Постанова

Іменем України

16 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 487/10111/14-ц

провадження № 61-1741 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач	-	Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері,
відповідачі:		Миколаївська міська рада, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Миколаївської області у складі суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О. від 13 грудня 2017 року в справі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки до комунальної власності.

Встановив:

У жовтні 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки до комунальної власності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що 30 січня 2009 року рішенням Миколаївської міської ради № 33/37 товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаївбудпроект" (далі - ТОВ "Миколаївбудпроект") надано дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 кв. м з метою надання йому в оренду строком на 10 років для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1.

Рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для комерційного використання площею 22 156 кв. м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1.Проектом передбачено, що земельна ділянка на північному заході межує із землями водного фонду річки Південний Буг. Відносно усієї ділянки встановлювалося обмеження щодо зміни її цільового використання, а щодо її частини площею 2 304 кв. м - спеціальні обмеження типу 4.3.1. класифікатора КОПВНЗТВЗД щодо обмеження забудови в санітарно-захисних зонах інженерно-технічних споруд і комунікацій. Незважаючи на відсутність договору оренди земельної ділянки з ТОВ "Миколаївбудпроект", Миколаївська міська рада рішенням від 04 вересня 2009 року № 36/61 затвердила проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1 000 кв. м за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект", з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків по пров. Авіаційному у м. Миколаєві, у тому числі ОСОБА_4 відведено земельну ділянку площею 901 кв. м по АДРЕСА_2, а в подальшому останній видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

14 травня 2010 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_7, за умовами якого остання купила вказану земельну ділянку. 12 вересня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу та останній набув право власності на спірну земельну ділянку.

Посилаючись на те, що земельна ділянка отримана з порушенням вимог чинного земельного та водного законодавства, розташована у прибережній захисній смузі, відноситься до земель водного фонду з обмеженою сферою використання та на те, що подальше відчуження відбулося з порушенням законодавства, прокурор просив задовольнити позов.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурором не доведено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави, а тому позов задоволенню не підлягає.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2017 року скасовано в частині вирішення вимог прокурора про поновлення позовної давності та визнання незаконним і скасування в частині рішення Миколаївської міської ради та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. Поновлено прокурору строк звернення до суду з позовом до Миколаївської міської ради та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 в частині надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 901 кв. м по АДРЕСА_2 з кадастровим номером НОМЕР_1; вирішено питання про розподіл судових витрат; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є передчасними, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

У касаційних скаргах, поданих у грудні 2017 та січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи дійшов односторонніх та передчасних висновків про часткове задоволення позову, оскільки ним неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у березні 2018 року до Верховного Суду, Прокуратура Миколаївської області просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування рішення апеляційного суду, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судом при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

В силу статей 13- 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону і гарантується державою.

Відповідно до пункту "д" частини 4 статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Стаття 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із статтею 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 2 статті 45 ЦПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Згідно із частиною 1 статті 46 ЦПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Судами установлено, що спірна земельна ділянка площею 901 кв. м по АДРЕСА_2 розташована у прибережній захисній смузі й відноситься до земель водного фонду. Ця земельна ділянка на час передачі її у власність ОСОБА_4 була власністю територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Рішенням Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 901 кв. м за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект" з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд. Вищезазначену земельну ділянку надано у власність ОСОБА_4

Копії рішення міської ради прокурор не отримував, оскільки відповідачами не доведено цього. Наявність відмітки у міській раді про надіслання рішення прокурору не свідчить про те, що воно дійсно направлялося та прокурором отримувалося. Не містять матеріали справи також доказів того, що прокурору з інших джерел могло бути відомо про оскаржуване рішення.

На підставі вказаного рішення 29 жовтня 2009 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

14 травня 2010 року ОСОБА_4 уклала із ОСОБА_5 договір купівлі-продажу, за яким остання придбала спірну земельну ділянку. 07 грудня 2010 року ОСОБА_5 отримала на зазначену земельну ділянку державний акт на право власності на земельну ділянку. 12 вересня 2014 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 спірну земельну ділянку. Того ж дня, реєстраційної службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.

Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 11 березня 2013 року прокурору про порушення прав держави на землю стало відомо з повідомлень у засобах масової інформації про проведення підготовчих будівельних робіт та масове знищення зелених насаджень в зеленій зоні на узбережжі Бузького лиману в Заводському районі м. Миколаєва.

16 жовтня 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з указаним вище позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подано заяви про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Доводи касаційних скарг вказаних висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

У касаційній скарзі відповідачі посилаються на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка відноситься до прибережної захисної смуги та Миколаївська міська рада була позбавлена можливості виділяти у власність громадян земельні ділянки. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доказам у справі та обґрунтовано дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги, тому міська рада не наділена повноваженнями щодо передачі таких земель у приватну власність.

Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у касаційній скарзі посилаються на пропуск прокурором строку позовної давності на звернення до суду. Слід зазначити, що положення ЦК України (435-15) про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року № 14-95 цс 18.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судового рішення відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 487/10111/14-ц зупинено виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року до закінчення перегляду в касаційному порядку.

З урахуванням того, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія поновлює виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) ,

Постановив:

Касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_6 та ОСОБА_5.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська