У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"), у якому, з урахуванням змінених та збільшених позовних вимог, просив стягнути з відповідача майнову шкоду шляхом стягнення суми вкладу та повернення грошових коштів в розмірі 57 335 доларів США, що еквівалентно

897 120,69 грн, 3 000 євро, що еквівалентно 58 061,32 грн.

Позовна заява мотивована тим, що на виконання умов депозитних договорів, укладених 12 квітня 2010 року, 20 вересня 2011 року, 27 грудня 2011 року та 28 травня 2012 року між ним та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", на рахунки у банку позивач вніс 33 675 доларів США, 13 700 доларів США, З 000 євро, та 10 000 доларів США. Зазначені договори зі сторони банку були скріплені відтиском печатки та підписом керівника відділення ОСОБА_2 Позивач також отримав квитанції до договорів, в яких містяться підпис та печатка Каса № 1".

У подальшому з'ясувалось, що ОСОБА_2 рахунки не відкрила та не зареєструвала в установленому законом порядку. Кошти не повернула.

Обґрунтовуючи пред'явлення позову до банку, ОСОБА_1 вказує, що відкриття банківських рахунків та облікування на них грошових коштів на підставі укладеного договору банківського вкладу є обов'язком банку Відсутність реєстрації договору, і як наслідок, необлікування на рахунках грошових коштів, на підставі укладеного договору належить кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 11 грудня 2014 року у складі судді Дубель Р. М. позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 955 182,01 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відкриття банківських рахунків та обліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку. Відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необліковування грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням про здійснення касових операцій по договору у відповідній платіжній системі.

Місцевий суд дійшов висновку, що спірні договори, платіжні документи мають усі необхідні реквізити та підписані від імені банку посадовою особою, яка діяла на підставі довіреності банку й у межах наданих їй повноважень, відбитки печаток каси та банку, а відтак, банк зобов'язаний виплатити вкладнику депозит.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки. Оскільки у позивача відсутня ощадна книжка (інший документ, що її замінює) в якій було б зазначено номер рахунку, дата вчинення банківських операцій, печатка банку та підпис касира про прийняття грошей в відповідній сумі, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем внесення коштів рахунок.

Відхиляючи надані позивачем копії квитанцій, суд апеляційної інстанції вказав, що дані докази стосуються виплати відсотків, а відтак, не можуть бути належними та допустимими доказами внесення позивачем коштів на вкладні рахунки згідно з договорами банківського вкладу.

25 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про перегляд рішення апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року за нововиявленими обставинами, у які просив скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 8 квітня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня

Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі наявних у справі доказів. Проте апеляційний суд переоцінив обставини і докази у справі по-іншому. ОСОБА_1 також указує, що після ухвалення рішення апеляційним судом, 10 жовтня 2016 року він виявив квитанції про внесення коштів на депозитні вклади, які вважає нововиявленими обставинами, та такими, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 09 лютого 2017 року наведену вище заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що наведені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні частини другої статті 361 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду заяви. Надані заявником квитанції отриманні ним при внесення коштів і ці обставини існували на час розгляду справи і про них було відомо заявникові, оскільки квитанції про внесення коштів видаються безпосередньо під час здійснення операції з коштами.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду

від 08 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області

від 09 лютого 2017 року, та залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2014 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

Заперечення ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" обґрунтовує тим, що апеляційний суд прийшов вірного висновку про те, що обставини, які позивач вважав нововиявленими, існували під час розгляду справи і були йому, а тому не є нововиявленими обставинами у розумінні статті 361 ЦПК України, у редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії. ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" також погоджується з висновком апеляційного суду про те, що без належних доказів внесення або перерахування з іншого власного рахунку коштів на вкладний (депозитний) рахунок договір банківського вкладу є нікчемним, а отже не може бути підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідає нормам цивільного законодавства, які регулюють відповідні правовідносини.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 402 ЦПК України (1618-15) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що 12 квітня 2010 року між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", в особі начальника відділення в м. Дрогобич ОСОБА_2, яка діє на підставі Положення про відділення та довіреності від 18 січня 2010 року, та ОСОБА_1 було укладено договір банківського строкового вкладу "Класичний" на суму 33 675 доларів США на термін 186 календарних днів з 12 квітня 2010 року по 14 жовтня

2010 року зі сплатою 9% річних на суму вкладу. Договір скріплений підписами сторін та печаткою банку.

Після закінчення терміну дії договору, сума поділена на 2 вклади: на

25 000 доларів США та 8 675 доларів США.

14 жовтня 2010 року між цими ж сторонами було укладено договір банківського строкового вкладу "Класичний" на суму 25 000 доларів США на термін 183 календарних днів з 14 жовтня 2010 року по 14 квітня

2011 року із розрахунку 8,3 % річних на суму вкладу.

Того ж дня між цими сторонами також було укладено інший договір банківського строкового вкладу "Класичний" на суму 8675 доларів США на термін 183 календарних днів з 14 жовтня 2010 року по 14 квітня 2011 року із розрахунку 8,3 % річних на суму вкладу.

У подальшому договір на суму 25000 доларів США пролонгований шляхом укладення наступних договорів банківського строкового вкладу "Класичний" по 25 вересня 2012 року з відповідними відсотками річних.

Щодо вкладу на суму 8675 доларів США, між сторонами укладено договір новий договір на термін 183 календарних днів з 28 квітня 2011 року

по 28 листопада 2011 року з розрахунку 5,1% річних. У подальшому даний договір пролонговано неодноразово по 30 жовтня 2012 року.

25 вересня 2012 року дві суми 25 000 доларів США та 8 675 доларів США об'єднані в одну суму 33 675 доларів США та укладено договір банківського строкового вкладу "Класичний" на суму 33 675 доларів США на термін 183 календарні дні з 28 вересня 2012 року по 25 березня 2013 року з розрахунку 8 % річних на суму вкладу. У подальшому даний договір пролонговано на новий строк шляхом укладення договору банківського строкового вкладу з 25 березня 2013 року по 25 вересня 2013 року. Даний договір скріплений печаткою банку та підписом від імені начальника відділення в м. Дрогобичі Прокіпчука О. І.

28 травня 2012 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" в особі начальника відділення в м. Дрогобичі ОСОБА_2 договір банківського строкового вкладу "Класичний" на суму 10 000 доларів США на термін з 28 травня 2012 року по 28 листопада

2012 року із розрахунку 7 % річних на суму вкладу, який в подальшому пролонговано з 28 листопада 2012 року по 28 травня 2013 року.

27 грудня 2011 року між сторонами було укладено договір банківського строкового вкладу "Класичний" на суму 3000 євро на термін з 27 грудня 2011 року по 27 травня 2012 року з розрахунку 3,9% річних на суму вкладу. У подальшому, вказаний договір двічі переукладався на термін з 28 травня 2012 року по 28 листопада 2012 року та з 28 листопада 2012 року

по 28 травня 2013 року.

Крім цього, між ОСОБА_1 та відповідачем 20 вересня 2011 року укладено договір банківського строкового вкладу "Класичний" на суму

13 700 доларів США на термін з 20 вересня 2011 року по 21 березня

2012 року із розрахунку 6,4% річних на суму вкладу. Даний договір неодноразово переукладався, а саме на період з: 20 березня 2012 року

по 22 вересня 2012 року; 25 вересня 2012 року по 25 березня 2013 року;

25 березня 2013 року по 25 вересня2013 року.

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України (435-15) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої 1059 ЦК України (435-15) договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірні" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

З огляду можна дійти висновку, що з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода вищезазначеним злочином.

Вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов'язань за договором.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд указав, що уточнені позовні вимоги фактично мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов'язань.

Водночас, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не позбавлений можливості на пред'явлення позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди до відповідача, як роботодавця ОСОБА_2, після доведення у встановленому законом порядку її вини.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 ЦК України.

У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права.

Так особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Суд установив, що на час укладення частини вказаних договорів

ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", працювала на посаді начальника відділення в м. Дрогобич, мала повноваження на укладення таких договорів, а на підставі наказу від 20 вересня 2012 року звільнена із займаної посади.

У відповіді на ім'я позивача від 18 вересня 2013 року керуючий філією

ПАТ ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Стасів А.М. повідомив, що кошти в філії банку у м. Львові та її відділеннях (у тому числі відділенні м. Дрогобич) не розміщались ОСОБА_1 на умовах банківського вкладу.

У провадженні Дрогобицького міськрайонного суду перебуває кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою, пятою, статті 191, частинами першою та другою статті 366, частиною першою статті 358, частиною другою статті 90, частиною першою статті 209 КК України, в тому числі по незаконному факту отримання від ОСОБА_1 коштів на підставі договорів банківського вкладу. Провадження у даній справі зупинено у зв'язку з розшуком обвинуваченої.

Дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування до виниклих правовідносин положень статті 1172 ЦК України, апеляційний суд не звернув уваги на те, що на момент укладення договорів банківського вкладу з ОСОБА_1, ОСОБА_2 була офіційно оформленим працівником банку, займала керівну посаду, неодноразово укладала депозитні договори в приміщенні банку з іншими вкладниками та перебуває під слідством, як обвинувачена, у кримінальній справі, порушеній за фактом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах - грошовими коштами банку, шляхом зловживання службовими особами банку своїм службовим становищем.

Оскільки рішення апеляційного суду від 08 квітня 2015 року підлягає скасуванню, то й ухвала апеляційного суду Львівської області

від 09 лютого 2017 року про залишення без задоволення заяви

ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду за нововиявленими обставинами не може залишати в силі.

Разом із тим, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2014 року не може залишатись в силі з огляду на таке.

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги, з посиланням на статті 1059- 1060 ЦК України, однак, у прохальній частині посилається і на статтю 1172 ЦК України, які за своїм правовим змістом регулюють різну сферу правовідносин.

Застосування відповідальності в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов'язань.

Викладене свідчить, що при вирішені спору суд першої інстанції у порушення пункту 1 частини шостої статті 130 ЦПК України не уточнив позовні вимоги та не у повній мірі встановив характер правовідносин, що виникли між сторонами та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.