треті особи: ОСОБА_10, приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_11, орган опіки та піклування Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Макарова М. О.,

У листопаді 2009 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_11, орган опіки та піклування Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 03 жовтня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, яка діяла в інтересах ОСОБА_5

В обґрунтування заявлених вимог послалися на те, що ОСОБА_7 необхідні були грошові кошти для здійснення підприємницької діяльності разом з ОСОБА_4, для отримання яких вони вирішили передати зазначену квартиру в заставу.

Отримавши від ОСОБА_10 грошові кошти в розмірі 10 тис. дол. США, які повинна були повернути протягом року, ОСОБА_4, діючи в інтересах ОСОБА_5 03 жовтня 2008 року уклала оспорюваний правочин уважаючи, що укладає договір застави.

Передавати у власність ОСОБА_8 квартиру вона не мала наміру.

Позивачі вважають, що оспорюваний правочин є фіктивним як такий, що укладений без настання наслідків, передбачених договором купівлі-продажу, порушує права всіх осіб, які зареєстровані у цій квартирі, оскільки іншого житла вони не мають.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2011 року відмовлено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у відкритті касаційного провадження за їх касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2011 року.

06 березня 2012 року до суду звернувся ОСОБА_6 із заявою про перегляд рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 липня 2010 року за нововиявленим обставинами, за результатами розгляду якої ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 09 квітня 2012 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 липня 2010 року скасовано, справу призначено до розгляду.

У квітні 2016 року позивачі звернулися до суду зі скаргою про визнання дій нотаріуса неправомірними, в обґрунтування якої зазначали, що нотаріус видала ОСОБА_8 свідоцтво про право власності на спірну квартиру на підставі підробленого документа, а саме довідки про склад родини ОСОБА_6, в якій не був зазначений ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є особою з інвалідністю другої групи.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 червня 2016 року в задоволенні позову та скарги відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано недоведеністю заявлених вимог та необґрунтованістю скарги.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 червня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 03 жовтня 2008 року між ОСОБА_12, яка діяла в інтересах ОСОБА_5, та ОСОБА_8 В задоволенні інших вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що встановлені обставини та факти дають підстави вважати, що доводи позивачів щодо фіктивності вчиненого правочину, а саме, як такого, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, - є доведеними, що є підставою для визнання спірного договору недійсним на підставі статті 234 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій 08 листопада 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_8 просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року і залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 червня 2016 року. Посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм чинного законодавства. Між сторонами укладено саме договір купівлі-продажу, вона зареєструвала своє право власності на спірну квартиру в установленому законом порядку та здійснила реєстрацію місця проживання свого та дочки в цій квартирі. Те, що ОСОБА_6 є особою з інвалідністю, а згодом визнаний недієздатним, не має правового значення при вирішенні питання про визнання вчиненого правочину фіктивним. Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно дослідив наявні в справі докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Заводського районного суду м. Дніпродзержинська.

28 березня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 на касаційну скаргу, яке мотивовано тим, що рішення суду апеляційної інстанції є законним, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з наступних підстав.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суди встановили, що власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 листопада 1995 року, після смерті чоловіка ОСОБА_13

03 жовтня 2008 року між ОСОБА_4, яка діяла від імені та в інтересах матері ОСОБА_5, та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_8 придбала квартиру АДРЕСА_1. Вказана в договорі ціна квартири складає 10 тис. грн.

Апеляційний суд установив, що бажаючи допомогти внуку ОСОБА_7 в отриманні кредитних коштів у сумі 10 тис. дол. США, які погодився надати власник ломбарду ОСОБА_10, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, вирішила закластиквартиру під отримання вказаної позики, для чого, з урахуванням похилого віку, видала довіреність на ім'я дочки ОСОБА_4 з правом вчиняти правочини щодо розпорядження квартирою. Надати грошову суму ОСОБА_10 погодився лише через укладення його друзями ОСОБА_8 договору купівлі-продажу спірної квартири на період строку повернення грошової суми ОСОБА_7

Нотаріусу надано довідку про склад сім'ї, де зазначалося, що в спірній квартирі станом на 30 вересня 2008 року зареєстровано три особи: ОСОБА_14, ОСОБА_4 та ОСОБА_7, в той час, коли в цій квартирі постійно проживає та зареєстрований ОСОБА_6, який є особою з інвалідністю, а на час розгляду справи в апеляційній інстанції визнаний недієздатним, таким, що потребує постійного стороннього догляду.

За фактом виготовлення довідки про склад сім'ї позивачів, що містить неправдиві відомості, за заявою ОСОБА_4 винесено постанову про порушення кримінальної справи.

Заявляючи вимоги про визнання договору недійсним з підстав його фіктивності, позивачі стверджували, що він укладений без наміру створення наслідків, передбачених договором купівлі-продажу, в підтвердження чого пояснили, що вони фактично уклали договір позики з ОСОБА_10, і в забезпечення його виконання оформили договір купівлі-продажу зі ОСОБА_8 як договір застави.

Встановивши вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином відповідно до частини першої статті 234 ЦК України є фіктивним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність у всіх учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Суд першої інстанції встановив, що після укладання оскаржуваного правочину 21 жовтня 2008 року ОСОБА_8 зареєструвала своє право власності на спірну квартиру в БТІ м. Дніпродзержинська та зареєструвалася у цій квартирі разом із дочкою, проте, не вселилися у придбану квартиру, оскільки ОСОБА_4 її не звільнили.

Для захисту своїх прав ОСОБА_8 зверталася до суду з позовом про виселення позивачів з квартири. За наслідками розгляду справи Заводським районним судом м. Дніпродзержинська 28 квітня 2011 року ухвалено рішення про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 зі спірної квартири.

При укладанні зазначеного правочину ОСОБА_4, ОСОБА_7 як особи, які були зареєстровані в квартирі, надали заяви про свою згоду на його укладення.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судами, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказів на підтвердження вчинення сторонами оскаржуваного правочину лише для вигляду позивачі не надали.

ОСОБА_9 вчинені дії, які свідчать про реальність настання правових наслідків укладеного договору купівлі-продажу.

Ураховуючи наведене, правильним є висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково його скасував.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду