Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 732/1128/16-ц
провадження № 61-24188св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Городнянська міська рада Чернігівської області,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування в особі Городнянської районної державної адміністрації Чернігівської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Городнянської міської ради Чернігівської області на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 10 січня 2017 року у складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Лакізи Г. П.,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року Городнянська міська рада Чернігівської області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 та просила виселити відповідача та її членів сім'ї із самоправно ними зайнятого житла за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 13 березня 2014 року у цивільній справі № 732/331/14 житловий будинок та господарчі споруди за адресою: АДРЕСА_1, було визнано відумерлою спадщину та передано у комунальну власність Городнянської міської ради. 21 травня 2014 року право на це майно було зареєстровано реєстраційною службою Городнянського РУЮ Чернігівської області за Городнянською міською радою, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 21929830 від 21 травня 2014 року.
При огляді майна в натурі було виявлено, що це житло самоправно зайняте громадянкою ОСОБА_1 та членами її родини. Склад сім'ї: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 За адресою: АДРЕСА_1 вони не зареєстровані. До цього відповідач з дітьми проживала і на цей час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (тобто по сусідству зі спірним житлом). Це житло належить на праві власності матері відповідача - ОСОБА_5 Городнянська міська рада Чернігівської області неодноразово попереджувала ОСОБА_1 про добровільне звільнення нею відповідного житла, але вона не відреагувала на ці попередження певним чином. Оскільки відповідач разом зі своєю сім'єю самоправно зайняли будинок і проживають, тому на підставі статті 116 ЖК позивач просив виселити цю сім'ю.
Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 08 листопада 2016 року позовні вимоги Городнянської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення із самоправно зайнятого житла задоволено повністю. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та неповнолітню ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, із самоправно зайнятого ними жилого приміщення - будинку АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_1 та члени її сім'ї не мають правових підстав займати спірний будинок. Натомість, відповідач та її діти мають зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_2, а отже мають право користування іншим житловим приміщенням. Неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як діти відповідача ОСОБА_1, відповідно до положень статей 65, 156 ЖК також мають право на вселення та користування житловим приміщенням своєї матері без згоди інших осіб. Отже, виселення відповідача та її неповнолітніх дітей не позбавляє їх права на житло.
При відмові у застосуванні наслідків спливу позовної давності, які ОСОБА_1 просила рахувати з 25 вересня 2012 року, оскільки позивач знав та міг дізнатись про постійне місце проживання ОСОБА_1 з дітьми у спірному будинку, суд першої інстанції зазначив, що право на звернення Городнянської міської ради до суду з відповідним позовом виникло лише після набрання рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 13 березня 2014 року законної сили та набуття позивачем у комунальну власність спірного будинку.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 10 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 08 листопада 2016 року скасовано. У задоволенні позову Городнянської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів, що ОСОБА_1 разом з родиною заселились в спірний будинок самоправно, і їх виселення на підставі частини третьої статті 116 ЖК є неможливим.
У лютому 2017 року Городнянська міська рада Чернігівської області подала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 10 січня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржене рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 та її сім'я вселилися у спірний будинок у липні 2012 року після смерті власника, тому апеляційний суд безпідставно застосував статтю 156 ЖК до спірних відносин. Вважає факт написання ОСОБА_6 розписки недоведеним фактом, оскільки вона не є договором найму приміщення. Вказує, що позовна давність має починати обчислюватися із 24 березня 2014 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 надала заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Заперечення мотивовані тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 вселилася у спірний будинок за згодою ОСОБА_6 і продовжила проживати у ньому після її смерті.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року справа призначена до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15)
України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)
, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15)
касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15)
України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 13 березня 2014 року задоволено позов Городнянської міської ради та визнано спадщину на житловий будинок та господарчі споруди, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, відумерлою і передано у комунальну власність Городнянської міської ради Чернігівської області. Рішення суду набрало законної сили 24 березня 2014 року.
21 травня 2014 року реєстраційною службою Городнянського районного управління юстиції Чернігівської області за Городнянською міською радою Чернігівської області було зареєстровано право власності на даний житловий будинок з господарчими спорудами, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 травня 2014 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 травня 2014 року.
Згідно акту обстеження від 16 серпня 2016 року комісія Городнянської міської ради Чернігівської області в присутності двох свідків в ході перевірки фактичного місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановила, що останні, а також ОСОБА_4 проживають, але не зареєстровані в АДРЕСА_1 у будинку, який вони зайняли самовільно і будинок цей належить до комунальної власності міської ради за рішенням суду.
При скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові у задоволенні позову апеляційний суд зробив висновок, що позивач не довід підстав для виселення без надання іншого жилого приміщення, передбачених частиною третьою статті 116 ЖК, а саме те, що ОСОБА_1 та її родина зайняли житлове приміщення самоправно, без належних підстав та поза волею власника житла.
Колегія суддів погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.
Тлумачення частини першої статті 11, частини першої статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення) свідчить, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Аналіз змісту позову про виселення свідчить, що він заявлений на підставі частини третьої статті 116 ЖК.
У висновку Верховного Суду України, який викладений у постанові від 22 червня 2017 року у справі за № 6-2010цс16, вказано, що відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. У частині третій статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Встановивши, що відсутні правові підстави для виселення відповідачів на підставі частини третьої статті 116 ЖК, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Оскільки оскаржене рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 406, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Городнянської міської ради Чернігівської області залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 10 січня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. І. Крат