розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 грудня 2015 року, ухвалене у складі судді Онопченка Ю. В., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Ляховської І. Є., Барильської А. П., Михайлів Л. В.,

У квітні 2015 року ОСОБА_4звернулась до ОСОБА_5 з позовом про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначала, що 15 квітня 2008 року та 4 червня 2008 року між нею та відповідачем укладено два договори, за умовами яких відповідач зобов'язалася укласти з нею договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 за ціною 40 000 доларів США, а позивач передала відповідачу грошові кошти у розмірі 1 500 доларів США та 1 000 доларів США відповідно. Однак відповідач відмовилась від укладення зазначеного договору купівлі-продажу, тому рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року з відповідача на користь позивача стягнено грошові кошти в розмірі 30 000 грн, що за курсом Національного банку України станом на 30 травня 2014 року еквівалентно 2 500 доларам США.

25 березня 2015 року відповідач перерахувала позивачу грошові кошти у розмірі 25 705 грн, що за курсом Національного банку України на цей день складало 1 120,9711 доларів США, отже повинна сплатити позивачу ще 1 378,0289 доларів США.

На підставі викладеного, посилаючись на положення статті 625 ЦК України, просила стягнути з відповідача 1 378,0289 доларів США (що за курсом Національного банку України становить 30 936 грн); інфляційні втрати за 2009-2014 роки в розмірі 10 280 грн; три проценти річних у розмірі 3 928 грн (три проценти річних від 2 500 доларів США за п'ять років прострочення та три проценти річних від 1 378 доларів США за один рік) та 20 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_5 у повному обсязі виконала рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року, що підтверджується постановою державного виконавця від 28 квітня 2015 року про закінчення виконавчого провадження, тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача додаткових грошових коштів та відшкодування моральної шкоди відсутні.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що виконання рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року, яким стягнено з відповідача на користь позивача 30 000 грн як аванс, здійснювалося відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та закінчено постановою державного виконавця від 28 квітня 2015 року у зв'язку зі стягненням боргу у повному обсязі. Зобов'язання повернути позивачу суму авансу, переданого на виконання домовленості про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу будинку, яке виникло у відповідача на підставі рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року, не є грошовим зобов'язанням, а являється правовим наслідком неукладення сторонами договору купівлі-продажу, на виконання якого передано авансові платежі. При порушенні відповідачем зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду, до нього не можуть застосовуватися наслідки порушення грошового зобов'язання, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Апеляційний суд зазначив, що доводи позивача про знецінення грошових коштів у розмірі 30 000 грн, стягнених рішенням суду, та їх невідповідність сумі, переданій відповідачу у доларах США, не є підставою для задоволення позову, оскільки сума авансу стягнена з відповідача у гривнях за курсом, встановленим на час вирішення справи.

Крім того, апеляційний суд зауважив, що частина друга статті 625 ЦК України щодо стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначено договором у гривні, сторонами ж розрахунки здійснювалися в доларах США.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач отримувала аванс саме в доларах США, тому сума, що підлягає сплаті у гривнях, має визначатися за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Ухвалення судового рішення про стягнення боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов'язання, визначеного в іноземній валюті.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що 15 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір, згідно з яким відповідач зобов'язалася укласти з позивачем договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 за ціною 40 000 доларів США, а позивач передала відповідачу грошову суму в розмірі 1 500 доларів США.

4 червня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено ще один договір, за яким позивач передала відповідачу грошову суму в розмірі 1 000 доларів США.

Проте відповідач відмовилась від укладення договору купівлі-продажу зазначеного будинку.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року з відповідача на користь позивача стягнено грошові кошти (аванс) в розмірі 30 000 грн (суму, еквівалентну 2 500 доларам США за курсом Національного банку України станом на 30 травня 2014 року).

Постановою державного виконавця від 28 квітня 2015 року про закінчення виконавчого провадження виконавчий лист № 2-3885/11, виданий Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Запорізької області 15 липня 2014 року, про стягнення з відповідача на користь позивача 30 000 грн повернуто стягувачу у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 1 378 доларів США як різницю між переданою нею відповідачу сумою у розмірі 2 500 доларів США і сумою, стягненою у порядку виконання рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року у національній валюті при переведенні у валюту зобов'язання за курсом, встановленим на дату виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборгованість ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 стягнена у національній валюті рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року, яке набрало законної сили і повністю виконане відповідачем.

Реалізуючи своє право на звернення до суду, керуючись принципом диспозитивності і самостійно визначаючи зміст позовних вимог та спосіб захисту свого порушеного права, ОСОБА_4 у 2011 році звернулася до ОСОБА_5 з вимогами про стягнення суми боргу саме у гривневому еквіваленті.

Сума у розмірі 1 378 доларів США, щодо стягнення якої пред'явлений цей позов, фактично є курсовою різницею, зумовленою зростанням курсу долара США у період між набранням рішенням суду законної сили та його виконанням.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках.

Стягнення грошових коштів як курсової різниці, яка виникла у зв'язку зі зростанням курсу долара США у період між набранням рішенням суду про стягнення заборгованості законної сили та його виконанням, не є визначеним цивільним законодавством способом захисту майнового права кредитора, оскільки такі втрати не є збитками, яких кредитор зазнав у зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань.

Такі висновки узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 14-79цс18.

Оскільки ОСОБА_4, звертаючись з позовом до ОСОБА_5, самостійно визначила належну до стягнення суму боргу у національній валюті та погодилася із судовим рішенням про стягнення заборгованості саме у національній валюті, а відповідачем сплачено таку заборгованість у повному обсязі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 1 378 доларів США.

Доводи заявника про те, що ОСОБА_5 не виконала рішення суду про стягнення з неї боргу, оскільки сплачена нею сума у еквіваленті валюти зобов'язання - доларах США, є меншою ніж 2 500 доларів США, відхиляються касаційним судом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_5 виконала рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року про стягнення боргу в національній валюті у повному обсязі. Зростання курсу долара США не збільшує розмір існуючого за вказаним судовим рішенням грошового зобов'язання боржника, яке при зверненні до суду визначено позивачем у гривнях і у гривнях прийняте його виконання, тому доводи скарги у цій частині безпідставні.

Статтею 1167 ЦК України, на яку в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди посилається ОСОБА_4, встановлює, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Існування обставин, за яких відповідно до закону виникають правові підстави для відшкодування моральної шкоди, судами попередніх інстанцій не встановлено.

За таких обставин касаційний суд доходить висновку, що судові рішення судів попередніх інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду про стягнення на користь позивача грошових коштів, відповідають вимогам закону, оскільки відповідачем виконане рішення суду про стягнення боргу у повному обсязі.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не надав належної оцінки доводами позивача про існування між сторонами грошового зобов'язання та помилково послався на те, що зобов'язання зі сплати коштів не може виникати на підставі судового рішення.

Судами встановлено, що рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року набрало законної сили 28 липня 2014 року і з цієї дати підлягало добровільному виконанню боржником.

Виконане судове рішення 28 квітня 2015 року.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК Українизобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з рішення суду.

Системний аналіз статей 524, 533-535 і 625 ЦК України (435-15) дає підстави для висновку, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України (435-15) і містить загальні правила відповідальності щодо усіх видів грошових зобов'язань.

Оскільки у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону.

Відповідні висновки щодо застосування норм права висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18.

Оскільки рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року стягнено з ОСОБА_5 грошові кошти і це рішення не виконувалося протягом більш ніж дев'яти місяців, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме статтю 625 ЦК України, і помилково зазначив про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних.

Пославшись на те, що грошове зобов'язання не може виникати з судового рішення про стягнення грошових коштів, суд апеляційної інстанції не врахував положень статей 11, 509 ЦК України щодо підстав виникнення зобов'язань, не перевірив належним чином доводи ОСОБА_4 про несвоєчасність виконання боржником судового рішення та не встановив період, протягом якого на суму простроченого боргу підлягали нарахуванню три проценти річних і інфляційні втрати, у зв'язку з чим ухвалене у цій частині судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню у відповідній частині з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить урахувати викладене, встановити період прострочення ОСОБА_5 виконання грошового зобов'язання, яке виникло у неї перед ОСОБА_4 за рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року, та ухвалити судове рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін в частині вирішення вимог про стягнення 1 378 доларів США і відшкодування моральної шкоди та про передачу справи на новий апеляційний розгляд в частині вирішення вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2016 року в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань і трьох процентів річних скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2016 року в частині відмови у стягненні 1 378 доларів США і відшкодуванні моральної шкоди залишити без змін.