розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Гуцал Л. В., Піддубного Р. М.,

У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг України" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг України") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 08 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є ПАТ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № МL702/639/2008, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 53 000 доларів США двома траншами, строком до 08 лютого 2023 року. Надалі, 08 вересня 2009 року та 09 квітня 2010 року, між зазначеними сторонами укладені додаткові угоди до кредитного договору. На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 08 лютого 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 укладено договір поруки № SR 702/639/2008 тадодатковий договір до нього від 08 вересня 2009 року.

12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з умовами якого ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло на себе зобов'язання за кредитним договором від 08 лютого 2008 року № МL702/639/2008 та договором поруки № SR702/639/2008.

Відповідач ОСОБА_3 не виконувала належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 06 жовтня 2014 року утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 54 996,30 доларів США, що за курсом НБУ станом на 06 жовтня 2014 року становить 711 652,12 грн, із заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 5 039,12 доларів США, що еквівалентно 65 206,21 грн, та пені в розмірі 2 835 641,57 грн.

Враховуючи наведене та з урахування уточнень до позовної заяви, позивач просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів зазначену суму заборгованості.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення. Позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором, а саме: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 648 992,01 грн та пеню - 443 275,58 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 08 лютого 2008 року, а саме: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 62 660,11 грн, заборгованість за відсотками - 65 205,21 грн та пеню - 127 866,32 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, проте розрахунок позивача в частині нарахування пені в сумі 2 835 641,57 грн не відповідає умовам договору та обставинам справи, оскільки пеня розрахована не із простроченої суми боргу, а із загальної суми кредиту та нарахованих відсотків та її розмір значно перевищує розмір збитків позивача.

Вирішуючи позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до поручителя ОСОБА_4, суд виходив з того, що останній платіж за кредитним договором було здійснено 06 червня 2010 року, вимогу до поручителя шляхом пред'явлення позову заявлено позивачем лише 21 липня 2014 року, а тому з останнього підлягає стягненню лише заборгованість, яка утворилася після 21 січня 2014 року, тобто до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що позивач не направляв на адресу відповідачів повідомлення про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором поруки, а тому вважає, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не має права звертатися до суду із указаним позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, звертає увагу, що відповідно до уточненого розрахунку заборгованості останній платіж боржником здійснено 11 травня 2010 року, та надалі платежі не вносилися, тобто позивач з цього часу знав про порушення свого права, але з позовом до боржника та поручителя звернувся лише у липні 2014 року, тобто більше ніж через чотири роки, а тому вважає, що порука є такою, що припинилася повністю, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення суми боргу з поручителя. Також зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду із указаним позовом до боржника, оскільки початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 06 квітня 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року зупинено касаційне провадження у зазначеній цивільній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 408/8040/12.

16 липня 2018 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року за результатами розгляду цивільної справи № 408/8040/12.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року поновлено касаційне провадження у зазначеній цивільній справі.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 309, 316 ЦПК України.

Судом встановлено, що 08 лютого 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № МL702/639/2008, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 53 000 доларів США двома траншами, строком до 08 лютого 2023 року.

Надалі, 08 вересня 2009 року та 09 квітня 2010 року, між зазначеними сторонами укладені додаткові угоди до кредитного договору. На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 08 лютого 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 укладений договір поруки № SR 702/639/2008 до додатковий договір до нього від 08 вересня 2009 року.

12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з умовами якого ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло на себе зобов'язання за кредитним договором від 08 лютого 2008 року № МL 702/639/2008 та договором поруки № SR 702/639/2008.

Умовами кредитного договору та додатковими договорами до нього визначено, що позивальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом.

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі та надав позичальнику кредит, що підтверджується заявками ОСОБА_3 про перерахування коштів, платіжними дорученнями, заявами на видачу готівки та квитанцією про валютно-обмінну операцію, проте відповідач ОСОБА_3 не виконувала належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, останній платіж на погашення кредитної заборгованості здійснила 08 червня 2010 року, внаслідок чого станом на 06 жовтня 2014 року утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 54 996,30 доларів США, що еквівалентно 711 652,12 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 5 039,12 доларів США, що еквівалентно 65 206,21 грн, та пені в розмірі 648 992,01 грн.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Украни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Тобто вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З огляду на викладене, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, належним чином оцінивши подані сторонами докази, апеляційний суд правильно встановив, що останній платіж на погашення суми кредиту здійснено 08 червня 2010 року, із зазначеним позовом до суду позивач звернувся 21 липня 2014 року, тобто з пропуском передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку звернення до поручителя, а тому з останнього підлягає стягненню лише заборгованість за кредитним договором, яка утворилася після 21 січня 2014 року, тобто до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду із указаним позовом до боржника, оскільки початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його, не заслуговують на увагу, оскільки про застосування позовної давності відповідачі в судах першої та апеляційної інстанцій не заявляли.

Крім того, доводи касаційної скарги про те, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не має права звертатися до суду із указаним позовом до відповідачів про стягнення заборгованості з кредитним договором, оскільки не надав доказів повідомлення позичальника та поручителя про відступлення йому прав вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2008 року № МL702/639/2008 та договором поруки № SR-702/639/2008 також не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу кредитного портфеля, укладений між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна", при цьому заявник, не погоджуючись із пред'явленими до неї вимогами, не надала доказів виконання договірних зобов'язань та сплату кредитних коштів ЗАТ або ПАТ "ОТП "Банк".

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені в касаційній скарзі інші доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.