розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Медяного В. М., Матківської М. В.,

У березні 2016 року арбітражний керуючий Василик В. В. звернувся з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що у провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/1706/13 за заявою ПАТ "ОТП Банк" до ФОП ОСОБА_7 (далі - ФОП ОСОБА_7.) про визнання банкрутом.

Постановою Господарського суду Вінницької області від 10 січня 2014 року ФОП ОСОБА_7 визнано банкрутом, ухвалою цього ж суду від 10 лютого 2014 року ліквідатором ФОП ОСОБА_7 призначено арбітражного керуючого Василика В. В., а ухвалою від 26 січня 2016 року строк ліквідаційної процедури та повноважень арбітражного керуючого Василика В. В. продовжено до 26 червня 2016 року.

Арбітражний керуючий Василик В. В. посилався на частину першу статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з якою правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження справи про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з підстав безоплатного здійснення відчуження майна боржником. При цьому зазначав, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05 серпня 2015 року визнано недійсними три договори дарування земельних ділянок, договір дарування приміщення магазину-кафе з офісними, підсобними та побутовими приміщеннями, договір дарування магазину з прибудовами, договір дарування житлового будинку, які були укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство ФОП ОСОБА_7

Однак ще до визнання недійсними договорів дарування все подароване майно було відчужене і станом на 09 лютого 2016 року належить на праві власності відповідачу ОСОБА_5 Позивач стверджував, що ОСОБА_5 не є добросовісним набувачем зазначеного майна, оскільки він є сином ОСОБА_7 та онуком ОСОБА_6, а тому, отримуючи в дар майно, знав або повинен був знати, що відчужене майно раніше перебувало у власності ФОП ОСОБА_7, який на момент укладення договорів дарування та договорів купівлі-продажу був визнаний банкрутом.

На підставі викладених обставин арбітражний керуючий Василик В. В. вважав, щозгідно зі статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" спірне майно може бути повернуто ФОП ОСОБА_7 для подальшого використання для задоволення вимог його кредиторів.

Ураховуючи викладене, позивач просив витребувати від ОСОБА_5 у власність ОСОБА_7: 1) земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,1125 га, розташовану на АДРЕСА_1, м. Вінниця, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 178762005101; 2) земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0488 га, розташовану на АДРЕСА_2, м. Вінниця, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 179952805101; 3) земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0793 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264593905101; 4) приміщення магазину-кафе з офісними, підсобними і побутовими приміщеннями загальною площею 378,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1, м. Вінниця, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 178938505101; 5) магазин з прибудовою, розташований на АДРЕСА_2, м. Вінниця, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 180172605101; 6) житловий будинок загальною площею 305,1 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_4, м. Вінниця, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264663105101.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") залучено до участі у справі в якості третьої особи, оскільки це товариство є кредитором у процедурі банкрутства ФОП ОСОБА_7

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2016 року позов задоволено.

Витребувано від ОСОБА_5 у власність ОСОБА_7 такі об'єкти права власності:

1) земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,1125 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 178762005101;

2) земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0488 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, м Вінниця, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 179952805101;

3) земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,0793 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264593905101;

4) приміщення магазину-кафе з офісними, підсобними і побутовими приміщеннями загальною площею 378,3 кв м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, м. Вінниця, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 178938505101;

5) магазин з прибудовою, розташований за адресою: АДРЕСА_2, м. Вінниця, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 180172605101.

6) житловий будинок загальною площею 305,1 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 264663105101.

Вирішено питання судового збору.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки є родичем ОСОБА_7 та ОСОБА_6, тому, отримуючи в дар таке майно, повинен був знати, що відчужене майно раніше перебуло у власності ФОП ОСОБА_7, який на момент укладення договорів дарування та купівлі-продажу був визнаний банкрутом, а тому до спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 387 ЦК України та витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що, застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 387 та 388 ЦК України, які регулюють різні наслідки витребування майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції всупереч вимогам закону, не встановив, яке нерухоме майно підлягає поверненню власнику шляхом його витребування від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, та шляхом задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача чи недобросовісного володільця майна.

Водночас суд апеляційної інстанції посилався на те, що відповідно до статті 387 ЦК України лише власнику надано право витребовувати майно з чужого незаконного володіння, а в цій справі з позовом про витребування майна звернувся не власник спірного майна.

10 травня 2017 року ПАТ "ОТП Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що арбітражний керуючий Василик В. В. на підставі ухвали Господарського суду Вінницької області від 10 лютого 2014 року та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) зобов'язаний вживати заходів з метою повернення належного ОСОБА_7 майна у його власність для включення в ліквідаційну масу та подальшої реалізації у ліквідаційній процедурі. Таким чином, ліквідатор Василик В. В. звернувся з позовом про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_5 у межах наданих йому повноважень.

Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що апеляційний суд не надав оцінки тим обставинам, що ОСОБА_5 набув безоплатно у власність об'єкти нерухомого майна від особи, яка не мала права їх відчужувати, що згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України є підставою для витребування такого майна у власність ОСОБА_7 Також вказано, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що в розумінні статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ОСОБА_5 є заінтересованою особою щодо ОСОБА_7

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

08 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З матеріалів справи вбачається, що 11 жовтня 2013 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали два договори дарування земельної ділянки та два договори дарування, на підставі яких ОСОБА_7 відчужив на користь ОСОБА_6:

земельну ділянку площею 0,1125 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Вінниця (а. с. 20);

приміщення магазину-кафе з офісними, підсобними і побутовими приміщеннями загальною площею 378,3 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 в м. Вінниці (а. с. 19);

земельну ділянку площею 0,0488 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована на АДРЕСА_2 у м. Вінниці (а. с. 24);

магазин з прибудовою загальною площею 177,9 кв. м, що розташований на АДРЕСА_2 у м. Вінниці (а. с. 23).

11 січня 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали договір дарування земельної ділянки площею 0,0793 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 (а. с. 28).

Цього ж дня ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали договір дарування житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_6 житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_8 (а. с. 29).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що постановою Господарського суду Вінницької області від 10 січня 2014 року ФОП ОСОБА_7 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру (а. с. 5 - 7).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 10 лютого 2014 року ліквідатором у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_7 призначено арбітражного керуючого Василика В. В. (а. с. 8).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05 серпня 2015 року визнано недійсними укладені 11 жовтня 2013 року та 11 січня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 договори дарування (а. с. 9 - 14).

Зазначена ухвала господарського суду мотивована тим, що ФОП ОСОБА_7, який є боржником у справі про банкрутство, протягом року до порушення справи про банкрутство та після порушення цієї справи, на підставі оспорюваних договорів дарування безоплатно відчужив нерухоме майно, за рахунок якого можливе виконання боргових зобов'язань перед його кредиторами, та прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, що відповідно до статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є підставою для визнання таких договорів недійсними (там же).

Наявні в матеріалах справи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформовані 09 лютого 2016 року, свідчать про те, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,1125 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Вінниця, та приміщення магазину-кафе з офісними, підсобними і побутовими приміщеннями загальною площею 378,3 кв. м, розташованого за тією ж адресою; земельної ділянки площею 0,0488 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована на АДРЕСА_2 у м. Вінниці, та магазину з прибудовою загальною площею 177,9 кв. м, розташованого за тією ж адресою; земельної ділянки площею 0,0793 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована за адресою: АДРЕСА_8, та житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, розташованого за тією ж адресою (17 - 18, 25 - 27, 30).

Зазначені об'єкти нерухомості ОСОБА_5 набув у власність на підставі договорів дарування від 09 жовтня 2014 року (там же).

Суди встановили, що ОСОБА_5 є сином ОСОБА_7 та онуком ОСОБА_6

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд посилався на положення статті 387 ЦК України та виходив з того, що лише власнику надано право витребовувати майно з чужого незаконного володіння, а в цій справі з позовом про витребування майна звернувся ліквідатор ФОП ОСОБА_7 - арбітражний керуючий Василик В. В., який не є власником спірного майна.

Зазначений висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на нормах матеріального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Частиною другою цієї статті передбачені повноваження ліквідатора. Зокрема передбачено, що ліквідатор приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Таким чином, арбітражний керуючий Василик В. В. мав право звертатися з віндикаційним позовом до володільця майна банкрута, виходячи з наявності в нього передбачених частиною другою статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повноважень щодо прийняття до свого відання майно боржника, виконання функцій з управління та розпорядження майном банкрута, вжиття заходів, спрямованих на повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Із позовної заяви відомо, що арбітражний керуючий звернувся з позовом про витребування майна з метою повернення цього майна у власність банкрута для його подальшого включення до ліквідаційної маси та використання для задоволення вимог кредиторів.

Як уже зазначалося, згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, що майно не може бути витребувано у добросовісного набувача, тобто особи, яка за відплатним договором придбала в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав та не міг знати, окрім випадків, передбачених у цій статті.

Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що останній власник спірного майна, яке належало ФОП ОСОБА_7, ОСОБА_5 не є добросовісним набувачем, оскільки є рідним сином ОСОБА_7 та онуком ОСОБА_6, а тому знав чи міг знати про процедуру банкрутства ФОП ОСОБА_7 та необхідність включення такого майна до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.

До того ж, як свідчать наявні в матеріалах справи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_5 набув права власності на спірне майно на підставі договорів дарування, тобто на безоплатній основі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для витребування від ОСОБА_5 у власність ФОП ОСОБА_7 спірних об'єктів нерухомості та земельних ділянок. Суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, та надав їм відповідну юридичну оцінку, а тому ухвалене ним рішення про задоволення позову арбітражного керуючого Василика В. В. є законним і обґрунтованим.

Водночас апеляційний суд, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому його необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду скасувати.