розглянув заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 серпня 2016 року у складі судді Ткачової С. М., рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Дундар І. О., Осипчук О. В. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Висоцької В. С., Гримич М. К., Ткачука О. С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Краматорський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання зобов'язання з відшкодування майнової та моральної шкоди,

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа - Краматорський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Краматорський ВДВС), про стягнення інфляційних втрат у розмірі 36 380, 50 грн та трьох процентів річних у сумі 4 738, 48 грн за прострочення виконання зобов'язання з відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що вироком Краматорського міського суду Донецької області від 08 червня 2012 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 286, частиною першою статті 135 Кримінального кодексу України та стягнуто з нього 62 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_3 у результаті вчинення злочину. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 27 березня 2013 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2013 року, у іншій цивільній справі, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто 2 194, 05 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину. Посилаючись на те, що зазначені судові рішення своєчасно не виконані, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 09 серпня 2016 року позов задоволено частково. Судом стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму втрат за індексом інфляції за час прострочення виплати боргу з відшкодування моральної шкоди в сумі 27 579, 37 грн та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 2 420, 00 грн, а також суму втрат за індексом інфляції за час прострочення виплати боргу зі сплати майнової шкоди у розмірі 1 204, 43 грн та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 10, 10 грн, що разом складає 31 213, 90 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання стосовно розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням, у зв'язку із простроченням виконання якого відповідач ОСОБА_4 (відповідно до частини другої статті 625 ЦК України) має сплатити позивачеві суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми. Оскільки місто Краматорськ Донецької області згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р (1275-2015-р) входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, то відповідно до статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" інфляційні втрати та три проценти річних за період з 14 квітня 2014 року до 01 листопада 2014 року нарахуванню не підлягають.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, необхідно відступити, оскільки у 2016 році Верховний Суд України свою правову позицію щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин з відшкодування майнової та моральної шкоди, які виникли на підставі судового рішення, фактично змінив, хоча про це у відповідних постановах прямо не зазначено. Враховуючи, що судовими рішеннями з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуті грошові суми на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої у деліктних правовідносинах, ці судові рішення перебувають на примусовому виконанні, то, на переконання апеляційного суду, спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , а підстави для застосування частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин відсутні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення апеляційного суду залишено без змін.

У травні 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 серпня 2016 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2017 року з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини другої статті 625 ЦК України.

Заявник зазначає, що будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошових коштів, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення й у випадку його порушення підлягає застосуванню правило частини другої статті 625 ЦК України.

Також заявник зазначає, що аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 01 жовтня 2014 року

у справі № 6-113цс14, а також в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 10 лютого 2016 року, від 27 січня 2016 року, від 04 листопада 2015 року, від 21 жовтня 2015 року, від 11 лютого 2015 року, з яким не узгоджуються судові рішення судів, про перегляд яких просить заявник.

У зв'язку із наведеним заявник просить скасувати судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 травня 2017 року відкрито провадження за заявою про перегляд судових рішень у справі за зазначеним позовом та витребувано матеріали справи.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду, а ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року її призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд зробив висновок, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України 2004 року Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи із подібними предметами спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин зробив правовий висновок, який не відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, та свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України 2004 року суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, що переглядається, суди встановили, що вироком Краматорського міського суду Донецької області від 08 червня 2012 року у кримінальній справі № 1/0528/40/12 з ОСОБА_4, якого визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 286, частиною 1 статті 135 КК України, на користь ОСОБА_3 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 62 000, 00 грн.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 27 березня 2013 року, ухваленим у цивільній справі № 2/234/191/13, яке змінено рішенням Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2013 року, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, суму у 2 194, 05 грн.

Виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Краматорським міським судом Донецької області у кримінальній справі № 1/0528/40/12, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 62 000, 00 грн, відкрито постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції від 16 листопада 2012 року, боржнику надано строк тривалістю у 7 днів для добровільного виконання виконавчого документа (ВП № 35263014).

Виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого Краматорським міським судом у справі № 2/234/191/13 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 майнової шкоди в сумі 2 194, 05 грн, відкрито постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції від 04 грудня 2013 року (ВП № 41057274).

Згідно з листом Краматорського ВДВС від 11 квітня 2016 року № 6-2286/8763 за зазначеними двома виконавчими листами з боржника ОСОБА_4 на користь позивача стягнуто 6 704, 82 грн, залишок боргу складає 57 489, 23 грн.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує виникнення зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України (435-15) грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України (435-15) . Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України (435-15) ), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої ЦК України (435-15) ).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт, інше позадоговірне зобов'язання). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на положення пункту 1 частини першої статті 355 ЦК України, оскільки надані ним на підтвердження своїх вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, від 27 січня 2016 року, від 04 листопада 2015 року, від 21 жовтня 2015 року, від 11 лютого 2015 року не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки цими ухвалами суд направляв справи на новий розгляд з огляду на невстановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У наданій заявником на підтвердження наявності обставин, визначених пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року, постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 судом сформовано правовий висновок, згідно з яким зобов'язання з відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням, а тому до нього застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України.

Такий правовий висновок Верховного Суду України узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що судове рішення суду касаційної інстанції у справі, що переглядається, не відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За приписами підпункту "а" пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України 2004 року за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі

№ 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема й з факту завдання шкоди особі.

Відповідач має невиконане грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується вироком Краматорського міського суду Донецької області від 08 червня 2012 року про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 62 000, 00 грн та рішення Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2013 року про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування майнової шкоди у розмірі 2 194, 05 грн, які набрали законної сили та перебувають на примусовому виконанні у Краматорському ВДВС.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з листом Краматорського ВДВС від 11 квітня 2016 року № 6-2286/8763 за зазначеними двома виконавчими листами з боржника ОСОБА_4 на користь позивача стягнуто 6 704, 82 грн, залишок боргу складає 57 489, 23 грн.

За правилом частини першої статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Враховуючи, що рішення суду є обов'язковим, зокрема, й для відповідача в частині виплати на користь позивача суми відшкодування майнової та моральної шкоди, то у відповідача існує перед позивачем невиконане грошове зобов'язання, відповідальність за порушення якого настає за правилами статті 625 ЦК України.

У справі, що переглядається, суди дійшли протилежного висновку при застосуванні положення частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, який не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Позивач в цьому провадженні шляхом подання позову пред'явив відповідачу вимогу в порядку частини другої статті 625 ЦК України про сплату сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання, що розраховані за проміжок часу з моменту спливу строку, наданого боржнику у виконавчих провадженнях для добровільного виконання судових рішень.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування заходів відповідальності внаслідок такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Крім того, Верховний Суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин статті 2 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", оскільки заборона, встановлена у зазначеній статті щодо нарахування пені та/або штрафів, стосується правовідносин за договорами кредиту, позики та не поширюється на спірні правовідносини.

Без надання оцінки судом першої інстанції обставинам щодо розрахунку суми стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України 2004 року, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України 2004 року Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України 2004 року справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України 2004 року.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360-3, частиною першою, підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2017 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 жовтня 2016 року, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 серпня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.