розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2017 року у складі судді Щербини С. В. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі -

ДП "Адміністрація морських портів України") про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі наказу начальника Миколаївської філії ДПп "Адміністрація морських портів України" від

23 березня 2017 року № 156/о ОСОБА_4 було звільнено з посади контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (зі скороченням штату).

Дане звільнення відбулося з порушенням чинного законодавства, а саме: наказ про скорочення штатного розпису підписаний особою, яка не має повноважень діяти від імені відповідача, без завчасного попередження профспілкової організації та без надання попередньої згоди профспілкової організації, членом якої є позивач.

Посилаючись на ці обставини та норми трудового законодавства,

ОСОБА_4 просив поновити його на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня

2017 року позовні вимоги задоволено.

Поновлено ОСОБА_4 на роботі в Миколаївській філії ДП "Адміністрація морських портів України" на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму з 23 березня

Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь

ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 46 817,71 грн.

Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь держави судовий збір у розмірі 1 280,00 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі піддано негайному виконанню.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні

ОСОБА_4 роботодавцем була порушена процедура звільнення, визначена нормами трудового законодавства. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про поновлення ОСОБА_4 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ДП "Адміністрація морських портів України" залишено без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ДП "Адміністрація морських портів України", суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

06 березня 2018 року ДП "Адміністрація морських портів України" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином обґрунтовані та підтверджені належними доказами доводи відповідача щодо повного дотримання ДП "Адміністрація морських портів України" вимог законодавства про працю під час звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату, що призвело до неправильного застосування судами норм матеріального права.

У травні 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), пункти 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 та 3 статті 41 КЗпПУкраїни може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є членом профспілкового комітету Миколаївського морського торговельного порту Професійна спілка працівників морського транспорту.

Відповідач не звертався до профспілки із обґрунтованим письмовим поданням, а тому районний суд запропонував профспілці погодити звільнення позивача відповідно до вимог частини дев?ятої статті 43 КЗпП України.

Відповідно до витягу з протоколу засідання профкому від 19 жовтня 2017 року № 3/70 профспілка відмовила ДП "Адміністрація морських портів України" у наданні згоди на звільнення позивача. Таке рішення мотивоване відсутністю об'єктивних причин для неминучих звільнень працівників загону охорони, який має функціонувати відповідно до вимог Закону України "Про морські порти України" (4709-17) , невиконання статей 40, 49 КЗпП України, оскільки роботодавець запропонував наявні вакансії лише в філії, а не на підприємстві в цілому.

Згідно частини третьої статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Тлумачення статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" свідчить, що законодавцем встановлена обов'язковість отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого є працівник, при його звільненні.

Суди попередніх інстанцій встановили, що звільнення ОСОБА_4 відбулося з порушенням порядку передбаченого КЗпП України (322-08) . Відмова профспілкового комітету Миколаївського морського торговельного порту Професійної спілки працівників морського транспорту у дачі згоди на його звільнення є обґрунтованою, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про поновлення ОСОБА_4 на роботі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2018 року залишити без змін.