розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2016 року у складі судді Лисенко Л. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року у складі колегії суддів: Спас О. В., Онищенка Е. А., Полякова О. З.,

ОСОБА_3 19 вересня 2014 року звернувся до суду з позовом, у подальшому уточненим, до Приватного підприємства "Нива-В.Ш." (далі - ПП "Нива-В.Ш."), ОСОБА_4 про визнання недійсними прилюдних торгів щодо нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1, проведених Філією 08 ПП "Нива-В.Ш." 10 квітня 2014 року; визнання недійсним протоколу проведення 10 квітня 2014 року прилюдних торгів № 08141107-1; визнання недійсним акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 18 квітня 2014 року; визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна від 15 травня 2014 року на квартиру АДРЕСА_1, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ВартановоюО.С. на ім'я ОСОБА_4

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що згідно із протоколом № 0814107-1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим 10 квітня 2014 року директором філії 08 ПП "Нива-В.Ш.", переможцем прилюдних торгів визнано ОСОБА_4, який запропонував найвищу ціну, 242 500, 00 грн. Зазначені прилюдні торги проводилися на виконання виконавчого напису від 06 червня 2009 року № 3934, вчиненого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ВартановоюО.С., на підставі якого звернуто стягнення на предмет іпотеки, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить позивачу на праві власності. Метою відчуження було задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") на загальну суму 419 816, 41 грн. На переконання позивача, зазначений протокол й, відповідно, прилюдні торги в цілому є недійсними, оскільки під час їх проведення філія 08 ПП "Нива-В.Ш." допустила порушення правил підготовки та порядку організації проведення торгів, які мали наслідком порушення його прав як боржника у виконавчому провадженні. Реалізація майна відбулася за ціною, що є нижче його дійсної ринкової вартості. Порушення правил підготовки торгів полягає у порушенні правил формування початкової ціни лота. Також позивача не повідомили про дату, час та місце проведення прилюдних торгів, йому створювались штучні перешкоди в отриманні інформації про торги, порушено загальний строк їх проведення.

Як на правові підстави позову ОСОБА_3 посилався на положення статей 203, 215, 216, 650, 655 ЦК України, статей 58, 62 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (606-14) , далі - Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) ).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зробивши висновок про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що відповідно до обставин справи реалізація спірної квартири проводилась на підставі виконавчого напису, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє. Вирішуючи спір, суд не визначив характер спірних правовідносин і правову норму, яка підлягала до застосування, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, аналіз норм з точки зору колізії загальної та спеціальної норм дає підстави для висновку, що у разі, коли прилюдні торги з продажу майна проводили на виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, то під час вирішення судом питання про наявність чи відсутність порушення встановлених законодавством правил проведення торгів норми Закону України "Про іпотеку" (898-15) до спірних правовідносин не застосовуються, а застосовуються загальні норми, що регулюють правовідносини з реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, - норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомо майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (z0745-99) (далі - Тимчасове положення).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено, судом визнано недійсними прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1; визнано недійсними протокол від 10 квітня 2014 року № 0814107-1 проведення прилюдних торгів, акт державного виконавця від 19 квітня 2014 року про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4, посвідчене приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ВартановоюО.С., зареєстроване у реєстрі за № 2103.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що реалізація спірного майна проводилася на підставі виконавчого напису, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, у разі коли торги з продажу майна проводились на виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, то під час вирішення судом питання про наявність чи відсутність порушення встановлених законодавством правил проведення торгів норми Закону України "Про іпотеку" (898-15) до спірних правовідносин не застосовуються, а застосовуються загальні норми, що регулюють правовідносини з реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, зокрема норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та Тимчасового положення.

Зважаючи на наведені висновки, суд першої інстанції встановив порушення у проведенні прилюдних торгів, зокрема щодо визначення початкової вартості та переоцінки (уцінки) майна.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 26 листопада 2014 року у

справі № 6-174цс14, Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та Тимчасового положення. Суд апеляційної інстанції зазначив, що звіт про оцінку майна, на підставі якого проведено оскаржувані прилюдні торги, станом на момент їх проведення був нечинним, а тому суд першої інстанції обґрунтовано застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-147цс14, відповідно до якого проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який втратив чинність, є порушенням правил частини п'ятої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Враховуючи відсутність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, за висновками апеляційного суду, суд першої інстанції правильно керувався Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) та Тимчасовим положенням. Таке застосування норм матеріального права відповідає обставинам справи та висновкам, викладеним в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі від 13 травня 2015 року, які є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Тому є безпідставними доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем визначеної у статті 48 Закону України "Про іпотеку" позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог. Висновки рішення суду також не спростовують доводи апеляційної скарги, в яких наводиться приклад з практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постанова Верховного Суду України від 05 лютого 2015 року у справі

№ 6-238цс14, оскільки наведені судові рішення ухвалено у справах, обставини яких не є тотожними обставинам цієї справи.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що висновок апеляційного суду, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Закону України "Про іпотеку" (898-15) спростовується матеріалами справи, зокрема наявністю виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого здійснювалось звернення стягнення на предмет іпотеки на оскаржуваних прилюдних торгах. Питання щодо розмежування застосування процедур примусової реалізації майна, а відтак і законодавчих актів, які підлягають застосуванню, викладено у правовому висновку у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2015 року

у справі № 6-238цс14, відповідно до якого виконавчі дії з реалізації предмета іпотеки, на яке звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводяться за спеціальним порядком відповідно до статті 41 Закону України "Про іпотеку" шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції заявник подавав клопотання про застосування позовної давності до спірних правовідносин за правилами статті 48 Закону України "Про іпотеку", що складає три місяці. Зважаючи на наведене, апеляційний суд неправильно з'ясував характер спірних правовідносин та, як наслідок, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема щодо застосування позовної давності.

Також заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не залучили до участі у справі як третю особу ПАТ "ОТП Банк", прав та інтересів якого стосується цей спір, оскільки у разі визнання прилюдних торгів недійсними, грошові кошти, отримані банком від реалізації іпотечного майна, направлені на погашення заборгованості, будуть витребувані у ПАТ "ОТП Банк", а тому банк як стягувач є зацікавленим у вирішенні цього спору.

На переконання заявника, ОСОБА_3 як позивач не довів, яким чином проведення прилюдних торгів порушило його права та законні інтереси.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 07 лютого 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконанні Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС Запорізького МУЮ) знаходився виконавчий напис № 3934, вчинений 26 вересня 2009 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ВартановоюО.С., яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_3 на праві власності, з метою задоволення вимог ПАТ "ОТП Банк" на загальну суму 426 017, 67 грн (виконавче провадження ВП №36067054, відкрите постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Запорізького міського управління юстиції ВербицькоїЛ.Г. від 21 січня 2013 року).

Реалізація іпотечного майна проводилася на підставі виконавчого напису, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє.

За договором від 27 січня 2014 року № 0814107 про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, укладеним між органом державної виконавчої служби та ПП "Нива-В.Ш.", на прилюдні торги передано арештоване під час примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 06 червня 2009 року (як зазначено у договорі) № 3934 майно - квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 (акт опису та арешту майна від 12 квітня 2013 року, серія ВП №194/7), стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (як зазначено у договорі), стартова ціна 322 655, 00 грн без урахування ПДВ.

Ринкова вартість квартири у сумі 322 655, 00 грн, за якою вона передавалася на прилюдні торги, визначена у звіті від 19 серпня 2013 року про її оцінку, здійсненому суб'єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчого провадження.

На момент укладення з ПП "Нива-В.Ш." договору від 27 січня 2014 року № 0814107 на реалізацію спірного арештованого нерухомого майна, звіт про оцінку майна від 19 серпня 2013 року у виконавчому провадженні був чинний. Прилюдні торги з реалізації спірного арештованого нерухомого майна призначені філією 08 ПП "Нива-В.Ш." на 24 лютого 2014 року, тобто в межах двомісячного строку з дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення, як це передбачено пунктом 3.3 Тимчасового положення.

24 лютого 2014 року прилюдні торги не відбулися через відсутність купівельного попиту, про що торговельна організація повідомила державного виконавця, боржника та стягувача листом від 24 лютого 2014 року

№08/02-562 з посиланням на пункт 7.1 Тимчасового положення. Із зазначених підстав державному виконавцю було запропоновано провести переоцінку майна.

У зв'язку з визнанням прилюдних торгів 24 лютого 2014 року такими, що не відбулися, державним виконавцем 04 березня 2014 року проведена уцінка майна. Згідно з актом переоцінки майна від 04 березня 2014 року вартість майна після першої переоцінки (уцінки) на 25 % складала 241 991, 25 грн.

Повторні прилюдні торги з реалізації спірного арештованого нерухомого майна призначені на 10 квітня 2014 року.

Від дня підписання звіту про оцінку майна у виконавчому провадженні й до дня публічних торгів 24 лютого 2014 року, які не відбулися, минуло більше шести місяців, тобто, станом на 24 лютого 2014 року звіт про оцінку майна від 19 серпня 2013 року був нечинним, відповідно звіт був нечинним й на день проведення повторних прилюдних торгів, 10 квітня 2014 року, результати яких оскаржує позивач. Крім того, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року визнано недійсним акт переоцінки майна - квартири АДРЕСА_1 від 04 березня 2014 року.

На підставі акта державного виконавця від 18 квітня 2014 року про реалізацію предмета іпотеки, квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ВартановоюО. С 15 травня 2014 року видано свідоцтво про придбання ОСОБА_4 з прилюдних торгів спірного нерухомого майна.

15 травня 2014 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи, застосував норми ЦК України (435-15) , Закону України "Про іпотеку" (898-15) , Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає, зокрема, в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У статті 44 цього Закону передбачена черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Відповідно до правил статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено особливості процедури звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно з частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування Закону України "Про іпотеку" (898-15) до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) допускають звернення стягнення на предмет іпотеки під час процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Згідно із частиною першою, пунктом 4 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як виконавчі написи нотаріусів.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості. У статті 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки згідно зі статтею 575 ЦК України іпотека визначена як окремий вид застави, норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя виключно з урахуванням особливостей, визначених у Законі України "Про іпотеку" (898-15) .

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнивши позов та визнавши недійсними прилюдні торги, протокол їх проведення, акт державного виконавця та свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на квартиру з підстав недотримання процедури та організації проведення прилюдних торгів, помилково не врахував, що Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) передбачені випадки для застосування порядку реалізації майна, визначеного Законом України "Про іпотеку" (898-15) , без наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису, який не є рішенням суду про звернення стягнення на іпотечне майно, не є підставою для застосування до організації процедури проведення прилюдних торгів спеціальних норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) , оскільки за правилами статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Застосовуючи до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 26 листопада 2014 року у справі

№ 6-174цс14, суди не врахували, що фактичні обставини справи мають істотні відмінності, а тому цей правовий висновок суд не підлягав застосуванню до спірних правовідносин. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що Верховний Суд України у правовому висновку, викладеному у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-238цс14, визначив, що виконавчі дії з реалізації предмета іпотеки, на яке звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводяться за спеціальним порядком відповідно до статті 41 Закону України "Про іпотеку" шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , а не нормами спеціального Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса зумовлює застосування до спірних правовідносин спеціальних норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) замість загальних норм, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

При цьому за правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6-1375цс16, оскарження результатів торгів відповідно до статті 48 Закону України "Про іпотеку" означає можливість оспорити договір, укладений на прилюдних торгах, як з підстав невідповідності його вимогам ЦК України, зокрема статей 203, 215 ЦК України, так і з підстав, передбачених статтями 45- 47 Закону України "Про іпотеку".

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). У законі для окремих видів вимог може встановлюватися спеціальна позовна давність. До вимог про оскарження прилюдних торгів з реалізації іпотечного майна застосовується спеціальна позовна давність. Згідно зі статтею 48 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна. Отже, у справах про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, передбачена статтею 48 Закону України "Про іпотеку".

Зважаючи на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано застосували до спірних правовідносин норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) без урахування спеціальних норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) та не надали належної оцінки заявам ТОВ "Нива-В.Ш." та ОСОБА_4 (а.с. 76, 193) про застосування позовної давності, передбаченої у статті 48 Закону України "Про іпотеку", зокрема, що іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині першій статті 265 ЦК України зазначено, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Враховуючи, що ОСОБА_3 уперше звернувся з позовом про оскарження прилюдних торгів 29 квітня 2014 року, який залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 серпня 2014 року у справі № 334/3833/14-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11 вересня 2014 року, позивач об'єктивно пропустив строк звернення до суду з позовом про оскарження результатів прилюдних торгів (спеціальна позовна давність), поважності причин пропуску не навів та не обґрунтував.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи встановлення судами першої та апеляційної інстанцій порушення процедури проведення прилюдних торгів, що не оскаржується заявником, а також наявність заяв ПП "Нива-В.Ш." та ОСОБА_4 про застосування спеціальної позовної давності до спірних правовідносин, що визначена у статті 48 Закону України "Про іпотеку", Верховний Суд застосовує її відповідно до правил статті 267 ЦК України.

Таким чином, Верховний Суд, встановивши порушення судами норм матеріального права, зробив висновок про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги, що спір стосується прав та інтересів стягувача у виконавчому провадженні, враховані Верховним Судом під час ухвалення нового рішення у справі, проте Верховний Суд не встановив підстав для направлення справи на новий розгляд виключно з підстав незалучення ПАТ "ОТП Банк" до участі у справі.

Верховний Суд в ухваленні законного та обґрунтованого рішення керується завданням та принципами цивільного судочинства. Формальні міркування не можуть слугувати достатніми підставами в обранні правомірного та справедливого рішення у справі.

Відповідно до правил статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За пунктом 10 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, у тому числі розумність строків розгляду справи судом.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про недоведеність порушення прав позивача проведенням прилюдних торгів, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено порушення під час визначення ціни іпотечного майна, на яке здійснювалось стягнення, а отже необґрунтоване визначення початкової вартості спірного майна.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

У частинах першій та третій статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Приватного підприємства "Нива-В.Ш.", ОСОБА_4 про визнання недійсними прилюдних торгів щодо нерухомого майна, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів, визнання недійсним акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна відмовити.