, зазначеного на картці (строку кредитування), Верховний Суд зробив висновок, що в такому випадку позовна давність обраховується з моменту закінчення строку кредитування, тобто з 31 серпня 2010 року.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій аргументовано вважали пропущеною позовну давність за вимогами банку про стягнення суми за кредитом, процентів та штрафних санкцій, нарахованих до 31 серпня 2010 року.

Щодо оцінки вимоги про стягнення процентів

Верховний Суд не погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь банку процентів за кредитом, нарахованих після 31 серпня 2010 року.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, із договорів.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття "строк дії договору" і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.

Для Верховного Суду під час застосування наведених норм права у цьому спорі обов'язковим є правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, відповідно до якого припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з пунктом 5.4 Умов та Правил надання банківських послуг строк погашення за кредитом по платіжних картках без встановленого мінімального обов'язкового платежу здійснюється в частині погашення процентів щомісячно за попередній місяць, а щодо строку погашення кредиту у повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за кредитним договором від 05 серпня 2008 року банком відповідачу видавалась кредитна картка № НОМЕР_1 зі строком дії до 31 серпня 2010 року. Інші банківські картки відповідачу не видавались, відповідно строк кредитування не продовжувався. Тобто строк кредитування за кредитним договором від 05 серпня 2008 року припинився 31 серпня 2010 року, після чого банк не вправі був нараховувати проценти за кредитом.

Втім, суди першої та апеляційної інстанцій, стягуючи проценти за кредитом у межах загальної позовної давності станом на 31 березня 2016 року, зазначену обставину не врахували, помилково стягнули з відповідача відсотки за кредитом, безпідставно нараховані після закінчення строку кредитування.

За правилами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За приписами частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню

Враховуючи те, що в результаті неправильного застосування судами норм матеріального права з відповідача стягнуто на користь позивача проценти за користування кредитом у розмірі 3 004, 97 грн, Верховний Суд визнає обґрунтованим рішення про скасування судових рішень в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій Верховним Судом не переглядалися виходячи з меж касаційного розгляду справи, визначених доводами та вимогами касаційної скарги.

У зв'язку із скасуванням рішення у згаданій частині підлягають скасуванню також рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 114, 24 грн, адже за правилами частини першої статті 88 ЦПК України 2004 року стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області

від 06 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 листопада 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" процентів за користування кредитом у розмірі 3 004, 97 грн та судового збору у розмірі 114, 24 грн, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.