розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 лютого 2015 року у складі судді Саламон О. Б. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 09 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит"

(далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_3 укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії, за яким позичальнику відкрито кредитну лінію з розміром ліміту овердрафту у сумі 10 000, 00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитними ресурсами у розмірі 15 % річних строком до 08 липня 2010 року. Внаслідок невиконання позичальником умов укладеного договору утворилась заборгованість, яка згідно з розрахунком банку становить 29 018, 90 дол. США (що еквівалентно сумі 336 777, 25 грн за офіційним курсом НБУ), з яких: 9 484, 14 дол. США (еквівалентно 110 067, 67 грн) - прострочена заборгованість за кредитним договором; 4 180, 29 дол. США (еквівалентно 48 514, 13 грн) - заборгованість за відсотками; 15 353, 47 дол. США (еквівалентно 178 195, 46 грн) - нараховані відсотки на прострочену заборгованість.

Позивач визначив правовими підставами позову правила статей 509, 512, 525, 526, 530, 638, 1054 ЦК України, з урахуванням викладених обставин просив суд стягнути з відповідача зазначену заборгованість.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 лютого 2015 року позов задоволено. Судом стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором у розмірі 29 018, 90 дол. США, що еквівалентно 336 777, 25 грн, а також судовий збір у розмірі 3 367, 77 грн.

У своїх висновках суд першої інстанції виходив з того, що позичальник власні зобов'язання за кредитним договором не виконала, тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що висновки суду щодо підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Доводи ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині належного повідомлення відповідача про розгляд справи, у зв'язку з чим вона не змогла подати заяву про застосування позовної давності, апеляційним судом відхилено, оскільки згідно з пунктом 5.3 договору позичальник зобов'язаний протягом трьох робочих днів повідомляти банк про зміну своєї фактичної чи поштової адреси, судом вжито заходів задля належного сповіщення відповідача про час і місце проведення судових засідань, а в матеріалах справи достатньо відомостей про правовідносини сторін.

ОСОБА_3 у січні 2017 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема зазначено, що у матеріалах справи наявні докази того, що вона не проживає за адресою, за якою направлялися судові повістки; суд розглянув справу без її участі, чим позбавив можливості подати заяву про застосування позовної давності. На переконання заявника, позивачем позовна давність пропущена, про що нею заявлялось в апеляційному суді, натомість суди цієї обставини не врахували та зробили помилковий висновок про наявність достатніх підстав для задоволення позову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2017 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 14 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження у травні 2018 року передано до Верховного Суду.

У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо обґрунтування підстав позову

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 липня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є

ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_3 укладено договір про відкриття карткового рахунку, надання та використання платіжної картки.

09 липня 2008 року між сторонами укладено договір про відкриття відновлювальної лінії у формі овердрафту, відповідно до умов якого банком надано відповідачу кредитні ресурси шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з розміром кредитного ліміту в сумі 10 000, 00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15 % річних, строком до 08 серпня 2010 року.

Пред'являючи позовні вимоги, банк зазначив, що кредитодавець зобов'язання за укладеним договором виконав належним чином, відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконує, оскільки не здійснює оплату щомісячних обов'язкових платежів, чим порушує порядок здійснення погашення заборгованості за кредитом та відсотками, внаслідок чого утворилась заборгованість.

У статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) . Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (частина перша статті 530 ЦК України ).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

За правилом статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Враховуючи те, що позичальник умови кредитного договору щодо повернення кредиту не виконувала, правомірною є вимога кредитора про стягнення заборгованості за кредитом, що виникла внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Щодо застосування позовної давності

Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 зазначала, що у своїй заяві про перегляд заочного рішення просила суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність. Заявник також подала до апеляційного суду заяву про застосування позовної давності, на обґрунтування якої зазначила, що суд першої інстанції не повідомляв її про розгляд справи, що позбавило її можливості заявити про застосування позовної давності до ухвалення у справі заочного рішення. Строк кредитного договору сплинув 08 серпня 2010 року, з позовом про стягнення заборгованості банк звернувся у вересні 2014 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності.

Апеляційний суд під час перегляду справи застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-246цс14, та зазначив, що рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.

Верховний Суд не погоджується із зазначеним висновком апеляційного суду з огляду на таке.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 14-59цс18 Велика Палата Верховного Суду з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, зазначивши, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Одночасно у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

У статті 224 ЦПК України 2004 року передбачено, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України 2004 року ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було визнано, зокрема повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Відповідно до абзацу 5 частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою проживання (перебування), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.

Перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, Верховний Суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи є поштовий конверт, адресований судом відповідачу, разом із бланком повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернутий відділенням поштового зв'язку за закінченням строку зберігання, а не через відсутність відповідача за місцем проживання. У зазначеному поштовому відправленні суд повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі та про призначення судового засідання на 27 жовтня 2014 року. Поштові відправлення судових повісток про виклик у наступні судові засідання також поверталися до суду після закінчення строку зберігання на поштовому відділенні без вручення адресату.

На переконання Верховного Суду, суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року, порушив право відповідача бути поінформованим про дату, час та місце судових засідань (частина друга статті 6 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 232 ЦПК України 2004 року заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

У заяві про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 лютого 2015 року відповідач зазначила, що позовну заяву подано з пропуском позовної давності, а також, що вона не була належно повідомлена про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не змогла реалізувати право та подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.

В ухвалі суду першої інстанції від 12 жовтня 2015 року про відмову у перегляді заочного рішення викладено висновок, що відповідач належним чином повідомлялася про день, час і місце розгляду справи. Суд зазначив, що у заяві про перегляд заочного рішення не наведено обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, з урахуванням чого суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення поданої заяви.

В апеляційній скарзі відповідач повторно навела доводи про те, що не була належно повідомлена про дату, час і місце судового розгляду справи, тому не мала можливості реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті вимог.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина перша статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI; стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII).

Одним із елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція,

25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно зі статтею 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На переконання Верховного Суду, рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій у справі порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів" ("Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands") від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, 33).

Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив її права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.

Зазначені порушення зобов'язаний був виправити як апеляційний суд, так і суд першої інстанції, задовольнивши заяву відповідача про перегляд заочного рішення. Проте в ухвалі від 12 жовтня 2016 року суд не встановив причини неявки відповідача на судові засідання. Дослідження обставин, на які посилалася відповідач у заяві про перегляд заочного рішення, мало істотне значення для вирішення спору, оскільки у разі їх підтвердження у задоволенні позову може бути відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що строк дії кредитного договору сторонами погоджено до 08 липня 2010 року, а останній платіж нею здійснено 27 жовтня 2010 року, тобто звертаючись до суду із позовом у вересні 2014 року банк, на її переконання, пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Ці обставини підлягають встановленню, з'ясуванню та дослідженню під час нового розгляду справи судом.

За правилами статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та надавати оцінку доказам, а при вирішенні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, підлягає перевірці здійснений позивачем розрахунок пред'явленої заборгованості, дотримання меж позовної давності, що потребує додаткового дослідження матеріалів справи, встановлення обставин та оцінки доказів, отже рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.