розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовского міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2015 року у складі судді Ковтуновича М. І. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 січня

2016 року у складі колегії суддів: Максимчук З. М., Оніпко О. В., Собіни І. М.,

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ Надра"), у якому просила стягнути кошти по договорах строкового банківського вкладу: за договором від 11 березня 2008 року - 2007 грн депозиту, 260,30 грн відсотків, 216,73 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, 149,37 грн інфляційних втрат; за договором від 21 серпня 2008 року - 16,85 євро відсотків, 4,96 євро 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання; за договором від 27 травня 2008 року - 1978,79 євро відсотків, 561,48 євро 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. ОСОБА_1 також подала заяву про поновлення строку позовної давності.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ "Надра" було укладено договори строкового банківського вкладу: від 11 березня 2008 року, згідно із яким банк прийняв від позивача суму вкладу в розмірі

1 000 грн на строк 12 місяців; від 21 серпня 2008 року, за умовами якого відповідач прийняв вклад позивача в сумі 6 460 євро на строк 5 місяців; від 27 травня 2008 року згідно з яким відповідач прийняв кошти позивача в сумі 47 000 євро як вклад на строк 12 місяців. Після спливу строків кожного із депозитів позивач зверталася до відповідача із вимогою про повернення депозитів, однак ПАТ "КБ "Надра" вклади не повернув, мотивуючи відсутністю коштів. Зазначає, що відповідач неправомірно користувався її коштами після спливу строків депозитів. Наводить розрахунки по кожному із договорів банківських вкладів.

Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку позовної давності,

ОСОБА_1 посилалась на те, що про порушення своїх прав дізналася із судових рішень Верховного Суду України в справах від 29 травня 2013 року

№6-39цс13 та від 25 грудня 2013 року №6-140цс13.

Рішенням Кузнецовского міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявляв відповідач, що є підставою для відмови у позові.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 11 січня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд перевірив пояснення позивачки, встановив та зазначив у рішенні про відсутність обставин, якими позивач обґрунтовувала поважність причин пропущення строку на звернення до суду, з огляду на зміст позовних вимог, в достатньому обсязі визначився з часом початку перебігу позовної давності та вірно відмовив у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

У касаційній скарзі, поданій 30 жовтня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд не врахував, що позивач є споживачем фінансових послуг, а в силу статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб має право на захист своїх прав державою.

Вказує, що відповідно до пункту 5 статті 1, пункту 14 ччатсини першої саттті 4 розділу ІІ Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) у редакції від 20 липня 2014 року та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) у редакції від 02 грудня

2012 року вона є споживачем фінансових послуг.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відстрочено сплату судового збору, відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

Доводи відзиву ПАТ "КБ "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ґрунтуються на тому, що у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, і його положення є пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 402 ЦПК України (1618-15) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суд установив, що між ВАТ "КБ "Надра" (правонаступником якого є

ПАТ "КБ "Надра") та ОСОБА_1 11 березня 2008 року було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) "Мій вибір", оформлений в рамках тарифного пакету ТП Стимул, відповідно до умов якого

ОСОБА_1 внесла на депозит у вказану банківську установу 10 000 грн з виплатою процентів за ставкою 14,9% річних. Строк вкладу 12 місяців.

Згідно копії звіту по депозиту "Мій вибір" 10 серпня 2009 року

ПАТ "КБ "Надра" виплатило вкладнику частину депозиту в сумі 5 000 грн, а 10 грудня 2009 року відповідач перерахував залишок депозиту в розмірі 5 000 грн.

Переказ процентів по депозиту здійснено 11 березня 2009 року в розмірі

1 482,62 грн та 10 грудня 2009 року в сумі 167,14 грн на поточний рахунок.

27 травня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра" (правонаступником якого є

ПАТ "КБ "Надра") та ОСОБА_1 було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) "Мій вибір", оформлений в рамках пакету послуг ПП Стимул, відповідно до умов якого ОСОБА_1 внесла вклад у вказану банківську установу в сумі 47 000 євро з виплатою процентів за ставкою 11,2% річних. Строк вкладу 12 місяців.

Згідно копії звіту по депозиту "Мій вибір" ПАТ "КБ "Надра" виплачував депозит частинами: 27 травня 2009 року - 29 452, 59 євро; 10 листопада 2009 року - 3 505 євро; 10 березня 2010 року - 3 509,48 євро; 12 липня

2010 року - 3 509,48 євро; 10 листопада 2010 року - 3 509,48 євро;

10 березня 2011 року - 3 513,97 євро. Переказ процентів по депозиту здійснювався періодично на загальну суму 5 531,01 євро, починаючи проведення першого платежу 29 травня 2008 року та завершуючи останнім - 10 березня 2011 року.

21 серпня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра" (правонаступником якого є

ПАТ "КБ "Надра") та ОСОБА_1 було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) "Мій вибір", оформлений в рамках пакету послуг ПП Стимул, відповідно до умов якого ОСОБА_1 внесла на депозит у вказану банківську установу 6 460 євро з виплатою процентів за ставкою 10,2% річних. Строк дії вкладу 5 місяців.

Згідно копії звіту по депозиту "Мій вибір" ПАТ "КБ "Надра" 30 січня

2009 року переказав суму вкладу в розмірі 6 460 євро на поточний рахунок, а 21 січня 2009 року - проценти по депозиту на поточний рахунок сумі 273,75 євро і 29 січня 2009 року - 0,14 євро.

Пред'являючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що після спливу строків кожного із депозитів, ПАТ "КБ "Надра", на вимоги позивача, вклади не повернув, неправомірно користувався її коштами після спливу строків депозитів.

Заперечуючи проти позову, ПАТ "КБ "Надра" просило відмовити в задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю позовних вимог та спливом строку загальної позовної давності (а. с. 115-120).

Суд дійшов висновку про недоведеність вимог щодо стягнення 2007 грн депозиту по договору від 11 березня 2008 року, тому позов у цій частині вважав безпідставним.

Відмовляючи в задоволенні вимог щодо нарахування процентів за користування вкладами, трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання по трьох вищенаведених договорах, а також інфляційних втрат по вкладу в гривні (договір від 11 березня 2008 року), суд встановив порушення відповідачем вимог частини другої статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, та умов пункту 3.4.5 договорів від 27 травня 2008 року, від 21 серпня 2008 року і пункту 3.4.4. договору від 11 березня 2008 року.

Суд встановив, що відповідач не повернув вклади за вимогами позивача у визначений договорами строк, а виплата вкладів мала місце із простроченнями, проте позов пред'явлено поза межами строку позовної давності.

У частині першій статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року, Першого протоколу та протоколів

№ № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня

2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу, позовна давність не поширюється.

Наведене дає підстави для висновку, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам законності і обґрунтованості.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.