Постанова

Іменем України

31 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 756/584/15-ц

провадження № 61-19627св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

представник позивача - Сокуренко НаталіяВікторівна,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" Сокуренко Наталії Вікторівни на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року в складі судді Шевчука А. В. та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Прокопчук Н. О., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову указувало, що 21 листопада 2008 року між позивачем та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 01 грудня 2010 року. Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг позичальник взяла на себе обов'язок погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених кредитним договором. Відповідач не виконала взяті на себе зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості, що станом на 31 жовтня 2015 року становить 22 710,50 грн, які позивач просив стягнути з відповідача.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустив позовну давність, встановлену статтями 257- 258 ЦК України, про застосування якої просив відповідач. Тому у задоволенні позову відмовив у зв'язку із пропуском позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У травні 2017 року представник ПАТ КБ "Приватбанк" Сокуренко Н. В. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, то проценти за кредитом, які нараховуються щомісяця та є періодичними платежами за користування кредитними коштами. Наслідки застосування строку позовної давності можуть бути застосовані лише до тих зобов'язань та нарахувань, які були здійснені за межами строку позовної давності, водночас, суми нарахувань, здійснені у межах строку позовної давності, підлягають стягненню з відповідача.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Заперечення або відзив на касаційну скаргу не надходили.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 квітня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 21 листопада 2008 року ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5 уклали кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою 30 % на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 01 грудня 2010 року.

Відповідно до пункту 6.5 Умов та Правил надання банківських послуг позичальник взяла на себе зобов'язання погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених кредитним договором.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № б/н від 21 листопада 2008 року не виконувала.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

13 червня 2016 року відповідач подала до суду заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність щодо неустойки (пені та штрафу).

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Оскільки відповідач з часу укладення кредитного договору 2008 року жодного разу не здійснила платежі з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, строк дії договору закінчився 01 грудня 2010 року, проте за захистом своїх прав позивач звернувся до суду лише 14 січня 2016 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат