розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" на заочне рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року у складі судді Андрусіва І. М. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Бойчука І. В., Проскурніцького П. І.,

У пункті 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (далі - ТОВ "ЛК "Ваш Авто") про визнання недійсним правочину та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 2015 року між ним та ТОВ "ЛК "Ваш Авто" був укладений договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язувався придбати та передати йому предмет лізингу - трактор Сінтай 244 вартістю 65 400 грн у строк та на умовах, передбачених договором. У свою чергу, він зобов'язувався сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

На виконання вказаного договору ним було сплачено 15 000 грн авансового платежу.

Посилався на те, що уважно перечитавши договір, зрозумів, що його умови є шахрайськими та несправедливими, суперечать принципу добросовісності, створюють істотний дисбаланс прав і обов'язків та не відповідають вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Вказував на те, що під час укладення договору товариством застосовано нечесну підприємницьку діяльність.

Крім того, посилався на те, що вказаний договір нотаріально не посвідчувався, тому в силу закону є нікчемним.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд визнати договір фінансового лізингу, укладений між ним та ТОВ "ЛК "Ваш Авто" 05 листопада 2015 року, нікчемним, та стягнути з ТОВ "ЛК "Ваш Авто" на його користь кошти у розмірі 15 000 грн сплаченого авансового платежу і судові витрати.

Заочним рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ТОВ "ЛК "Ваш Авто" на користь ОСОБА_4 15 000 грн сплаченого авансового платежу.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умови договору фінансового лізингу від 05 листопада 2015 року у силу статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є несправедливими, оскільки не передбачають відповідальності відповідача за невиконання будь-яких зобов'язань щодо якості, предмета лізингу, його заміни, комплектності тощо, тобто умови договору містять дисбаланс між правами та обов'язками сторін.

Крім того, договір фінансового лізингу за участю фізичної особи, який є змішаним договором та містить елементи договору найму, підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, проте спірний договір не був нотаріально посвідчений, тому є нікчемним, відповідно до положень статей 220, 799 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "ЛК "Ваш Авто"відхилено. Заочне рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи та вимогам норм матеріального права, на підставі яких суд розглянув справу.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що договір фінансового лізингу від 05 листопада 2015 року не був нотаріально посвідчений, що є підставою вважати його нікчемним у силу закону та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "ЛК "Ваш Авто", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір не містить несправедливих умов, а висновки судів про зворотне, є безпідставними, оскільки при підписанні договору у ОСОБА_4 не виникло питань про обсяг своїх прав та обов'язків, з якими він повністю погодився, що засвідчив своїм підписом.

Вказує, що у момент підписання договору непрямого лізингу транспортний засіб лізингоодержувачу ще не передається, тому безпідставними є висновки судів, що такий договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Посилаючись на положення статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", вважає, що договір лізингу має бути укладено у простій письмовій формі, без обов'язкового нотаріального посвідчення.

У березні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких вказує про те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Вважає, що суди дослідили усі обставини справи, надали їм належної оцінки та ухвали законні й обґрунтовані судові рішення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно із статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Задовольняючи позов, встановивши, що договір фінансового лізингу від 05 листопада 2015 року не був посвідчений нотаріально, суди правильно вказали, що сторонами порушено вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору лізингу за участю фізичної особи, тому такий договір є нікчемним відповідно до положень частини першої статті 220, статті 799, частини другої статті 806 ЦК України

Крім того, умови спірного договору, які не передбачають відповідальності відповідача за невиконання будь-яких зобов'язань щодо якості, предмета лізингу, його заміни, комплектності тощо, є несправедливими, оскільки створюють дисбаланс між правами та обов'язками сторін.

Такі висновки судів попередніх інстанції є законними та узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний договорі не підлягав нотаріальному посвідченню, що суперечить наведеному висновку Верховного Суду України, є безпідставними, оскільки відповідно до частини першої статті 360-7 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Особа, що подала касаційну скаргу, не навела належних обґрунтувань для відступлення від вказаного правового висновку Верховного Суду України. Не встановлено таких підстав й колегією суддів Верховного Суду.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки судом доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди з дотримання вимог статей 212- 214, 315 ЦПК України 2004 року повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися й правильно задовольнили позовні вимоги ОСОБА_4

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.