розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Ізюмського комунального виробничого водопровідно-комунального підприємства на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 березня 2016 року у складі судді: Бутенка В. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2016 року у складі суддів: Черкасова В. В, Гальянова І. Г., Колтунової А. І.,

У серпні 2015 року Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство (далі - Ізюмське КВ ВКП) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення плати за безоблікове водокористування.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач є споживачем централізованого водопостачання, що здійснює Ізюмське КВ ВКП за адресою: АДРЕСА_1.

08 червня 2015 року працівниками Ізюмське КВ ВКП при проведенні обстеження мереж споживачів було виявлено здійснення поливу присадибної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 з дворової колонки без встановлення засобу обліку, що є порушенням вимог чинних правил та норм. За фактом вказаних дій відповідачки було складено акт, який розглянуто підприємством та нараховано плату за безоблікове водокористування.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь плату за безоблікове водокористування в розмірі 6 731,42 грн та 243,60 грн судового збору.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовано тим, що позивачем не доведено, що споживач ОСОБА_2 08 червня 2015 року самовільно користувалася системою централізованого комунального водопостачання.

У травні 2016 року позивач подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суди при вирішенні справи не врахували те, що: здійснювати полив з інших джерел, в тому числі з власної свердловини, відповідач не міг, оскільки на момент виявлення факту поливу була відсутня електроенергія. Складений працівниками підприємства акт про порушення є належним доказом у справі тому, що на момент перевірки ОСОБА_2 відмовилася пред'явити документ, що посвідчує особу, відмовилася підписати складений акт та отримати його примірник, це також підтверджується показами свідків.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 14 липня 2016 року у справі відкрите касаційне провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_2 є споживачем централізованого водопостачання, яке здійснює Ізюмське КВ ВКП за адресою: АДРЕСА_1.

08 червня 2015 року працівниками Ізюмського КВ ВКП при проведенні обстеження мереж споживачів було складено Акт № 2 про порушення Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення.

Суди встановили, що згідно акту від 08 червня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 виявлено здійснення поливу присадибної ділянки з дворової колонки без встановлення засобу обліку. Акт від 08 червня 2015 року підписаний працівниками Ізюмського КВ ВКП, споживачем акт не підписаний, лише зазначено як споживача ОСОБА_3.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що позивачем не доведено, що ОСОБА_2 08 червня 2015 року самовільно користувалася системою централізованого комунального водопостачання, зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ізюмського комунального виробничого водопровідно-комунального підприємства залишити без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін.