розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року у складі головуючого судді Якименко Л. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Посунся Н. Є., Пономарь З. М.,

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, на підставі якого остання отримала кредит у сумі 11 169,60 грн зі сплатою 25,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, строком дії кредитної картки до 05 листопада 2009 року.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 05 квітня 2006 року, яка виникла станом на 29 травня 2013 року, у сумі 46 319,45 грн, що складається з: 7 792,30 грн - заборгованість за кредитом, 26 755,29 - заборгованість за процентами за користування кредитом, 7 792,30 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафів: 500,00 грн (фіксована частина) та 3 479,56 грн (процентна складова).

Відповідач своїх зобов'язань за укладеним договором та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 18 лютого 2016 року виникла заборгованість за кредитним договором від 05 квітня 2006 року в сумі 136 583,82 грн, з яких: 7 792,30 грн - заборгованість за кредитом, 42 251,96 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 86 529,56 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором.

Враховуючи наведене, позивач на підставі статті 1054 ЦК України просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка складається із різниці між розміром заборгованості, яка виникла станом на 18 лютого 2016 року, та розміром заборгованості, стягнутої рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року у сумі 46 319,45 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач скористався своїм правом на дострокову вимогу щодо повернення суми кредиту та відсотків за його користування разом із штрафними санкціями у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору від 05 квітня 2006 року, що підтверджується рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року, яким стягнуто з відповідача суму заборгованості в розмірі 46 319,45 грн за вказаним кредитним договором, тобто в даному випадку позивач має право виключно на відшкодування з відповідача інфляційних витрат та трьох відсотків річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. При цьому із такими позовними вимогами банк до відповідача не звертався.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що банк повторно звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості, виходячи із загальних положень виконання зобов'язань, а не з наслідків порушення грошового зобов'язання, тобто відсутні підстави для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог, оскільки права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

У листопаді 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

У касаційній скарзі банк посилається на те, що позивач має право (крім іншого) на стягнення сум, передбачених частиною четвертою статті 625 ЦК України, нарахованих на суми, вказані у рішенні, яке набуло законної сили, при цьому немає жодної заборони щодо нарахування відсотків, неустойки та стягнення цих сум у передбаченому законом порядку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 16 лютого 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу передано Верховному Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року зупинено касаційне провадження у зазначеній цивільній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 310/11534/13-ц.

16 липня 2018 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року за результатами розгляду цивільної справи № 310/11534/13-ц.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року поновлено касаційне провадження у зазначеній цивільній справі.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що 05 квітня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 11 169,60 грн зі сплатою 25,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, строком дії кредитної картки до 05 листопада 2009 року.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 05 квітня 2006 року, яка виникла станом на 29 травня 2013 року, в сумі 46 319,45 грн, що складається з: 7 792,30 грн - заборгованість за кредитом, 26 755,29 - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 7 792,30 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафів: 500,00 грн (фіксована частина) та 3 479,56 грн (процентна складова).

Відповідач своїх зобов'язань за укладеним договором та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року не виконала та заборгованість за кредитним договором не погасила.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані його позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Позивач скористався своїм правом на дострокову вимогу щодо повернення суми кредиту та відсотків за його користування разом із штрафними санкціями у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, що підтверджується рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц.

З огляду на викладене, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що банк повторно звертається до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості, що є безпідставним після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач має право (крім іншого) на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на суми, вказані у рішенні, яке набуло законної сили, не заслуговують на увагу, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялись, а суд відповідно до статті 13 ЦПК України зобов'язаний дотримуватись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог.

Наведені в касаційній скарзі інші доводи не спростовують правильність висновків судів по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.