Постанова

Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 754/9656/15-ц

провадження № 61-4182св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач).,

суддів: Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д.,

Погрібного С.О., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк",

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року у складі головуючого судді Журавської О. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Рубан С. М., Желепи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі банк") подало до суду позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 04 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, за яким останній отримав кредит у сумі 78 000,00 євро зі сплатою 14 % річних і строком повернення до 04 липня 2033 року.

З метою забезпечення повного та своєчасного виконання кредитних зобов'язань цього ж дня між ПАТ "ВіЕйБі банк" та ОСОБА_4 укладений окремий договір поруки, за умовами якого він виступає поручителем ОСОБА_3 та відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й позичальник.

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору станом на 26 червня 2015 року утворилася заборгованість за кредитом - 70 070,18 євро та заборгованість із: процентів за користування кредитом - 6 348,20 євро; комісії за обслуговування кредиту - 4 206,30 грн, штрафу за несвоєчасне погашення кредиту - 33 384,13 грн, а всього 76 418,38 євро та 37 590,43 грн, які позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року позов ПАТ "ВіЕйБі банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "ВіЕйБі банк" заборгованість за кредитним договором від 04 липня 2008 року № 235 на суму 76 418,38 євро (еквівалент станом на 28 травня 2015 року - 1 746 706,23 грн), комісію за обслуговування кредиту - 4 206,30 грн, штраф - 33 384,13 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, що призвело до виникнення заборгованості за цим договором, у зв'язку із чим на підставі статей 526, 527, 553, 554, 625, 1050, 1054 ЦК України боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов'язання.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 відхилено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд своє рішення обґрунтовував тим, що умови договорів не виконуються належним чином, а відповідачі повинні відповідати перед банком згідно з умовами договору та виконувати зобов'язання належним чином, включаючи сплату основного боргу, відсотків та комісії.

У листопаді 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, стягуючи солідарно заборгованість із боржника та поручителя, не звернули уваги на те, що порука ОСОБА_4 припинилася, оскільки ОСОБА_3 (а отже, і поручитель) первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 04 липня 2033 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Отже, поряд із установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 04 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Отже, банк звернувся із вимогами до поручителя з порушенням шестимісячного строку, оскільки саме такий правовий висновок висловлено Верховним Судом України в постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14 та від 06 липня 2015 року. Крім того, банк не пред'являв вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним щомісячним платежем, а тому порука припинилася. Суди не звернули уваги на те, що позивач не звертався з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У лютому 2017 року ПАТ "ВіЕйБі банк" подано заперечення на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, в яких банк просив відхилити її, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відсутні підстави для їх скасування.

Ухвалою від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року касаційне провадження у цій справізупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 408/8040/12-ц.

Ухвалою від 29 серпня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 04 липня 2008 pоку між ПАТ "ВіЕйБі банк" і ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 235, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 78 000,00 євро, строком до 04 липня 2033 pоку, зі сплатою 13 % річних. У свою чергу позичальник зобов'язувався повернути кредит, а також сплатити відсотки за користування кредитом. Відповідно до пункту 1.4.1 договору за користування кредитом встановлюється щомісячна плата в розмірі 600,90 грн, що становить 0,1 % від суми кредиту. Згідно з пунктом 4.5 кредитного договору за неналежне виконання грошових зобов'язань, передбачених пунктом 3.3.3 договору, якщо прострочення виконання таких зобов'язань сталося більше ніж на 7 календарних днів, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20 % від суми неналежного виконання грошового зобов'язання, розрахований від суми невиконаних зобов'язань, а саме:неповернутого кредиту та/або несплачених процентів та/або плати за обслуговування кредиту, строк виконання яких настав і які не були виконані станом на восьмий календарний день прострочення такого виконання.

27 листопада 2008 pоку між позивачем та ОСОБА_3 укладений додатковий договір № 1, відповідно до якого, сторони домовились, що за користування кредитними коштами встановлена плата в розмірі 16,5 % річних.

22 червня 2011 pоку між ПАТ "ВіЕйБі банк" та ОСОБА_3 укладений додатковий договір № 2, згідно з умовами якого за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 14 % річних, за обслуговування кредиту встановлюється щомісячна плата в розмірі 0,1 % від суми кредиту.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 04 липня 2008 року між сторонами укладений договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх його зобов'язань перед кредитором.

27 листопада 2008 pоку між сторонами укладена додаткова угода № 1 до договору поруки, відповідно до якої поручителю відомо та він погодився зі змінами обсягу боргових зобов'язань ОСОБА_3, які відбулись у зв'язку з укладенням між банком та позичальником додаткового договору № 1 від 27 листопада 2008 року.

22 червня 2011 pоку між сторонами укладений додатковий договір № 2, згідно з яким поручителю ОСОБА_4 відомо про укладення між банком та позичальником додаткового договору № 2 від 22 червня 2011 pоку та він з ним ознайомився та згоден солідарно відповідати за зобов'язаннями позичальника з урахуванням нового порядку погашення кредитної заборгованості.

Встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі та здійснив видачу кредитних коштів, що підтверджується меморіальним ордером від 04 липня 2008 року № 321544. У свою чергу, ОСОБА_3, скориставшись кредитними коштами, своїх зобов'язань за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 26 червня 2015 pоку утворилася заборгованість у розмірі 76 418,38 євро (еквівалент станом на 28 травня 2015 року - 1 746 706,23 грн), з яких: 70 070,18 євро - прострочена до повернення сума кредиту; 6 348,20 євро - прострочені проценти та комісія за обслуговування кредиту в розмірі 4 206,30 грн, штраф у розмірі 33 384,13 грн.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відповідальність боржника та поручителя за вказаним договором та ухвалив рішення про задоволення позову, оскільки умови кредитного договору не виконуються належним чином.

Доводи касаційної скарги представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про те, що порука ОСОБА_4 припинилася, суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки сам поручитель ОСОБА_4 не оскаржував ні в апеляційному, ні в касаційному порядку рішення судів.

Щодо посилання заявника на те, що позивачем сума пені нараховувалася в доларах США, то вони є безпідставними, оскільки банком до стягнення пред'явлено штраф та комісію.

Розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які скаржник посилалася в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2016року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: В. О. Кузнєцов

Д.Д. Луспеник

С.О. Погрібний

Є. В. Синельников