розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року у складі судді Бойчука А. Ю. та постанову апеляційного суду Одеської області від 5 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Калараша А. А., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору про участь у будівництві житлового будинку, укладеного 30 грудня 2003 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю "Перекресток" (далі - ТОВ "Перекресток"), їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, яку вона придбала за власні кошти до реєстрації 24 грудня 2005 року шлюбу з ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік - ОСОБА_8 помер, спадкоємцями останнього були вона та його дочка - ОСОБА_6, яка вважала вищевказану квартиру спільним сумісним майном подружжя, тому зазначала, що таке нерухоме майно частково входить до спадкового майна померлого.

Крім того, за час шлюбу ОСОБА_8 було набуто автомобіль "Suzuki Grand Vitara", 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд з метою остаточного врегулювання спірних відносин щодо поділу спадкового майна після смерті її чоловіка - ОСОБА_8 - визнати за нею право власності на автомобіль "Suzuki Grand Vitara", 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, зі сплатою відповідачці компенсації у розмірі 1/3 частини його вартості, що складає 41 667 грн. Також, просила на підставі положень статті 392 ЦК України визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У жовтні 2017 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 та з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, 1/3 частину автомобіля "Suzuki Grand Vitara", 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_8

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті батька - ОСОБА_8 За час шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було набуто квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль "Suzuki Grand Vitara", 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, унаслідок чого вона має право на спадкування за законом на належну батькові частку квартири та автомобіля.

Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року до спільного розгляду у справу з позовом ОСОБА_4 прийнято зустрічний позов ОСОБА_6

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1. Визнано право власності ОСОБА_4 на автомобіль "Suzuki Grand Vitara", 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 2 862 грн 54 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 сплачено повну вартість спірної квартири за договором про участь у будівництві житлового будинку від 30 грудня 2003 року до реєстрації шлюбу з ОСОБА_8 ОСОБА_6 належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 перебували у фактичних шлюбних відносинах на момент укладення вищевказаного договору. Отже, за ОСОБА_4 слід визнати право власності на спірну квартиру. Крім того, ОСОБА_6 визнала позовні вимоги ОСОБА_4 щодо визнання за нею право власності на автомобіль "Suzuki Grand Vitara", 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, оскільки отримала від останньої за належну їй частину у спадщині на цей автомобіль грошову компенсацію. Тому за ОСОБА_4 слід визнати право власності на вказаний автомобіль.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 5 квітня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_6 задоволена частково, рішення суду першої інстанції у частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано. Відмовлено ОСОБА_4 у стягненні з ОСОБА_6 судових витрат у розмірі 2 862 грн 54 коп.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 платежі за договором про участь у будівництві житлового будинку від 30 грудня 2003 року були сплачені особисто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_8, що підтверджується відповідними квитанціями, а джерелом внесених коштів були її доходи від підприємницької діяльності, продажу власної квартири. Свідоцтво про право власності на спірну квартиру ОСОБА_4 отримано 3 грудня 2012 року, оскільки будинок було введено до експлуатації лише у 2012 році, а у господарському суді вирішувався спір щодо цього нерухомого майна. ОСОБА_4 про існування квитанцій про внесення нею коштів за зазначеним договором було повідомлено суд першої інстанції, проте їх до справи залучено не було. Отже, ОСОБА_6 відповідними доказами не підтверджено, що спірна квартира набута за час шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_8 та за їх спільні кошти, тому ця квартира не є спільним сумісним майном подружжя. Доводи ОСОБА_6 про те, що останній платіж за квартиру було сплачено у березні 2012 року безпідставні, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме квитанціями про внесення ОСОБА_4 у 2005 році виплат за договором інвестування від 30 грудня 2003 року.

Крім того, ОСОБА_6 рішення суду першої інстанції оскаржувалося лише у частині визнання права власності на спірну квартиру. ОСОБА_6, як інвалід І групи, згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнена.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання права власності на спірну квартиру, її зустрічний позов в частині визнання права власності на 1/6 частину квартири задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що останній платіж по договору про участь у будівництві житлового будинку від 30 грудня 2003 року був внесений у липні 2012 року, тобто за час шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_8 Про це свідчить свідоцтво про право власності на житло, видане останній 3 грудня 2012 року, унаслідок чого спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя. Платіжні доручення про внесення ОСОБА_4 у 2005 році коштів за договором про участь у будівництві житлового будинку такі обставини не спростовують.

У липні 2018 року ОСОБА_4 та її представник - ОСОБА_5 - подали відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованим, а ОСОБА_6 не підтверджено доказами, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя. ОСОБА_4 довела, що спірна квартира була нею проінвестована до шлюбу з ОСОБА_8 за власні кошти.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (стаття 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Ураховуючи викладене, суди (апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції у частині розподілу содових витрат) на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_4 набуто у власність спірну квартиру на підставі договору про участь у будівництві житлового будинку, укладеним 30 грудня 2003 року з ТОВ "Перекресток", платежі за яким нею були сплачені до реєстрації шлюбу з ОСОБА_8, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 189-191). Джерелом внесених ОСОБА_4 коштів за вказаним договором були її доходи від підприємницької діяльності, продажу належних їй на праві власності квартир.

Суди дійшли вірного висновку про те, що свідоцтво про право власності на квартиру ОСОБА_4 отримано 3 грудня 2012 року, оскільки з забудовником спірного будинку виник спір, який вирішувався у господарському суді, і цей будинок не вводився до експлуатації. Унаслідок цього лише у 2012 році після ухвалення господарським судом відповідного рішення на підставі додаткової угоди від 16 березня 2012 року, укладеною між ОСОБА_4 та ТОВ "Перекресток", вона оформила правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги про те, що останній платіж по договору про участь у будівництві житлового будинку від 30 грудня 2003 року був внесений ОСОБА_8 у липні 2012 року, тобто за час шлюбу між ОСОБА_4 з ОСОБА_8, безпідставні та спростовуються вищевказаними встановленими судами фактичними обставинами.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.