Постанова

Іменем України

03 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 520/4921/17

провадження № 61-9515св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Гірняк Л. А., Сегеди С. М., від 18 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

26 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочинів фіктивними та застосування наслідків недійсності правочинів.

Позовна заява мотивована тим, що 06 березня 2015 року між позивачем та ОСОБА_5 був укладений договір позики, згідно умов якого останній була надана безпроцентна поворотна позика у розмірі 5 000 000 грн, яку вона зобов'язалась повернути ОСОБА_4 до 05 червня 2016 року. Відповідно до пункту 3.1 договору позики, ОСОБА_5 забезпечила власні зобов'язання по своєчасному та повному поверненню суми отриманої позики часткою у розмірі 60% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" (далі - ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1"), яка складала 4 140 000 грн та часткою у розмірі 60% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2" (далі - ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2"), яка складала 3 060 000 грн. Позивач зазначив, що 03 червня 2016 року, тобто за два дні до настання строку повернення позики, ОСОБА_5 уклала договори купівлі-продажу корпоративних прав та, на думку позивача, нібито продала вказані частки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Стверджує, що всупереч пункту 1 та пункту 2 постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" (z1109-13) , сторони не розрахувалися за об'єкти купівлі-продажу, тобто вказані вище договори фактично носять ознаки безгрошовості. Оскільки ОСОБА_5 не повернула суму позики, а корпоративні права, які були описані у пункті 3.1 договору позики від 16 березня 2015 року, були переоформлені шляхом укладання вищезазначених договорів купівлі-продажу на відповідачів без отримання відповідної грошової компенсації, позивач був позбавлений можливості отримати у рахунок повернення позики вказані вище корпоративні права через дії відповідача.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати фіктивними договори купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" від 03 червня 2016 року та частки у статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2" від 03 червня

2016 року; повернути у власність ОСОБА_5 частку у розмірі 60% у статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1"; повернути у власність ОСОБА_5 частку у розмірі 60% у статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2".

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року, у складі судді Калініченко Л. В., позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано фіктивним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" у частині продажу частки статутного капіталу

ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" у розмірі 60%, а саме: 40% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та 20% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 Визнано фіктивним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2" у частині продажу частки статутного капіталу

ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2" у розмірі 60%, а саме: 40% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та 20% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 Повернуто у власність ОСОБА_5 частку у розмірі 60% у статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1". Повернуто у власність ОСОБА_5 частку у розмірі 60% устатутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2". Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірні правочини були укладені без наміру створити правові наслідки, які обумовлені цим правочином.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не встановив дійсні наміри учасників оспорюваних правочинів, зокрема, наявність між сторонами зловмисної домовленості на укладення саме фіктивного правочину. Позивач не був учасником спірних правочинів. Визнавши спірні правочині фіктивними, районний суд застосував наслідки недійсності правочину, хоча позовні вимоги про визнання договорів недійсними не заявлялись.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції правильно вирішив спір та встановив наявність умислу сторін оспорюваних правочинів, оскільки відповідачі не надали доказів на підтвердження переказу грошових коштів на рахунок ОСОБА_5, отже договори носять ознаки безгрошовості. Крім того, апеляційний суд, зазначивши, що позивач не є стороною спірних правочинів, не врахував, що позивач є заінтересованою особою, яка має право заперечувати дійсність спірних договорів та вимагати визнання їх фіктивними.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Зазначали, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу сторін правочину. Укладення спірних договорів було спрямовано на реальне виникнення правових наслідків, оскільки відбулася державна реєстрація відповідних змін у складі засновників (учасників) зазначених підприємств, що спростовує доводи позивача про фіктивність договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі. Позивач не надав доказів, що на момент укладання спірних правочинів майнові права ОСОБА_5 були обтяжені з накладенням заборони відчуження на предмет застави.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 представник ОСОБА_11, ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_12 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що апеляційний суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, оскільки правові наслідки за спірними правочинами настали. Порушення порядку розрахунку або відсутність доказів на підтвердження реальної оплати майна не є підставою для визнання договорів фіктивними, а є лише підставою для розірвання договорів у судовому порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що 16 березня 2015 року між ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 було укладено договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_4 надав ОСОБА_5 безпроцентну поворотну позику у розмірі 5 000 000 грн, яку позичальник зобов'язалась повернути кредитору

до 05 червня 2016 року.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору позики ОСОБА_5 забезпечила власні зобов'язання по своєчасному та повному поверненню суми отриманої позики часткою у розмірі 60% статутного капіталу

ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1", яка складала 4 140 000 грн, та часткою у розмірі 60% статутного капіталу ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2", яка складала

3 060 000 грн.

03 червня 2016 року між ОСОБА_5, ОСОБА_13, яка діяла від імені ОСОБА_10, та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М., зареєстрований у реєстрі за № 3080, відповідно до якого продавці передали у власність покупців належну ОСОБА_5 частку у розмірі 60%, що становить 4 140 000 грн та належну ОСОБА_10 частку 20%, що становить 1 380 000 грн у статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1", а покупці прийнялиу власність частки у статутному капіталі товариства у таких розмірах:

ОСОБА_6 -частку у розмірі 40%, що становить 2 760000 грн; ОСОБА_7 - частку у розмірі 20%, що становить 1 380000 грн; ОСОБА_11 - частку у розмірі 20%, що становить 1 380000 грн.

03 червня 2016 року між ОСОБА_5, ОСОБА_13, яка діяла від імені ОСОБА_8 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М., зареєстрований у реєстрі за № 3095, відповідно до якого продавці передали у власність належну ОСОБА_5 частку у розмірі 60%, що становить 3 060 000 грн, та належну ОСОБА_8 частку у розмірі 20%, що становить 1 020 000 грн у статутному капіталі ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2", а покупці прийняли у власність частки у статутному капіталі товариства у таких розмірах:

ОСОБА_6 - частку у розмрі 40%, що становить 2 040000 грн; ОСОБА_7 - частку у розмірі 20%, що становить 1 020000 грн; ОСОБА_9 - частку у розмірі 20%, що становить 1 020000 грн.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України (435-15) фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" є ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, кінцевим бенефіціарним власником є ОСОБА_6; засновниками ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2" є ОСОБА_15, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, кінцевим бенефіціарним власником є ОСОБА_6

Апеляційний суд, встановивши, що на підставі спірних нотаріально посвідчених договорів відповідачі набули право власності на частки у статутному капіталі господарських товариств, у встановленому законом порядку провели державну реєстрацію змін в установчих документах

ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" та ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-2", дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем фіктивності договорів

купівлі-продажу часток у статутному капіталі від 03 червня 2016 року, зокрема, головної ознаки фіктивного правочину - відсутності наміру створити правові наслідки, обумовлені спірними договорами, так як подальші дії сторін правочину свідчать про їх виконання. Крім того, позивач не довів наявності зловмисного умислу між сторонами на укладення фіктивних правочинів. В матеріалах справи відсутні відомості щодо реєстрації обтяження корпоративних прав ОСОБА_5 за договором позики від 16 березня 2015 року.

У тексті договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі

від 03 червня 2016 року містяться відомості про отримання продавцями грошових коштів у відповідних частках та відсутність претензій по розрахунках (пункт 5).

Дій, спрямованих на примусове повернення суми позики за договором позики від 16 березня 2015 року, позивачем не проводилось.

З урахуванням наведеного, оскаржене судове рішення є таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С.Ф. Хопта