розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року у складі судді Кушнір Н. В. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 16 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М.,

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5), в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 травня 2006 року № 10704062001 (далі - кредитний договір), укладеним між акціонерним комерційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ФОП ОСОБА_5, звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на вказане майно.

Позовна заява мотивована тим, що 22 травня 2006 року АКІБ "УкрСиббанк" та ФОП ОСОБА_5 уклали кредитний договір на суму 100 тис. грн зі строком повернення до 13 серпня 2010 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 22 травня 2006 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір № 028/33-3/18-16-Ю, згідно з яким ОСОБА_4 передала АКІБ "УкрСиббанк" в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, за умовами якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами, укладеними АКІБ "УкрСиббанк", в тому числі з ФОП ОСОБА_5 Та ОСОБА_4

ФОП ОСОБА_5 умови кредитного договору не виконував, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 338 090,77 грн, у зв'язку з чим позивач уважав, що має право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем обрано спосіб судового захисту, який не передбачений законом, оскільки задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", є способом позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою апеляційного Рівненської області від 16 грудня 2016 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 16 грудня 2016 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що застереження за своєю правовою природою вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя і є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Наявність договору або застереження у договорі про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.Право вибору способу судового захисту, передбаченого договором або законом, належить виключно позивачу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали з Рівненського районного суду Рівненської області.

13 квітня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ФОП ОСОБА_5 на касаційну скаргу, яке мотивовано тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Законом та укладеним іпотечним договором не передбачено право іпотекодержателя звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

13 квітня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу, яке мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано положення Закону України "Про іпотеку" (898-15) . Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені з дотримання норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 травня 2018 справу передано до Верховного Суду.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з наступних підстав.

Суди встановили, що 22 травня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ФОП ОСОБА_5 укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав 100 тис. грн кредиту зі строком повернення до 13 серпня 2010 року.

З метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, 22 травня 2006 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1.

На підставі укладеного 08 грудня 2011 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" договору купівлі-продажу права вимоги, ПАТ "Дельта Банк" має право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами.

Іпотечним договором від 22 травня 2006 року передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема за рішенням суду, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 4.2 цього договору).

Згідно з пунктом 4.6 іпотечного договору звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку".

Пунктом 5.1 іпотечного договору передбачено, що у разі настання обставин зазначених у цьому договорі, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення його вимог, право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в пункті 5.1 цього договору (пункт 5.3 договору).

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити, як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки, як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Тобто, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15. Підстав для відступу від зазначеного правого висновку не убачала і Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Всі доводи касаційної скарги ПАТ "Дельта Банк", які ґрунтуються на тому, що банк має право в разі порушення умов кредитного договору вимагати в судовому порядку визнання за ним права власності на майно, передане в іпотеку, не заслуговують на увагу і спростовуються встановленими судами вищенаведеними фактичними обставинами справи та положеннями законодавства.

Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень у передбаченому статтями 411, 412 ЦПК України порядку відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 16 грудня 2016 року залишити без змін.