розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 вересня 2016 року у складі судді Скрипниченко Т. І. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю., Принцевської В. П.,

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовувався тим, що 12 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 6 000, 00 дол. США строком до 11 червня 2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

У зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором у відповідача станом на 03 лютого 2016 року виникла заборгованість у сумі 21 267, 62 дол. США, що складається з: заборгованості за сумою кредиту у розмірі 4 413, 76 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 15 831, 91 дол. США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 9, 66 дол. США та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 012, 28 дол. США.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 вересня 2016 року позов задоволено частково. Судом стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитом в сумі 4 413, 76 дол. США та заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 15 831, 91 дол. США., що разом становить 20 245, 67 дол. США. У задоволенні інших позовних вимог - про стягнення пені та штрафу - судом відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості за процентами за користування кредитом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, суд навів посилання на положення статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", якою на час проведення антитерористичної операції заборонено нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржила його до апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості за процентами за користування кредитом.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції зробив правомірний висновок про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за сумою кредиту та відсотками, оскільки відповідач умови кредитного договору належним чином не виконала.

ОСОБА_4, не погодившись із ухваленими судовими рішеннями в частині задоволення позову про стягнення суми кредиту та нарахованих відсотків, звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині вимог, у задоволенні яких судами відмовлено, заявник ухвалені судові рішення не оскаржує.

У обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на те, що всупереч вимогам статті 158 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) розгляд справи проводився не у судовому засіданні. У порушення статті 167 ЦПК України 2004 року перед початком розгляду справи суд не роз'яснював стороні процесуальні права, передбачені статтею 27 ЦПК України 2004 року, не оголошував склад суду, права відводу судді та секретарю. Всупереч вимогам частини другої статті 174 ЦПК України 2004 року суд не роз'яснив наслідки визнання позову.

Заявник зазначає, що останній платіж за кредитним договором вона зробила 23 січня 2012 року, проте, не знаючи своїх прав, не скористалася правовою допомогою адвоката, не подала заяву про застосування позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області зазначену цивільну справу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 грудня 2007 року між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 105588-cred, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 6 000, 00 дол. США строком до 11 червня 2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 24 % річних на суму залишку заборгованості.

Відповідно до умов договору відповідач повинна була щомісячно здійснювати погашення заборгованості не пізніше 28-го числа кожного місяця, розмір щомісячного платежу мав становити 402, 93 дол. США.

Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надав позичальнику кредит у розмірі, встановленому договором, проте відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача на 03 лютого 2016 року становила 21 267, 62 дол. США та складалася з таких сум: заборгованості за кредитом у розмірі 4 413, 76 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 15 831, 91 дол. США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 9, 66 дол. США та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 012, 28 дол. США.

Право, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, із договорів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.

Під час тлумачення наведених норм колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зобов'язана застосувати правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, відповідно до якого припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Щодо вимог про стягнення штрафів

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфа 2 глави 49 ЦК України (435-15) особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не зазначено у законі чи в договорі.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так й до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Оскільки після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позивача нараховувати проценти за кредитом припиняється, то відповідно припиняється і право нараховувати штраф.

Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки долученому банком розрахунку заборгованості на предмет його відповідності наведеним нормам права, оскільки строк дії кредитного договору сторонами погоджено до 11 червня 2009 року, а заборгованість розрахована за період з 12 грудня 2007 року до 03 лютого 2016 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція,

25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно зі статтею 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд вважає, що рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій у цій справі порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як елемента верховенства права.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів" ("Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands") від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, 33).

У вирішенні питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню правила статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами частини першої статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Забезпечення виконання завдання цивільного судочинства реалізовується шляхом дотримання судом процедури розгляду справи, визначеної процесуальним законом, чіткого слідування правилам щодо кожної стадії судового розгляду.

За правилами статті 158 ЦПК України 2004 року розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Судове засідання проводиться в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду - залі засідань.

Імперативне правило частини першої статті 159 ЦПК України 2004 року передбачає, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

Згідно зі статтею 167 ЦПК України 2004 року головуючий роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, про що зазначається в журналі судового засідання.

Перелік процесуальних прав та обов'язків сторін, а також осіб, які беруть участь у справі, наводився у положеннях статей 27, 31 ЦПК України 2004 року.

За приписами частин першої та другої статті 197 ЦПК України 2004 року суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. У разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом статті 198 ЦПК України 2004 року одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання. У журналі судового засідання зазначаються такі відомості: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання; 3) справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, що беруть участь у справі; 4) порядковий номер вчинення процесуальної дії; 5) назва процесуальної дії; 6) час вчинення процесуальної дії; 7) інші відомості, визначені цим Кодексом. Журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи.

Верховним Судом виявлено істотне порушення судом першої інстанції згаданих норм процесуального права, що призвело до порушення законних прав та інтересів відповідача, це мало своїм наслідком несправедливий дисбаланс між правами та інтересами сторін у справі.

На аркушах справи 28, 38, 46, 52, 58, 139 наявні довідки та протоколи судових засідань, які не передбачалися правилами ЦПК України (1618-15) 2004 року та не містять необхідних відомостей, визначених частиною другою статті 198 ЦПК України 2004 року.

За наявними у матеріалах справи документами підтверджуються доводи заявника про те, що їй не роз'яснювалися процесуальні права та обов'язки, оскільки фактично в суді першої інстанції не проводилися судові засідання з розгляду існуючого спору між сторонами.

Згадані порушення зумовили також порушення судом першої інстанції частини першої статті 159 ЦПК України 2004 року про обов'язковість дослідження доказів у справі під час розгляду справи, що має бути відображено у журналі судового засідання.

У частині третій статті 213 ЦПК України 2004 року встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом пунктів 1-5 частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропуск позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

За приписами частини четвертої статті 174 ЦК України у разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про задоволення позову лише за наявності для того законних підстав.

Одночасно необхідно враховувати, що обов'язковим є дотримання судом правила частини другої цієї статті про те, що до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

В матеріалах справи відсутні докази того, що суд першої інстанції роз'яснив відповідачу правові наслідки визнання нею позову, а отже прийняття судом визнання позову відповідачем відбулося з порушенням імперативних норм процесуального закону.

Заява ОСОБА_4 від 28 квітня 2014 року складається із двох частин, які суперечать одна одній. В одній частині особа зазначила, що позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не визнає, а в іншій, що позов визнає в частині тіла кредиту без відповідної конкретизації та уточнення розміру заборгованості тощо.

В оцінці доводів заявника Верховний Суд виходить з того, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. У мотивувальній частині рішення необхідно наводити вичерпні відомості про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, не дослідив наявні у матеріалах справи докази на предмет спливу визначеного договором строку кредитування, не перевірив правильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості та період, за який вона нараховувалась, що, як наслідок, призвело до передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Всупереч частині другій статті 174 ЦПК України 2004 року суд не роз'яснив відповідачу наслідки вчинення нею процесуальних дій у формі визнання позову, такі дії суду не є правозгідними.

Верховний Суд в оцінці усіх обставин справи та доводів поданої скарги виходить з того, що здійснення правосуддя пов'язується з неухильним дотриманням певної визначеної законом процесуальної форми, що є конституційною гарантією дотримання принципу забезпечення особі доступу до правосуддя, порушення чого мало місце у досліджуваному спорі.

Апеляційний суд на згадані порушення суду першої інстанції належної уваги не звернув, під час апеляційного перегляду їх не усунув, не здійснив усебічний та повний розгляд справи.

За правилами статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За приписами пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду суди зобов'язані встановити, за який період ОСОБА_4 нарахована заборгованість окремо за кожною умовою кредитного договору, коли закінчився строк його дії та чи здійснювалось позичальником погашення заборгованості, до якого часу.

При цьому судам необхідно звернути увагу на те, що за правилами частини першої статті 264 ЦК України сплата заборгованості за кредитним договором впливає лише на переривання (перебіг) позовної давності, а не на право банку нараховувати проценти після закінчення строку дії кредитного договору.

Враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій в результаті порушення норм процесуального права не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов переконання про необхідність скасування судових рішень в їх оскаржуваній частині та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а отже касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за сумою кредиту та нарахованими процентами скасувати, справу направити у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.