розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 20 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Пастощука М. М., Федорової Н. О., Ярмолюка О. І.,

Відповідно до підпунктів 4, 14 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії державної виконавчої служби про скасування та зупинення постанов про відкриття виконавчого провадження.

Скарга мотивована тим, що у відділі державної виконавчої служби міста Хмельницька (далі - ВДВС міста Хмельницька) знаходяться на виконанні виконавчі листи, видані Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області, про примусове стягнення боргу.

Ухвалою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року (у складі судді Артемчук В. М.) скаргу ОСОБА_2 повернуто.

Роз'яснено, що для вирішення цього спору, потрібно звернутися до суду, який видав виконавчий документ.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області не видавались виконавчі листи, які б направлялись на виконання у ВДВС міста Хмельницька, тому справа не підсудна Дунаєвецькому районному суду Хмельницької області, а скарга підлягає поверненню.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 20 лютого 2017 року ухвалу Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області не видавалися виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_2 аліментів або інших виплат, які б направлялися на виконання у ВДВС міста Хмельницького. Тому підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала апеляційного суду Хмельницької області від 20 лютого 2017 року є такою, яка не ґрунтується на вимогах закону, тому підлягає скасуванню, оскільки апеляційним судом порушені вимоги статей 27, 31, 61, 367, 383, 385, 387 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду).

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

26 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, який на момент звернення із скаргою перебував у Хмельницькому слідчому ізоляторі № 29, звернувся із скаргою на дії державного виконавця.

Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_2 засуджено вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 30 грудня 2015 року, який набрав законної сили 27 липня 2016 року, до довічного позбавлення волі. Таким чином, його умови є специфічними, тому процесуальні можливості щодо здійснення захисту своїх прав - обмеженими.

Апеляційний суд установив, що Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_2 не виносилися, виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_2 аліментів або інших виплат не видавалися, що підтверджується листом Другого ВДВС міста Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області від 23 грудня 2016 року та листом Дунаєцького районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2017 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що, оскільки Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_2 аліментів не видавалися, тому справа не підсудна цьому суду, у зв'язку з чим повернув скаргу на підставі статті 115 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду).

Проте такий висновок апеляційного суду не відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з частиною другою статті 384 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду) скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до статті 115 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з касаційною скаргою), якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилається позивачеві.

Установлено, що мотивувальна частина ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 20 лютого 2017 року всупереч вимогам пункту 3 частини першої статті 210 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду) не містить мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Водночас в матеріалах справи відсутні копії виконавчих документів, під час виконання яких державним виконавцем порушено, на думку скаржника, його права.

Також, відповідно до результатів пошуку виконавчих проваджень в Автоматизованій системі виконавчих проваджень (далі - АСВП) виконавчі провадження про примусове виконання виконавчих листів, де боржником є ОСОБА_2, відкриті, однак з результатів пошуку не вбачається, яким саме судом видавалися виконавчі провадження, тому висновок апеляційного суду про те, що Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_2 не виносилися, виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_2 аліментів або інших виплат не видавалися, є передчасним.

Відповідно до частин другої, третьої статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд не з'ясував, чи видавалися виконавчі листи, за якими відкриті виконавчі провадження, які є предметом оскарження ОСОБА_2 у цій справі, на виконання рішення саме Дунаєвецького районного суду Хмельницької області.

Отже, наведене свідчить про порушення апеляційним судом порядку, встановленого для розгляду скарги.

Згідно з частиною першою статті 304 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду) справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Отже, суд апеляційної інстанції зобов'язаний був перевірити, чи видавалися виконавчі листи, зокрема, яким саме судом, усунути у межах своїх повноважень допущені судом першої інстанції недоліки, сприяти всебічному та повному дослідженню доказів і вирішити спір по суті в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" повторно наголосив на тому, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету МіністрівРади Європи щодо якості судових рішень зазначила, що "якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система" (пункти 34 - 35).

Апеляційний суд не забезпечив у процесі розгляду справи справедливих судових процедур, спрямованих на ефективний захист порушеного права особи, яка обмежена у здійсненні захисту своїх прав, оскільки є засудженим за вчинення злочину до довічного ув'язнення, не усунув у межах своїх повноважень допущених місцевим судом недоліків, не сприяв всебічному та повному дослідженню доказів, та не вирішив спір по суті в межах заявлених вимог.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи відповідача, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи скаржника і надані на їх підтвердження докази, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, зокрема, щодо видачі виконавчих листів на примусове виконання рішення, то ухвала апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 20 лютого 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.