розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 серпня 2016 року у складі судді Ніточко В. В. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 листопада 2016 року у складі суддів: Леска В. В., Готри Т. Ю., Джуги С. Д.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") про визнання недійсним кредитного договору.

Позов мотивовано тим, що 27 березня 2006 року між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Надра" (далі - ВАТ КБ "Надра"), правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 19 800 дол. США строком до 26 березня 2011 року. 07 вересня 2010 року між позивачем та ВАТ КБ "Надра" було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 27 березня 2006 року, за умовами якої змінено графік повернення боргу. ОСОБА_1 вказував, що всупереч вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) йому не було надано та приховано інформацію про умови кредитування (детальний розпис загальної заборгованості по кредиту), чим введено його в оману щодо обставин, які мають значення. Кредитний договір не містить в своєму тексті графіку платежів, неможливо встановити кінцеву суму у грошовому виразі. Умови договору є несправедливими, оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Згідно умов договору розмір річної відсоткової ставки становить 11 % річних, до якої включається плата за управління кредитом щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами у розмірі 0,50 % від фактичної заборгованості. Включення такої комісії суперечить правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10травня 2007 року за № 168 (z0541-07) .

Посилаючись на вказані обставини позивач просив визнати кредитний договір від 27 березня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра", та додаткову угоду № 1 від 07 вересня 2010 року, до даного кредитного договору, недійсними з моменту укладення.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 серпня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно кредитного договору та додаткової угоди № 1 до нього вбачається, що вони укладені в письмовий формі, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткова ставка, порядок плати за кредит, порядок зміни та припинення договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Після укладення договору та отримання кредитних коштів, а також протягом більш ніж дев'ять років позивач не оспорював умови кредитного договору та здійснював часткове погашення кредиту, не звертався до банку щодо змін умов договору.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 18 листопада 2016 року рішення Тячівського районного суду від 31 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1, укладаючи кредитний договір та додаткову угоду № 1 до кредитного договору, добровільно погодився на укладення спірних правочинів, деякий час сплачував періодичні платежі, не оскаржував та не порушував питання про їх розірвання, а отже, не вважав їх несправедливими. Оспорювані правочини відповідають вимогам статей 626, 627, 638 ЦК України, оскільки вони укладені за взаємною згодою сторін та відповідно до вимог чинного законодавства, при його укладенні сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов, про що свідчать підписи сторін у кредитному договорі та додатковій угоді. Розмір комісії 0,50 % від суми фактичної заборгованості за кредитом, передбачений як умовами кредитного договорутак і умовами додаткової угоди до нього, при цьому позивач протягом тривалого часу виконував такі умови, в тому числі й щодо сплати комісії. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору споживчого кредиту та додаткової угоди № 1, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що перед укладенням кредитного договору ПАТ КБ "Надра" у порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) позивачу як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, не було надано в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору. Крім того, відповідачем порушено положення частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору. Не містить спірний кредитний договір і сукупної вартості та обґрунтування усіх супутніх послуг та інших її фінансових зобов'язань, які пов'язані із отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту. Відсутні відомості банку про надання позичальнику вичерпної інформації про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними. Суди не звернули уваги на те, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Також суди не взяли до уваги те, що з урахуванням комісії позивач сплачував проценти за користування кредитом у розмірі 17 %, а не у розмірі 11 %, як передбачено умовами договору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

25 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди установили, що 27 березня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 19 800 дол. США в порядку і на умовах, визначених цим договором, строком до 26 березня 2011 року зі сплатою 11 % річних.

Згідно умов кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит та нараховані відсотки шляхом щомісячної сплати суми мінімально необхідного платежу в розмірі 488 дол. США з урахуванням щомісячної комісії 0,50 % від суми фактичної заборгованості за кредитом щомісячно до 20 числа поточного місяця (пункт 3.3.2. кредитного договору).

Згідно пунктів 4.3.3., 4.3.4. позичальник зобов'язаний сплачувати необхідні платежі у розмірі та порядку, визначених у пунктах 3.3.2, 3.3.3. цього Договору. Кошти для погашення заборгованості в першу чергу направляти на сплату відсотків, потім - на погашення заборгованості по кредиту. У випадку порушення виконання зобов'язань, передбачених цим договором, сплатити Банку штрафні санкції, визначені у пунктах 5.1.-5.2. цього Договору.

Пунктами 5.1., 5.2. договору передбачено відповідальність позичальника, зокрема, у разі прострочення позичальником строку сплати необхідного платежу щодо погашення кредиту, визначеного у пунктом 3.3.3. цього договору, а також у випадку прострочення строку виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у пункті 4.2.3. цього договору, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. У разі порушення позичальником вимог пунктів 4.3.1., 4.3.2., 4.3.7., 4.3.9., 4.3.10. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 25 % від суми кредиту, визначеної у пункті 1.1. цього договору за кожен випадок.

07 вересня 2010 року між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 27 березня 2006 року, за умовами якої було змінено суму мінімально необхідного платежу, розмір якого і порядок повернення кредиту визначено графіком погашення, який є додатком № 1 додаткової угоди № 1 від 07 вересня 2010 року.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом положень статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо. У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Тобто, вимоги статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" на дату укладення оспорюваного договору не передбачали обов'язку банку надати детальний розпис сукупної вартості кредиту в окремому документі.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору, так і протягом дев'яти років після його укладення, не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його, що свідчить про те, що умови кредитування йому були зрозумілими і він з ними погоджувався; зміст кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру неустойки; періоду внесення платежів, відповідальності за порушення умов договору.

Враховуючи зміст кредитного договору та додаткової угоди № 1 до кредитного договору, ОСОБА_1 з моменту підписання кредитного договору обізнаний щодо оплатності наданого кредиту, свого обов'язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що позивач був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, тому доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими та висновків судів не спростовують.

Разом з тим, обґрунтованими є доводи касаційної скарги про несправедливість умов пункту 3.3.2. кредитного договору, пункту 1.1 та пункту 1.1.2 додаткової угоди № 1 до кредитного договору про сплату позичальником щомісячно комісії за управління кредитом у розмірі 0,5 % річних від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом та одноразової комісії за консультації за кредитними операціями у розмірі 0,75 % від суми залишку за кредитом, розрахованої на день сплати.

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року № 6-80цс12 та від 25 вересня 2013 року № 6-80цс13.

Таким чином, плата за управління кредитом у розмірі 0,5 % річних від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом та плата за консультації за кредитними операціями у розмірі 0,75 % від суми залишку за кредитом призводять до зміни у витратах позичальника, що є незаконним в силу частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, право, за захистом якого позивач звернувся до суду, в цій частині є порушеним. Разом з тим, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.

У запереченні на позов відповідач просив застосувати позовну давність до вимог ОСОБА_1

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-75цс15 від 03 лютого 2016 року.

ОСОБА_1 є стороною кредитного договору, який містить оспорювані умови про сплату комісії за управління кредитом у розмірі 0,5 % річних від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом та одноразової комісії за консультації за кредитними операціями у розмірі 0,75 % від суми залишку за кредитом, тобто обізнаний щодо змісту кредитного договору з моменту його вчинення, а тому перебіг трирічного строку позовної давності за вимогою про визнання недійсним пункту 3.3.2. кредитного договору почався 27 березня 2006 року та закінчився 27 березня 2009 року, а про визнання недійсними абзацу другого пункту 1.1 та абзацу другого пункту 1.1.2 додаткової угоди № 1 до кредитного договору - почався 07 вересня 2010 року й закінчився 07 вересня 2013 року, що має наслідком відмову у задоволенні позову в цій частині на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

В іншій частині рішення судів ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до статті 410 ЦПК України в іншій частині рішення судів залишаються без змін.

Керуючись статтями 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 листопада 2016 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 3.3.2. кредитного договору, абзацу другого пункту 1.1 та абзацу другого пункту 1.1.2 додаткової угоди № 1 до кредитного договору скасувати, відмовити у задоволенні позову в цій частині за пропуском строку позовної давності.